Думки Мінус 300 тисяч українців за рік: чому країна переживає затяжну демографічну кризу і чи є вихід
Україна перебуває в демографічному мінусі з початку незалежності, а останніми роками він тільки збільшується. При цьому, що особливо засмучує аналітика Олексія Куща, на рівні уряду немає ні програм із розвитку концепції материнського капіталу, ні стратегій щодо повернення біженців
Олексій Кущ Економіст, фінансовий аналітик 
Related video
Демографічне піке
Різниця між показниками народжуваності та смертності називається природним демографічним приростом.
Тільки він може бути позитивним, коли народжуваність вища, або негативним, коли вища смертність.
Востаннє позитивне сальдо і природне демографічне зростання у нас було 1990 року.
У 1991 році — вже мінус.
Але це не було пов'язано з геополітичними процесами, просто Україна увійшла в третій демографічний перехід, коли скорочується народжуваність з об'єктивних соціальних причин.
Що тоді повинна була робити держава?
Стимулювати народжуваність за допомогою зростання материнського капіталу і допомагати молодим сім'ям у соціалізації дітей. А також створювати робочі місця для мінімізації трудової міграції. Тому що трудова міграція на тлі природного демографічного зменшення населення — це мультиплікатор катастрофи.
Але уряд тоді займався важливішою справою — дерибаном державної власності та "роздачею слонів" наближеним до влади. Політичні еліти тоді були більше стурбовані "народженням олігархів", ніж народженням дітей.
Певна макроекономічна стабільність та інструменти державної підтримки народжуваності в періоді 2005-2012 дали максимальні результати в частині амортизації демографічної кризи у 2012: тоді від'ємне демографічне зростання становило 140 тис. осіб (мінімум з початку нульових).
Тобто померло на 140 тис. більше, ніж народилося.
Пік демографічної кризи припав на пандемію: 2021 року померло на 440 тис. більше, ніж народилося. Я ще тоді написав статтю про те, що "демографічний хвіст" пандемії відчуватиметься в Україні до 2050 року.
Війна лише закріпила цей тренд: минулого року мінус 300 тис. осіб. Тобто мінус місто, яке можна порівняти з великим обласним центром.
І ця катастрофа мультиплікована потоком біженців за кордон і різким падінням народжуваності з 250 тис. до 176 тис. осіб на рік.
Тут потрібно розуміти, що в ці 176 тис. входять і народжені в сім'ях українських біженців за кордоном, які отримують свідоцтва про народження в українських посольствах.
Будь-яка біда страшна не тільки сама по собі, а й відсутністю реакції на неї, а також вакуумом у частині стратегій для її мінімізації. Вражає, але на рівні уряду немає ні програм із розвитку концепції материнського капіталу, ні стратегій із повернення біженців на Батьківщину.
Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися з позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.
Джерело
Важливо Смертність у 3 рази вища, ніж народжуваність. Чому Україна не народжує і до чого тут повага до жінки
