Показовим прикладом судових рішень, що викликають сумніви щодо їх об'єктивності, може бути діяльність судді Олега Васьковського, який з 2019 року обіймає посаду секретаря судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду. Загалом у судовій вертикалі з 2002 року, раніше обіймав посаду голови Господарського суду Закарпатської області.
Васьковський, як і багато інших суддів, неодноразово підкреслював важливість збалансованого підходу до розгляду справ і підтримки рівноваги між інтересами учасників процесу. Однак є кілька аспектів його судової практики, які викликають питання.
Як приклад, можна навести його рішення у справі банкрутства ЗАТ "Закарпатполіметали", компанії, яка володіє найбільшим золотим рудником України. На підприємство було здійснено рейдерську атаку, що супроводжувалася рішеннями судів, у тому числі й Васьковського, які, за словами місцевих ЗМІ, були частиною цього процесу. Рішення приймалися на користь підприємств, пов’язаних з Віталієм Захарченком, екс-міністром МВС та довіреною особою Януковича.
У 2019 році голова закарпатського села Мужієво Василь Фіцай навіть написав відкритого листа до президента Володимира Зеленського, в якому повідомляв про рейдерські атаки на місцеве підприємство, зазначивши, що через рішення суддів [зокрема, Васьковського] відбувається спроба захоплення землі та блокування роботи підприємства.
У 2020 році Західний апеляційний Господарський суд визнав незаконними інвестиційні наміри компанії Gofer Mining PLC, засвідчив неспроможність Gofer Mining PLC до відновлення підприємства "Закарпатполіметали" та видобутку цінних металів на Мужіївському родовищі.
У зв’язку з цим Васьковський був об’єктом дисциплінарних перевірок, зокрема, і щодо його дій у справах, пов'язаних з банкрутством ПрАТ "Білицький завод "Теплозвукоізоляція".
Також Васьковський розглядав справу щодо захоплення ТОВ "Вардингс" енергетичного обладнання київського заводу "Енергетик", який з 1998 року постачає струм низці підприємств, у тому числі виробникам оборонної продукції. Зазначається, що Васьковський переніс розгляд справи і не дав оцінки діям "чорного нотаріуса", який протизаконно зареєстрував електрокабелі як нерухоме майно. Окрім того, суд не звернув увагу на той факт, що власником "Вардингс" є особа, досі прописана в окупованому Луганську, колишній співробітник підприємства "Луганськтепловоз".
Від Януковича до Добкіна
Не менш резонансною є справа на користь одіозних братів Добкіних, де рішення було ухвалено під головуванням суді Васьковського.
Зокрема, 28 січня 2025 року колегія суддів винесла постанову на їх користь, допомігши їм тим самим повністю взяти під контроль "Володимир-Волинську птахофабрику" і бренд "Епікур".
На розгляді у Васьковського перебувала справа №914/2693/23 за касаційною скаргою Дмитра Добкіна на постанову суду апеляційної інстанції. Вказаною постановою було задоволено позов акціонера компанії та власника ТМ Олексія Коваленка та визнано недійсним односторонній правочин у вигляді заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог.
Як розповідав сам Коваленко, спочатку брати Добкіни "придбали" у нього частки у господарському товаристві (ТОВ), яке було компанією з управління активами, а також виступало засновником інших господарських товариств, задіяних у виробництві й реалізації курятини. Оплати за придбані частки Добкіними здійснено не було, проте це не завадило їм взяти під контроль як ТОВ, так і ті підприємства, засновником яких це ТОВ було.
У одного із цих підприємств Коваленком свого часу була взята позика. Це й використали брати Добкіни, уклавши із цим підприємством договори про відступлення прав вимоги, за якими до Добкіних знову безоплатно перейшли права вимоги за позикою до Коваленка. А після цього, повідомили Коваленка про зарахування зустрічних однорідних вимог, віртуально погасивши перед ним свою заборгованість. Після цього вони почали стягувати із Коваленка і позику, надану йому підприємством. Більш того, на суму уявної заборгованості Добкіни стали нараховувати 3% річних та інфляційні втрати.
В результаті Добкіни отримали корпоративний контроль над 59% частки ТОВ та 100% у заснованому цим ТОВ підприємстві; створили права вимоги до Коваленка у розмірі понад 12 мільйонів гривень; позбавили його корпоративного контролю над зазначеними підприємствами і перетворили його на свого боржника.
Проте, апеляційний суд встановив, що строк виконання зобов’язання Коваленком з повернення позики ще не настав, а отже зарахування зустрічних однорідних вимог Добкіними — є незаконним. Суд також надав правову оцінку наявності Додаткової угоди до Договору позики, якою був продовжений строк повернення позики Коваленком, і встановив той факт — що в жодному із процесів проти Коваленка, ініційованих Добкіними у судах Харкова — цей документ не досліджувався і не брався до уваги взагалі.
Втім, остання із їхніх чотирьох касаційних скарг потрапила у Касаційному господарському суді на розгляд до судді Васьковського, який й скасував постанову апеляційного суду, відновивши існування "схеми Добкіних".
Васьковський, при винесенні рішення, повністю проігнорував те, при обґрунтуванні своєї позиції апеляційним судом були застосовані актуальні правові висновки Верховного Суду, зокрема щодо преюдиційності, відповідно до яких преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом, що господарські суди не повинні сприймати як обов'язкові висновки щодо фактичних обставин справи, наведені у чинних судових рішеннях в інших господарських справах. Разом з тим, інша сторона повинна мати можливість заперечувати такі преюдиційні обставини (юридичні факти) з посиланням на належні та допустимі докази.
Також, не був взятий до уваги і висновок суду апеляційної інстанції про те, що в у суду відсутні підстави ставити під сумнів оригінал Додаткової угоди до Договору позики, що був оглянутий судом в судовому засіданні, оскільки доказів її розірвання, визнання недійсною, або припинення в матеріали справи не надано.
Юриста також звертають увагу, що Васьковський порушив неписані внутрішні правила суддівського етикету, розглянувши "свою" справу раніше за аналогічні три справи за касаційними скаргами Михайла та Дмитра Добкіних. Мова йде про справи №914/3474/23; №914/3476/23; №914/3478/23, початок розгляду яких в складі інших колегій суддів розпочався в січні (22-23 січня) цього року у Касаційному господарському суді раніше, ніж справа в провадженні Васьковського, і які були відкладені на 12-13 лютого 2025 року у зв’язку із додатковою процесуальною необхідністю дослідити обставини справи і розібратись в ситуації. Оригінал Додаткової угоди до Договору позики як доказ — знаходиться саме в матеріалах ще нерозглянутої справи №914/3474/23, і з’ясування обставин по ній є по суті первинним, а інші справи (в тому числі справа у Васьковського!) — є похідними.
Тепер інші судді при розгляді трьох інших справ — будуть зобов’язані брати до уваги мотиви, якими керувався суддя, виносячи вердикт по справі №914/3477/23.
Олігарх з російським паспортом
В той же день, 28 січня Васьковський розглядав справу №920/604/23 (920/1147/23) про банкрутство ТОВ "Сумське машинобудівне науково-виробниче об’єднання", яке повʼязують з підсанкційним олігархом з російським паспортом Володимиром Лук’яненком, чиї активи були конфісковані в дохід держави.
Майже всі згадані суб’єкти господарювання (боржники) із орбіти інтересів Лук’яненка перебувають у процедурах банкрутства, хоча продовжують виробничу діяльність. Підставою є багатомільйонні борги перед державою (податки, соціальні відрахування), працівниками, енергопостачальними підприємствами і банками.
Тактикою цих боржників є штучне затягування етапів банкрутств, в тому числі оскарження будь-яких процесуальних дій через пов’язаних кредиторів. Вимоги таких кредиторів є незначними, як правило не підтвердженими реальними розрахунками чи правовідносинами, але формально визнаними боржником. Проте, статус кредитора дозволяє їм виступати суб’єктами оскарження і "тягти строки". Всі ці "кредитори" тісно пов’язані із Лук’яненком і переслідують разом із ним лише одну мету — фіксацію існуючого стану справ і недопущення як санації (тобто, приходу у виробництво інвесторів ззовні), так і ліквідації (як механізму погашення боргів).
Пов’язаний із боржником кредитор оскаржив договори поруки між боржником та комерційним банком, на підставі яких банк і сформував свої вимоги. Однак, у судах першої та апеляційної інстанцій у задоволенні скарги було відмовлено. Суди встановили відсутність ознак фраудаторного правочину (тобто такого, що вчинений на шкоду кредиторам) та безпідставність такого оскарження. Відповідали ці рішення і усталеній судовій практиці щодо банкрутних процедур. Відповідно, єдиною надією боржника лишалось касаційне оскарження.
Суддя Васьковський дійшов протилежних висновків, задовольнивши скаргу, скасувавши рішення попередніх інстанцій і відправивши справу на новий розгляд.
Вищезазначені випадки піднімають важливі питання про реформу судової системи в Україні. Лише через посилення контролю за діяльністю суддів, забезпечення прозорості судових рішень і чіткіше визначення етичних стандартів можна забезпечити реальні зміни в боротьбі з корупцією та гарантувати справедливе і незалежне правосуддя.
