Хочу, щоб країна захищала мене, як я захищаю її —як цивільні партнерства легалізують стосунки одностатевих пар в Україні

Павлу Лагойді 21. Від початку повномасштабного вторгнення хлопець захищав країну під Одесою, Миколаєвом, Херсоном і на Донеччині. Він — стрілець-зенітник 406 артилерійської бригади і відкритий гей. Його коханий — Владислав — теж у ЗСУ. Хлопці разом вже більше року, хоча більшість часу вони провели порізно, захищаючи країну на різних напрямках фронту. Нещодавно вони заручилися, однак, юридично перед державою, пара одне одному — ніхто. “Наше життя кожного дня під загрозою. Я просто хочу, щоб мій Влад був поруч зі мною в будь-якій ситуації. Але за законом він не зможе забрати моє тіло, або прийти навідати мене в реанімації”, — пояснює хлопець. Історія Павла не поодинока. У лавах Збройних Сил України геї, лесбійки, бісексуальні та трансгендерні люди служать пліч-о-пліч із гетеросексуальними військовими. Вони мають власне об'єднання "Українські ЛГБТ військові за рівні права" та шеврон із єдинорогом. Одностатеві пари в Україні не можуть офіційно скріпити свої стосунки перед державою, і щоб захистити свої права, люди вдаються до хитрощів. У листопаді Лєда Космачевська опублікувала у Facebook допис, де оголосила про заручини. Але одружитися вона пообіцяла не своєму реальному партнерові, а другові дитинства, який служить у Збройних силах України від початку повномасштабного вторгнення і має партнера своєї статі. Восени 2022 року він запропонував дівчині одружитися, оскільки не має родичів першої ланки, і у випадку смерті, його партнер не матиме права розпоряджатися його тілом. “Я розуміла, що ця пропозиція — про юридичний аспект. Коли ми обговорювали наш шлюб з другом, він розповів, що перед тим, як їхати на ротацію, більшість чоловіків його роти написали рапорти на одруження. Тобто вони можуть це зробити швидко, а він — ні”, — підсумовує Космачевська. Вже невдовзі ситуація може змінитися. У березні Верховна Рада зареєструвала законопроєкт про цивільні партнерства — формат цивільного шлюбу для одностатевих та різностатевих пар. Зареєстровані цивільні партнери прирівнюватимуться до близьких родичів і матимуть схожі права та обов’язки. Наприклад, вони зможуть спільно володіти майном, успадковувати його, відвідувати один одного в реанімації, ухвалювати рішення в медичних закладах та розпоряджатися тілом у разі загибелі. Головна відмінність партнерства від шлюбу — вони матимуть простішу процедуру реєстрації та розірвання, а також партнерство не передбачає жодних прав і обов'язків стосовно дітей. Законодавці свідомо обійшли це питання. Співавторка законопроєкту депутатка Верховної Ради України Інна Совсун розповідає, що ця ініціатива — реакція на звернення та історії ЛГБТ військових. “Ми повинні виправити цю дискримінацію і показати, що цінуємо людей однаково, незалежно від того, кого вони кохають”, — каже депутатка. Соціологічні опитування показують, що українці з кожним роком все більш толерантно ставляться до представників ЛГБТ спільноти. Якщо у 2016 році 60,4% людей не сприймали одностатеві пари, то у 2022 їх було вже 38,2%. Цьогорічне дослідження КМІС та Національного демократичного інституту показало, що 56% опитаних підтримують цивільне партнерство для ЛГБТ пар. Цю ініціативу також публічно підтримали посольства 15 країн та Представництво ЄС в Україні. Проти висловилася Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій, яка вважає, що під виглядом реєстрованих партнерств в Україні легалізують одностатеві шлюби. Совсун пояснює, що наразі про одностатеві шлюби не йдеться. Адже для того, щоб дозволити шлюби одностатевим парам, треба змінювати Конституцію, а під час воєнного стану цього робити не можна. Однак, за словами депутатки, — це важливий крок на шляху до рівності. Як показує досвід інших країн, партнерство може бути як окремим інструментом для пар, які повʼязують шлюб із церковними уявленнями, так і переходом до визнання шлюбної рівності одно- та різностатевих пар. “Є різні моделі, але світ рухається до вирівнювання прав одностатевих і різностатевих пар. В якому форматі — чи зі збереженням паралельно двох інститутів партнерств і шлюбів, або ж переходом тільки до шлюбів — різні країни по-різному еволюціонували. Але в будь-якому випадку тенденція до урівнювання в правах присутня і я впевнена, що вона не омине Україну, яка теж обрала європейський курс розвитку”, — каже Совсун. 1 червня Європейський суд з прав людини задовольнив позов гей пари проти України і визнав що неможливість легалізувати одностатеві стосунки є дискримінацією і порушує Європейську конвенцію з прав людини. Тепер Україна на шляху до євроінтеграції зобовʼязана це виправити. Совсун вважає, що це рішення суттєво вплине на підтримку законопроєкту у парламенті, який, пояснює вона, є більш консервативним ніж українське суспільство. “Вони не можуть сперечатися з рішенням Європейського суду з прав людини. Я хочу подивитися на те, як депутати будуть пояснювати, чому не можна приймати закон, коли цього вимагає напряму ЄСПЛ в умовах, особливо коли ми активно працюємо над євроінтеграцією”, — каже Совсун. Водночас, законодавиця радить запастися терпінням — оскільки законопроєкт обʼємний і передбачає дуже широкий перелік змін, то навіть за найсприятливіших обставин, його розгляд займе щонайменше півроку. “Я не маю сумнівів, що законопроєкт про цивільне партнерство буде ухвалений, але ми маємо налаштуватися на марафон. Так само як із сертифікацією Стамбульської конвенції — це була десятилітня битва, яку ми виграли”, — говорить депутатка. На рішення депутатів Павло чекає на фронті. Хлопець впевнений — зараз вдалий момент, щоб зрушити це питання, адже й він зокрема воює за цінності рівності та недискримінації. “Люди не розуміють, для чого ми піднімаємо цю тему під час війни. Тому що до війни нас бачили, але нас не чули. А зараз ми хочемо, щоб нас побачили, нас почули, що ми також хочемо вільно жити у вільній країні. Я беру участь у цій війні і хочу, щоб моя країна захищала мене так, як я захищаю її”, — пояснює хлопець. Крім того, вважає Лагойда, війна багато прояснила для кожного українця і зараз суспільство готове взяти на себе відповідальність за впровадження рівності. Хлопець пояснює це на прикладі своєї мами. “До війни у нас були дуже натягнуті стосунки. Вона знала про мене, але ми про це майже не говорили. Тепер вона на це реагує спокійно. Раніше в неї був пріоритет виховувати мене так, як вона хотіла, а тепер — будь-ким хочеш, головне повертайся живим”.