Віталій Кличко: Київ був і залишається метою агресора, але захищений він зараз набагато краще

Мер Києва Віталій Кличко переконаний, що Москва не відступилася від своїх планів захопити українську столицю. І хоча нещодавно протитанкові "їжаки" та бетонні блоки здебільшого відтягнули на узбіччя доріг та прибрали більшу частину блокпостів, очільник столиці каже: Київ готовий до оборони значно краще ніж місяць та, тим більше, рік тому. В КМДА повідомляють, що ключовою потребою залишається протиповітряна оборона. Від російських ракет, за даними мера, загинули 162 людини. Серед вбитих – п’ятеро дітей. Було зруйновано близько 800 будинків, 417 з яких – житлові. Раніше він повідомляв, що за рік від 24 лютого 2022-го року, у місті 680 разів лунала повітряна тривога, а "Київська служба порятунку" 48 разів виїжджала на ліквідацію наслідків ракетних обстрілів у столиці. Про оборону Києва, важку зиму, братерство мерів українських міст й те, щоб він хотів сказати людям "Глобального півдня", Віталій Кличко розповів в інтерв’ю журналістці Української служби Голосу Америки Тетяні Ворожко. Тетяна Ворожко, Голос Америки: В документах, оприлюднених, буцімто, через витік інформації з Пентагону, йдеться про те, що у України можуть закінчитися ракети ППО до 3 травня. Саме через роботу ППО у Києві мало що нагадує про те, що в країні війна. Чи може це змінитися в травні – що вам про це відомо? Віталій Кличко, мер Києва: З одного боку, це не моя зона відповідальності, це виключно питання до військових, але тим не менше, безпека була і залишається ключовим питанням для кожного із киян, для кожного з українців. І тому наш акцент в перемовинах з нашими партнерами – забезпечення протиповітряної оборони, захистити нас від ракет, якими обстрілюють росіяни, захистити нас від дронів, камікадзе-дронів, якими зруйновано біля 800 будинків в нашому місті, 417 – це житлові будинки. Обстрілами, на жаль, вбито 162 людини, п'ятеро з них – діти. Т.В.: Війна не закінчилася і ми не знаємо, може, ще буде наступ росіян на Київ… В.К.: Київ був і залишається метою агресора. Київ – це серце. Київ – це столиця. І тому ми робимо все для того, щоб передбачити різні сценарії, навіть найгірший сценарій, для того, щоб, якщо хтось зможе і захоче, зможе – це велике питання, захоче знову атакувати Київ, для того, щоб йому дати по зубам, так можна такою мовою сказати. Т.В.: Але цього разу Київ буде краще захищений? В.К.: Київ зараз захищений набагато краще, ніж місяць тому, ніж півроку тому, тим більше, ніж рік тому. Зараз система контролю, система блокпостів, сучасне озброєння, і вже у нас Збройні сили набагато міцніші, ніж рік тому. Підготовлені, озброєні, а також розроблена більш детальна програма захисту Києва від агресії. Т.В.: Хотіла би повернутися до подій понад рік тому. Наскільки ви, як мер столиці, мали розвідувальну інформацію про те, коли почнеться повномасштабний наступ Росії? В.К.: З різних джерел ми отримували інформацію, що війна почнеться. Ми не хотіли цьому вірити, що це відбудеться. І вже я особисто починав формувати територіальну оборону міста Києва, для того, щоб у випадку початку війни ми були готові. Все, що ми могли, ми робили. Але тим не менш весь тягар, в першу чергу, був на плечах Збройних сил України, наших військових, які відбивали атаки. І все цивільне населення також підтримувало протидію, боротьбу проти росіян. Т.В.: Ви тоді розглядали плани евакуації потягами, міжміськими автобусами найбільш вразливих верств населення, в першу чергу? В.К.: Такі плани були. Не таємниця, що ворог хотів оточити Київ, взяти в кільце. Були зруйновані всі ключові інфраструктурні об'єкти, нафтобази. Були зруйновані умисно – я називаю це геноцидом – ключові бази харчування, логістичні центри. Була зруйнована логістика, дороги, мости для того, щоб місто Київ оточити. Але тим не менш, цього не сталося. І ми повинні були і прораховувати різні сценарії розвитку подій, навіть найгірші сценарії. Для цього у нас був також опрацьований план евакуації тих людей, яких потрібно було [вивезти]. Велика частина людей, переважно жінки і діти, виїхали з міста Києва. В місті залишилися чоловіки, які готувалися. Давайте будемо відверто говорити, ми готувалися навіть до вуличних боїв. Т.В.: Виїхати в перші дні було дуже важко. Ви не вважаєте помилкою не організувати масову евакуацію трошки раніше? В.К.: Евакуацію до початку війни організувати? По-перше, від керівництва держави ми отримували інформацію, що війни не буде. І починати в розріз ключовим заявам, що війни не буде, евакуацію, воно виглядало, так м’яко кажучи, незрозуміло для населення. Т.В.: Які дні тоді були найважчими? В.К.: Перший тиждень, може, два тижні, вони були найважчими. Було шоком, що росіяни так швидко зможуть бути вже на межі Києва, навіть на кордоні нашого міста. Ми чули вибухи, вже бої точились у передмісті міста, столиці. І це, знаєте, невизначеність, зможемо витримати – не зможемо. Отака, знаєте, нервозність була. Т.В.: Київ пережив зиму. В певний момент до 80% мешканців міста залишалося без електроенергії. Завдяки чому вдалося цю зиму пройти і так швидко відновлювати роботу електро- і водопостачання? В.К.: Завдяки роботі комунальних служб, які працювали 24/7 всю зиму. Вперше за історію Києва на два місяці був зупинений електротранспорт, громадський транспорт, метрополітен, тролейбуси, трамваї. Ми працювали і робили все, що можливо, для того, щоб надавати послуги. Незважаючи на те, що постійно, кожного тижня, деколи декілька разів на тиждень Київ обстрілювали ракетами, руйнувалася критична інфраструктура. Мета цих обстрілів була привести населення до депресивного стану. Інших пояснень нема. Для того, щоб люди виїхали з міста Києва, для того, щоб місто Київ було непридатним для життя. Відсутність електроенергії, теплопостачання, води – ключових факторів. Але, тим не менш, зиму ми пройшли. Складна зима. Найскладніша зима за всю історію нашого міста. Т.В.: А "Пункти незламності" відіграли якусь роль? В.К.: "Пункти незламності" ми підготували на ті випадки, коли не буде взагалі електрики, водопостачання, тепла, які могли б тимчасово прийняти тих, кому було потрібно. Ми не використовували їх виключно тому, що ми надавали і тепло, і воду, і електрику. Але у випадку так званого "блек-ауту" вони повинні були взяти на себе функцію надання послуг тим, кому це потрібно. Т.В.: До Києва вже повертаються бійці, у багатьох з яких немає кінцівок. Київ – не дуже зручне місце для людей, які переміщуються на візках. Ви розробляєте якісь плани для того, щоб його зробити більш зручним? В.К.: У нас є плани, це називається "Доступне місце". Будь-яка людина з обмеженими можливостями має комфортно користуватися громадським транспортом, пересуватися вулицею, мати безбар'єрний простір. Ці плани в міста є, і ми над цим працюємо, щоб перейти від радянських часів, коли дійсно дуже складно було таким людям пересуватися, до сучасних стандартів пересування, безбар’єрних стандартів. Т.В.: Що зараз в Києві відбувається з будівництвом? Тобто, ми бачимо, що все зупинилося. В.К.: Ну, ви знаєте, в країні йде війна, і війна має великий вплив на економіку країни. Одна зі складових економіки нашого міста – це будівництво. Багато великих компаній зупинило будівництво, тому що працівники вимушені частково виїхати за кордон. Велика частина працівників зараз в лавах Збройних сил захищають Україну. Не вистачає фахівців, і економічний ресурс країни зараз набагато зменшився. І тому це один із таких викликів, які нам потрібно буде долати після війни. Т.В.: Місто також отримує міжнародну допомогу, ви закликаєте мерів західних міст взяти участь у проектах з реконструкції. Чи є таке, що європейці або американці хочуть брати участь в певних проектах відновлення, а от інші їм менш цікаві? В.К.: В першу чергу, їм цікаві проекти життєзабезпечення, ключові проекти. І це, зрозуміло, і вкрай важливо для кожного з них мати кінцевий результат. Тобто, в реалізації кожного з проектів повинен бути миттєвий, швидкий результат для мешканців нашого міста. І в розмовах, я погоджуюся з цією пропозицією, ми пропонували ключові проекти, які потрібні для відбудови критичної інфраструктури. Т.В.: Зараз чимало мерів, які, на відміну від вас, були маловідомими за межами своїх міст, стали публічними особами, про них знають, про них пишуть. Хто із ваших колег, мерів інших міст вас вразив своєю сміливістю, ефективністю? В.К.: За великим рахунком, мери міст взяли на себе відповідальність і формування територіальної оборони міст, і в допомозі Збройним силам України захищати міста. Це всі міста, які знаходились на лінії зіткнення. Ключових вказівок і алгоритму дій для мерів не було, і мери були ціллю, на яку полювали. І не таємниця, що велику частину мерів було викрадено, 35 мерів було викрадено. До сьогоднішнього дня п'ятеро мерів, якщо я не помиляюсь, зниклі. Ми не знаємо, може, вони вбиті, може, десь знаходяться у в’язниці. І мери відігравали ключову роль у захисті громад і надання послуг у вкрай складних умовах. Т.В.: Ви також є головою Асоціації мерів України. Яка підтримка надається в рамках Асоціації? В.К.: Ми обов'язково допомагаємо одне одному, розуміючи, що в єдності наша сила. Надаємо, гуманітарну допомогу, розподіляємо цю допомогу серед тих громад, де вона вкрай важлива. Це і допомога у відбудові критичної інфраструктури, яка зруйнована. Тобто співпраця між мерами у військових умовах показала, наскільки важливо разом працювати, вирішувати. Це командна гра. Т.В.: Вас знає багато людей навколо світу. І це інтерв’ю, сподіваюся, побачать в Латинській Америці, Азії та Африці. Зараз там існують потужні настрої про те, що Україні і Росії треба домовлятися. Наприклад, президент Бразилії сказав, що Зеленський не може хотіти всього, йому треба поступитися Кримом, а також що треба створити певну платформу для того, щоб Україна і Росія зараз домовлялися. Що б ви на це сказали? В.К.: Президенту Бразилії я міг би так сказати: Якщо б хтось окупував велику частину Бразилії, а потім вимагав сісти за стіл переговорів і домовлятися, шукати якогось компромісу? Про який компроміс ми можемо говорити? Велика частина України окупована агресором. Мільйони українців зараз є вимушеними переселенцями. Зруйновона інфраструктура країни. І в цей момент росіяни, як терористи кажуть, ну, будь ласка, давайте зараз домовлятись і шукати компроміс. Ми готові говорити, сідати за стіл переговорів, знаходити компроміс, знаходити рішення, але після того, як останній російський солдат вийде з нашої території. По-іншому, це сприймається як так звана терористична агресія. Вони ж ще визнали ці території своїми, вони не визнають територіальну цілісність України і хочуть про щось домовлятись. Це порушує взагалі будь-які міжнародні відносини, міжнародні договори, в яких Росія гарантувала незалежність і територіальну цілісність України. А зараз вони шукають якісь компроміси під тиском. І нічим іншим, як тероризмом, це назвати не можна. Т.В.: Більша частина мешканців світу живе в країнах, які не приєдналися до санкційного режиму проти Росії. І ми чуємо від африканських політиків, багатьох лідерів в цих регіонах Глобального Півдня, що, мовляв, не втягуйте нас в європейський конфлікт. Наскільки Україні потрібна ця підтримка і допомога людей у всьому світі? Що би Ви їм хотіли сказати? В.К.: Великою помилкою будь-якого політика буде думати, що цей конфлікт десь далеко від його країни знаходиться, і він не впливає персонально на них, на економіку їхніх країн. Не забуваймо, що Україна є одним із найбільших експортерів сільськогосподарських продуктів. В Україні одна з найбільших кількість атомних електростанцій в країні. Одна з них, найбільша в Європі, ЗАЕС, знаходиться на лінії зіткнення. І була навіть пожежа на станції. Якщо, не дай Бог, цей вірогідний вибух стався б, кожен мешканець нашої планети відчув би на собі особисто вплив цієї війни, яку розв'язала Росія проти України. Більше того, велика частина країн, європейські країни, відчуває вплив. Це стосується і економічної ситуації, це стосується мільйонів переселенців, які вимушені зараз шукати дах над головою, які залишились без домівок. Не забуваймо, що це найбільша війна після Другої світової. Це виклик всьому світу. Я переконаний, що всі повинні робити все можливе для того, щоб зупинити цю війну, для того, щоб Росія відійшла від своїх імперських планів, намірів відбудувати велику імперію. Знов за ці плани платять, по-перше, українці своїм життям, і, по-друге, це має великий вплив на економіку інших країн, на світову економіку. Т.В.: Ми навіть чуємо від провідних американських політиків, що постачання українцям зброї лише живить цей конфлікт… В.К.: Хибна думка, що підняти руки вгору, здатись в полон росіянам, – це найкращий вихід з цієї ситуації. Може з їхньої точки зору, але в ніякому разі це не позиція України. І якщо міжнародні відносини базуватимуться на фізичній силі, військовій силі, це ні до чого доброго у світовому порядку не доведе. Тому є чіткі міжнародні правила, міжнародні стандарти, міжнародні договори, які Росія всі порушує. І постійно робить вигляд, що це не вони. Починаючи з анексії Криму у 2014-му році, захоплення Донецька, Луганська, росіяни казали, що це не вони, "зелені чоловічки" – то не наші. Але врешті-решт правда завжди виходить назовні. За всім цим стоїть Росія. За всім цим стоять плани, імперські план, відбудувати Радянський Союз. Ми, українці, були в Радянському Союзі і не хочемо повертатися в минуле. Ми бачимо наше майбутнє в складі європейської родини, як демократична країна, де ключовою складовою є права людини. І права українців – жити в вільній європейській державі, самостійній, незалежній держави. За це ми боремось. Т.В.: Що Ви за цей час дізналися про киян? В.К.: Я пишаюсь бути киянином. Я пишаюсь бути українцем, тому що багато разів чув, що ми ніколи не станемо на коліна, краще померти, ніж стояти на колінах. Краще жити без води, електрики, тепла, ніж з російськими солдатами. І я пам'ятаю, коли прості українці, кияни, які навіть не мали військового бекраунду, не думаючи, одягнули військову форму, взяли в руки зброю для того, щоб захищати свої домівки, захищати своє місто. І дякую кожному, хто небайдужий до країни, небайдужий до свого міста, хто думає про своїх дітей, думає про майбутнє. І наше майбутнє ми бачимо в складі європейської великої родини, як демократична вільна країна, європейська країна, Україна. Робимо все для цього.