Голосіївський ліс в Києві. Із місця спокою в закриту фортецю.
У серці Голосіївського лісу на південній околиці Києва, де раніше панували тиша, лісові доріжки та старовинний некрополь, сьогодні стоїть величезний монастирський комплекс Московського патріархату. За кілька років він змінив вигляд однієї з найстаріших частин національного природного парку та стер з пам’яті місцевих старі могили — зокрема ті, що датувалися початком і ХІХ століття.
Історія одного лісу: що було раніше
Колись ця територія належала до учхозу сільськогосподарської академії:
- навчальні корпуси і службові будівлі;
- кафедра бджільництва та конярства разом із конюшнями;
- приватні будинки, городи та сади місцевих жителів;
- старовинний цвинтар, де були могили початку ХІХ століття.
Очевидець, який виріс поряд із цим лісом, згадує свої дитячі роки:
«Там була доріжка і старі могилки. Я бачила могилки з роками ХІХ століття. Зараз цих могилок я не знайшла — все повністю перебудовано, і відчувається, що історію стерли».
До початку 2000‑х років територія, хоч і була занедбаною, все ще мала цвинтар, де ховали ченців і віруючих, а також дороги, якими місцеві гуляли та працювали на городах.
Виникнення «міста в лісі»
Починаючи з середини 2000‑х років, Московський патріархат почав зведення великого комплексу в гущавині лісу, в тому числі:
- кілька семи‑ та дев’ятиповерхових будівель, що нагадують казарми;
- житлові приміщення та гуртожитки;
- каплиці та храми;
- високі паркани і залізні огорожі;
- внутрішні двори з охороною.
За словами свідка, у перші роки навіть випасали корів, але потім почалася масштабна забудова.
«Вони фактично захопили величезний шматок лісу й побудували два чи три корпуси, де можуть проживати люди, але документи мені невідомі», — каже він.
Абсурдна історія з «могилою Олімпії»
Однією з найперекручуваніших сторінок цієї історії стала так звана «могила святої Олімпії». За свідченням місцевих жителів, колись у цій частині лісу стояла занедбана хатинка біля озера Дідорівки, де жили двоє людей, яких діти жартома називали «Алімі Олімпією». Жодних доказів того, що там похована свята, ніколи не було.
«Це були людські городи, а тут раптом поставили хрест, насипали могилку, і бабусечки почали туди молитися», — розповідає свідок.
Після того, як з’явився потік прихожан, «могилу» перенесли на інше місце — приблизно на 100 метрів — щоб збудувати там зупинку для маршрутки, що ходила від Лаври до монастиря. Місцеві ж знають: насправді це лише людські городи, а не історичне поховання.
Територія, закрита для оточення
Новий комплекс оточили двометровими парканами з залізним дротом, і сьогодні це виглядає майже як фортеця: лише один вхід, сувора охорона, численні будівлі. Цей вигляд різко контрастує з тим, що було раніше — зеленим масивом і тишею, де гуляли діти і де пам’ять про предків була ще видима по надгробках.
Всередині комплексу з’явилися нові могили, але їхній зміст, хто там похований і на яких підставах — незрозуміло. За словами свідка, деякі надгробки мають дивні титули, наприклад «адмірал‑полковник», що викликає ще більше запитань.
Зв’язок із революцією та підозрілі люди
Місцеві мешканці також пов’язують діяльність комплексу з подіями 2014 року. За їхніми словами, під час революції через територію монастиря виїжджали автобуси з людьми, яких вони сприймали як тітушок — спеціально завезених осіб, не пов’язаних із монастирем чи місцевою громадою.
«Це були не монахи, не працівники, це були завезені люди, які поводилися і розмовляли так само, як тітушки того часу», — згадує свідок. Довести це юридично наразі неможливо, але пам’ять про ті події лишається серед мешканців.
Підпільна школа та реакція влади
У січні 2026 року журналісти «Слідство.Інфо» виявили на території монастиря підпільну школу, де дітей навчали радянськими підручниками, показували російські фільми та викладали російську під назвою «слов’янська мова» у розкладі предметів. Така діяльність викликала резонанс: СБУ порушило кримінальне провадження, а Державна служба якості освіти та ДЕСС почали перевірки щодо можливих порушень законодавства про освіту та свободу совісті. Настоятель монастиря ймовірно виїхав з України після виходу розслідування.
Передісторія: чому про комплекс заговорили зараз
Голосіївський ліс — це не просто зелена зона поруч із містом. Це частина національного природного парку, де збереглися історичні пам’ятки, печери та інші об’єкти культурної спадщини, що приваблюють туристів і паломників.
У 2025–2026 роках увага суспільства до цього комплексу посилилась через:
- викриття підпільної школи з радянським курсом і російською ідеологією;
- офіційні перевірки афілійованості монастиря з Російською православною церквою, діяльність якої заборонена в Україні;
- суспільні питання щодо законності забудови заповідної зони національного парку;
- локальний конфлікт пам’яті — зникнення давніх могил та перекручення історії місцевих святинь.
Хронологія подій у Голосіївському лісі
- ХІХ століття – початок ХХ століття
На території нинішнього монастиря існував старовинний цвинтар Лаври. Тут були поховані монахи та місцеві мешканці. Доріжки і надгробки збереглися до другої половини ХХ століття.
- Радянський період
Монастирі та монахів на цій території не було. Тут функціонував навчальний корпус Сільгоспакадемії: кафедра бджільництва, конярство та конюшні. Місцеві жителі жили у приватних будиночках, городах і садах.
- Початок 2000-х
Московський Патріархат почав захоплювати ділянку Голосіївського лісу. В лісі випасали корів і поступово будували перші споруди монастиря.
- До 2014 року
Встановлено кілька величезних семи-дев’ятиповерхових корпусів для поселення, організовано окрему маршрутку від Лаври до монастиря. На місці людських городів з’являється могилка «святої Олімпії» та капличка.
- 2014 рік
Під час Революції Гідності з монастиря виїжджали автобуси з людьми, схожими на тітушок. Свідки повідомляють про агресивну поведінку і присутність зброї.
- 2014–2022 роки
Територія активно забудовується, встановлюються паркани, охорона, закриваються доступи. Могили ХІХ століття зникають, старовинний цвинтар фактично стертий.
- Сучасність (2023–2026)
Монастир функціонує як замкнуте місто всередині лісу, відбувається культ святої Олімпії. На територію приїжджають багаті й впливові прихожани, територія контролюється охороною. Місцеві жителі побоюються заходити всередину.
Сьогодні комплекс продовжує обростати новими історіями, а його статус і роль у громадському житті Києва викликають дедалі більше запитань, що потребують детального розслідування та юридичного аналізу.
Джерело: 44.ua
