Країни ЄС готуються до нової реальності, у якій США можуть відігравати меншу роль у захисті континенту.
На тлі зростання загрози з боку росії та невизначеності щодо майбутньої ролі США в обороні Європи країни континенту мають розробити власний підхід до ведення війни й побудови оборони.
Про це йдеться у матеріалі Guardian.
За її словами, російські амбіції не обмежуються Україною. москва продовжує використовувати гібридні атаки, політичне втручання та демонстрацію військової сили, що змушує європейські країни переглядати власні оборонні можливості.
Авторка зазначає, що після повернення Дональда Трампа до влади європейські держави активізували збільшення витрат на оборону не лише через його заяви, а через усвідомлення ризику, що у разі прямого конфлікту з росією США можуть надати меншу підтримку.
Одним із можливих сценаріїв називають трансформацію НАТО у формат, який неофіційно отримав назву "НАТО 3.0" – із більшою роллю європейських країн. Водночас видання наголошує, що навіть сильніша Європа не компенсує повністю можливе скорочення участі США в альянсі.
За її оцінкою, у разі нападу росії на країну НАТО європейські союзники, ймовірно, намагалися б діяти спільно. Однак відмова США виконати зобов’язання за статтею 5 Північноатлантичного договору могла б стати серйозним ударом по самому існуванню альянсу.
Водночас у більш оптимістичному сценарії Європа могла б взяти на себе більшу частину оборонних зобов’язань разом із Туреччиною та Канадою. Проте тоді, на думку авторки, європейські країни вимагатимуть більшого впливу на ухвалення рішень у НАТО.
Медіа зазначає, що з моменту створення НАТО у 1949 році альянс значною мірою спирався на американські військові можливості, технології та стратегічну культуру. Європейські країни інтегрувалися в американську систему командування, але не мають аналогічних ресурсів і структур.
Серед можливих альтернатив вона згадує "коаліції охочих" – формати співпраці окремих держав навколо конкретних безпекових викликів. За її словами, останнім часом такі об’єднання виникають навколо питань України, Гренландії та Ормузької протоки.
Авторка робить висновок, що Європі необхідно не лише посилювати власні армії, а й створювати окрему "європейську модель війни", яка дозволить реагувати на загрози навіть у разі меншої участі США.
