Чимало людей переконані, що якщо в родині є схильність до ожиріння, то позбутися зайвих кілограмів буде набагато складніше. Однак нове дослідження показало: генетичний ризик не позбавляє людину шансів успішно схуднути. Вчені з’ясували, що правильно підібране харчування працює однаково ефективно як для людей із високою спадковою схильністю до ожиріння, так і для тих, у кого такого ризику майже немає.
Результати шестимісячного клінічного дослідження були опубліковані в журналі Nature Communications.
За прогнозами експертів, до 2035 року понад половина дорослого населення світу матиме надлишкову вагу або ожиріння. Це значно підвищує ризик розвитку серцево-судинних захворювань, діабету другого типу, хвороб нирок та деяких видів раку.
Хоча спосіб життя відіграє ключову роль у контролі маси тіла, спадковість також має значення. Вчені оцінюють, що генетичні фактори можуть пояснювати від 23% до 90% відмінностей у масі тіла між людьми. Водночас ожиріння не визначається одним геном — на нього впливають тисячі невеликих генетичних варіантів, які разом формують так званий полігенний ризик.
Щоб перевірити, чи впливає спадковість на ефективність схуднення, дослідники організували рандомізоване клінічне випробування GENEROOS. У ньому взяли участь 223 дорослих із надлишковою вагою або легким ожирінням без діабету. Середній вік учасників становив 51 рік, а близько 75% із них були жінками.
Учасників розділили на дві групи. Одна протягом шести місяців отримувала індивідуальні консультації щодо харчування та користувалася цифровою програмою підтримки, тоді як інша не проходила спеціального дієтичного супроводу.
Ще до початку дослідження люди з найвищим генетичним ризиком ожиріння в середньому мали більший індекс маси тіла, ніж учасники з мінімальним спадковим ризиком. Проте після завершення програми обидві групи схудли практично однаково.
У середньому учасники, які отримували дієтичні рекомендації, знизили свій індекс маси тіла на 1,51 кг/м², тоді як у контрольній групі суттєвих змін не зафіксували. Статистичний аналіз показав, що рівень генетичної схильності не вплинув на ефективність програми зі зниження ваги.
Дослідники також помітили цікаву закономірність: люди, які сумлінніше фіксували своє харчування та фізичну активність у застосунку, досягали дещо кращих результатів. Водночас цей фактор пояснював лише невелику частину загального схуднення.
Крім втрати ваги, учасники дієтичної програми продемонстрували покращення окремих показників здоров’я. Зокрема, у них знизився рівень загального холестерину та «поганого» холестерину LDL. При цьому генетична схильність не мала помітного впливу і на ці результати.
Автори наголошують, що дослідження має певні обмеження. Воно тривало лише шість місяців, охоплювало відносно невелику кількість учасників, більшість із яких були жінками, а також не включало людей із діабетом чи тяжким ожирінням. Крім того, вчені не вимірювали точне споживання калорій кожного учасника.
Попри це, отримані результати дають підстави стверджувати, що сучасні знання про генетичний ризик ожиріння не повинні демотивувати людей, які прагнуть схуднути. Навіть якщо спадковість підвищує ймовірність набору зайвої ваги, здорове харчування та дотримання рекомендацій залишаються ефективними інструментами для її зниження. Науковці планують продовжити дослідження, щоб перевірити ці висновки на більшій та різноманітнішій групі людей.
