Велика піраміда в Єгипті зберігає свої таємниці вже понад 4,600 років. Побудована як гробниця для фараона Хуфу з IV династії, вона дивує археологів і досі: як стародавні єгиптяни змогли підняти мільйони важезних блоків без сучасної техніки? Протягом століть з’являлися різні теорії — від практичних до фантастичних, навіть припускали втручання прибульців. Проте відповідь може бути значно простішою і ближчою до реальності.
Комп’ютерний науковець Вісенте Луїс Росель Роїг вирішив перевірити, чи реально було використати старі гіпотези на практиці. Він звернув увагу на відому ідею підйомних пандусів. Одноканальний пандус для транспортування двотонних блоків був би надто крутим і дозволяв рух лише одній команді робітників. Теорія спірального пандуса, яку підтримують багато єгиптологів, дозволяє одночасно працювати кільком командам, але тоді сам пандус виступав би назовні і залишав помітні сліди у дослідженні.
Рошель Роїг запропонував інше рішення: спіральний пандус будувався всередині піраміди і закривався блоками зверху вниз у процесі будівництва. Таким чином від слідів пандуса не залишалося б нічого. Щоб перевірити ефективність цієї ідеї, він створив алгоритм, який оптимізував кут нахилу пандуса та кількість повторів спіралі, щоб піраміда залишалася стійкою, а робота виконувалася максимально швидко.
В епоху Стародавнього царства не було залізних інструментів, коліс для важких вантажів чи складних блоків, але використовувалися мідні долота, сани з змащенням водою, мотузки, важелі та баржі на Нілі. Росель Роїг заклав ці обмеження у свою модель, щоб оцінити час, потрібний для встановлення кожного блоку, і дотриматися 20–27-річного терміну будівництва.
Основа Великої піраміди має приблизно 230 метрів на кожну сторону, а висота сягає 147 метрів. Вважається, що вона складена з близько 2,3 мільйона блоків. Для завершення будівництва за правління Хуфу один блок потрібно було додавати приблизно кожні три хвилини. Алгоритм допоміг розрахувати, як цього можна досягти з урахуванням спірального пандуса та роботи кількох команд.
Інформація про доставку блоків також була відновлена завдяки Ваді аль-Джарфським папірусам, зокрема щоденникам інспектора Мерера. Вони свідчать, що робітники використовували повені Нілу для швидкого транспортування блоків до будівельного майданчика. Кожна команда мала свою позначку — наприклад, гієрогліф лева — і відповідала за певну частину спіралі. Ширші повороти пандуса зменшували перешкоди між командами, а вологий пісок допомагав тягти сани з блоками.
Таким чином, алгоритм Роселя Роїга показав, як стародавні єгиптяни могли збудувати Велику піраміду без допомоги інопланетян — за допомогою точного планування, спірального пандуса, командної роботи та природних ресурсів. Його дослідження відкриває новий погляд на одну з найзагадковіших споруд людства та робить її досяжною для розуміння сучасними методами науки, яке нещодавно опублікованщ в NPJ Heritage Science.
