870 Зоя Звиняцьківська
Виставковий проєкт "Коли руйнується світ" присвячений невтіленому меморіалу Голокосту Ади Рибачук та Володимира Мельніченка — дуету АРВМ. Побачити його устрій можна завдяки камері, що замість відвідувача йде повз стін макета меморіалу. На прохання БЖ Зоя Звиняцьківська “пройшла” цим маршрутом пам’яті.
Це виставка про проєкт меморіалу, який ніколи не було реалізовано. Ще один нестворений мистецький твір у величезному уявному архіві творів, які так і не втілили через їхню перпендикулярність панівній ідеології СРСР. Якби бодай частина таких проєктів була втілена — наша історія мистецтва та історія взагалі були б іншими. Ця виставка — одна з відповідей на питання поетеси Наталії Бушковської "де ж ваші поети?". Питання можна продовжити: де ж письменники, архітектори та музиканти, і головне — де їхні твори? Вони — у макетах, світлинах та ескізах, у тому, що лишилося від нествореного ними мистецтва.
Направду й цього могло не бути, якби не наполегливість дослідників і щаслива випадковість знахідки. Куратори проєкту Марія Мізіна, Анастасія Пасєка та Михайло Алексеєнко мали лише буклет 1991 року, виданий авторами так і не створеного меморіалу, де був опис проєкту, ескізи та світлини макета. Лише згодом було знайдено оригінали ескізів та плівки і, нарешті, виконаний авторами 60 років тому макет меморіалу. Розібраний на деталі, макет усі ці роки пролежав у майстерні, а деякі елементи — у дворі під відкритим небом. Усі частини вціліли, хоча деякі трохи позеленіли від моху, який не вдалося відчистити.
Проєкт Рибачук і Мельніченка присвячений Голокосту. В 1965 році було оголошено архітектурний конкурс на створення пам'ятника "Жертвам фашизму в Шевченківському районі міста Києва". Суспільна потреба в тому, щоб бодай якось позначити це місце, була величезною. У резонансному конкурсі взяли участь найкращі українські митці й архітектори. Громадська увага була настільки великою, що, злякавшись, влада скасувала конкурс. У 1976 році в Яру було встановлено створений на державне замовлення "Пам'ятник радянським громадянам і військовополоненим солдатам й офіцерам Радянської Армії, розстріляним німецькими фашистами в Бабиному Яру".
Слово "євреї", яке так лякало владу, так і не було промовлено — втім, як і інші заборонені слова: "роми", "українці", "етнос", "геноцид". Після закінчення війни мало пройти 20 років і трапитися політична "відлига", щоб про масові розстріли можна було згадати хоча б у форматі "жертв Шевченківського району". Ця історія не закінчена і сьогодні — в Бабиному Яру досі немає єдиного меморіалу, бо суспільний консенсус щодо того, кого і в якій мірі треба вшановувати, досі не вироблено. Проєкт меморіалу, запропонований Рибачук і Мельніченком, надав універсальну відповідь на це питання. Він присвячений вшануванню пам'яті всіх людей, без розподілу на етноси чи професію.
Автори пропонують відвідувачу пройти запланованим ними маршрутом. З відкритої площі його ведуть у простір між стін, які, нависаючи, поступово майже змикаються над головою. Далі треба спуститися нижче й нарешті опинитися на вузькій стежці між високою стіною, що символізує схили Яру, та Недоторканою землею — символічним місцем спалення тіл убитих людей. Це в буквальному і в переносному сенсі, фізично та емоційно найглибша точка меморіалу, де біль і туга, здається, не залишають місця ні для чого більше. Але експозиція веде відвідувача далі, звивистою дорогою нагору, щоб повернутись із землі мертвих до живих. Доріжка закінчується оглядовим майданчиком із панорамним видом на Київ — новобудови й острівці зелені між ними. Життя продовжується.
Сьогодні, коли потреба в комеморації в Україні велика, лунають риторичні питання. Чому значна частина сучасних запропонованих пам'ятників досі створені в радянських традиціях? Де сучасні ідеї? Відповідь — на цій виставці, у проєкті, який пропонував вільне від радянських кліше трактування, але так і не став частиною суспільного простору та досвіду пам'яті, а отже, і не зумів запропонувати формулу іншого просторового мислення.
Рибачук та Мельніченко випередили свій час. Їхній проєкт перегукується навіть не з масштабними просторовими рішеннями 1960-х в інших країнах, а, скоріше, з відкритим у Берліні 2001 року Єврейським музеєм Лібескінда, де простір свідомо організований так, щоб створити у відвідувача відчуття дискомфорту, пригнічення і, зрештою, жаху.
Потрапити в простір меморіалу Рибачук і Мельніченка неможливо зі зрозумілих причин, але уявити, як це, — можливо. На виставці також представлена відеоробота "Шлях" Олексія Радинського. Шістдесят років тому дует створив невеликий макет завдовжки кілька метрів, але дуже ретельно опрацьований. Цей макет фрагмент за фрагментом було відфотографовано у високій якості, щоб представити комісії колаж зі світлин. Радинський зробив наступний технологічний крок: пустив камеру "йти пішки" макетом. Неспішно, зі швидкістю людської ходи, камера "розглядає" стіни. Вони високі, з гострими кутами, вони все ближче, нависають над головою так, що затуляють світло, але камера йде далі — і стіни потроху відступають. Це відео дає відчуття занурення: здається, глядач дійсно проходить шляхом меморіалу, який, щоправда, ніколи не було збудовано.
Звісно, виставка "Коли руйнується світ" — окрім іншого, про АРВМ, творчий дует Ади Рибачук і Володимира Мельніченка. Упродовж багатьох років вони підписували свої роботи саме так, чотирма буквами спільних ініціалів, ніби одна творча одиниця. Їхня творчість була особливою навіть на тлі щедрих на видатних митців українських 1960-х. Осмислення смерті через мистецтво та комемораційні споруди було однією з провідних тем АРВМ. Серед їхніх найвідоміших проєктів — рельєфне панно "Стіна пам'яті" на Байковому кладовищі. Над ним дует працював 13 років, аж поки 1982 року майже завершену "Стіну" було залито бетоном через невідповідність радянській естетиці.
Їхній творчий та людський союз був неповторним, і коли 2010 року Ади Рибачук не стало, Володимир Мельніченко витратив решту свого життя, щоб зберегти й передати в руки дослідників їхній творчий доробок. Після смерті Ади він працював ще багато років, але до кінця життя підписував усі свої роботи, як і раніше, спільним акронімом АРВМ.
Сподобалась стаття? Постав реакцію! Увійдіть, щоб залишити реакцію! Опубліковано: 31 липня 2025
