Танення Західної Антарктиди може послабити здатність океану стримувати клімат
Вчені давно вважають Південний океан одним із головних «поглиначів» вуглекислого газу на планеті. Але нове дослідження показало: коли льодовики Західної Антарктиди відступають, цей природний механізм працює зовсім не так, як очікувалося.
Міжнародна команда дослідників, проаналізувавши давні океанічні відклади, виявила несподіваний зв’язок між таненням антарктичного льоду та активністю морських водоростей — мікроскопічних організмів, які відіграють ключову роль у поглинанні CO₂ з атмосфери.
Лід тане — заліза більше, а користі менше
Коли від Західної Антарктиди відколюються айсберги, вони несуть із собою осад, багатий на залізо. Зазвичай залізо — дефіцитний, але дуже важливий елемент для росту водоростей у холодних антарктичних водах. Більше водоростей — більше поглинутого вуглекислого газу.
Та аналіз глибоководного осадового керна, піднятого з дна Південного океану на глибині понад п’ять кілометрів, показав парадоксальну картину: навіть у періоди, коли заліза в океані було багато, сплеску росту водоростей не відбувалося.
Уся справа — в «якості» заліза
Розгадка виявилася хімічною. Дослідники з’ясували, що значна частина заліза, принесеного айсбергами, була сильно «вивітреною» — тобто хімічно зміненою протягом дуже довгого часу. У такій формі залізо майже не розчиняється у воді, а отже, стає погано доступним для водоростей.
Інакше кажучи, залізо є, але організми не можуть ним скористатися.
Саме це пояснює, чому під час тепліших періодів у минулому, коли Західна Антарктида активно втрачала лід, океан не посилював поглинання вуглецю — попри значні обсяги осаду.
Не весь Південний океан однаковий
Раніше вчені знали, що під час льодовикових періодів пил із континентів, перенесений вітрами, удобрював океан на північ від Антарктичного полярного фронту. Там це справді стимулювало ріст водоростей і допомагало охолодженню клімату.
Але нове дослідження зосередилося на південніших водах — ближче до Антарктиди. Тут головним джерелом заліза виявився не пил, а саме айсберги. І цей механізм, як з’ясувалося, працює набагато гірше.
Сліди давнього відступу льодовиків
Осадові шари також підтвердили: Західна Антарктида вже переживала масштабне танення приблизно 130 тисяч років тому — під час останнього міжльодовикового періоду, коли глобальна температура була близькою до сучасної.
Тоді льодовиковий щит, який у деяких місцях сягав кількох кілометрів завтовшки, активно руйнувався, утворюючи безліч айсбергів. Саме вони й залишили характерний «підпис» у морських відкладах.
Чому це важливо сьогодні
Головний висновок дослідження — океан не має фіксованої здатності поглинати вуглець. Вона залежить не лише від кількості поживних речовин, а й від їхньої хімічної форми.
Якщо потепління продовжиться і Західна Антарктида й далі втрачатииме лід, у Південний океан може надходити ще більше «непрацюючого» заліза. Це, своєю чергою, здатне зменшити поглинання CO₂ і створити додатковий зворотний зв’язок, що підсилює зміну клімату. Інакше кажучи, танення льоду може не допомогти океану стримувати потепління, а навпаки — послабити один із ключових природних кліматичних буферів планети.
