У разі війни навколо Тайваню союзникам доведеться рахувати не лише китайські, а й російські підводні човни. Тихоокеанський флот рф може загрожувати кабелям зв'язку, морським маршрутам і японським портам, водночас звільняючи сили Пекіна для дій ближче до Тайваню. Про це у звіті Австралійського інституту стратегічної політики (ASPI) пишуть старший науковий співробітник Колін Каротам та стажер програми оборонної стратегії Карл Янц.
Планування можливої війни в Індо-Тихоокеанському регіоні зазвичай зосереджене на зростанні військово-морських сил Китаю. Однак у цьому рівнянні є ще один учасник – росія, яка вже має в регіоні вісім атомних ударних підводних човнів і стратегічні причини застосувати їх на боці Пекіна.
На це звертають увагу дослідник-стажер Карл Янц і старший науковий співробітник Колін Каротам з програми оборонної стратегії Австралійського інституту стратегічної політики (ASPI). У звіті, оприлюдненому 13 серпня 2026 року, вони аналізують, як тихоокеанський підводний флот рф може підтримати Китай у звичайному регіональному конфлікті.
Експерти моделюють можливі сценарії на основі стратегічної залежності москви від Пекіна, модернізації тихоокеанського флоту, географії російських баз і дедалі складніших спільних навчань двох держав.
Чому москва може втрутитися
Після повномасштабного вторгнення в Україну Китай став головною зовнішньою опорою російської економіки та оборонної промисловості. Він частково компенсував втрату європейських ринків, постачає технології подвійного призначення та промислове обладнання, потрібне для виробництва зброї. Індія і країни Південно-Східної Азії також стали для рф важливими економічними та дипломатичними каналами.
Тому поразка Китаю в регіональній війні була б для кремля ударом по власній економіці та геополітичній позиції. За оцінкою Янца і Каротама, блокада або тривалий конфлікт уздовж Першого острівного ланцюга разом із чинними санкціями могли б фактично відрізати росію від більшої частини морської торгівлі.
Експерти нагадують, що в грудні 2025 року глава МЗС рф Сергій Лавров заявив: за договором із Китаєм росія зобов'язана допомагати йому захищати "державну єдність і територіальну цілісність". Це не означає автоматичного вступу у війну за Тайвань, але показує, якою мовою москва вже описує свої зобов'язання перед Пекіном.
Таким чином підтримка росією Китаю в Тихому океані може виявитися конкретнішою, ніж нинішня підтримка москви Пекіном у війні проти України.
Вісім човнів, які змінюють баланс
Тихоокеанський флот рф модернізують із 2013 року, а його підводна складова вважається найсильнішою частиною російських морських сил у регіоні. За підрахунками ASPI на основі довідника The Military Balance 2026, росія має тут п'ять стратегічних ракетоносців, вісім атомних ударних і десять дизель-електричних ударних підводних човнів – загалом 23.
Для порівняння, ВМС Північного театру Китаю мають 17 ударних човнів: п'ять атомних і 12 звичайних. Загалом Китай має близько дев'яти атомних ударних підводних човнів у строю, а тихоокеанський флот рф додає ще вісім.
Водночас Китай уже переважає росію за загальною кількістю підводних човнів у всіх флотах – 61 проти 53 – і в перспективі нарощуватиме атомне кораблебудування швидше. Перевага рф локальна: вона зосередила значну силу саме на північному заході Тихого океану.
Атомні човни базуються у Вілючинську на Камчатці – за межами Першого острівного ланцюга, де їм легше виходити на океанські маршрути. Дизель-електричні човни розміщені у Владивостоці й мають прямий доступ до Японського моря.
Окремий ризик створює перехід рф від багатоцільових атомних човнів до атомних підводних човнів із крилатими ракетами типу "Ясень" і "Ясень-М". Вони можуть застосовувати протичовнові торпеди, протикорабельні та гіперзвукові крилаті ракети, зокрема проти цілей на суходолі. Це робить тихоокеанський флот придатним не лише для полювання на кораблі, а й для ударів по портах та логістичній інфраструктурі.
Три сценарії російської участі
Перший сценарій – дії біля підводних кабелів, які з'єднують материкову частину США з Японією, Південною Кореєю, Філіппінами та іншими країнами Південно-Східної Азії. Кабелі на південь від Камчатки прокладені на великій глибині, тому доступ до них складний. Проте автори посилаються на оцінки, за якими росія має засоби для пошкодження інфраструктури на глибині кількох кілометрів. Інший варіант – операції ближче до точок виходу кабелів на берег, де вода мілкіша.
Другий сценарій – патрулювання на схід від Японії або в центральній частині Тихого океану. Підводні човни можуть створити загрозу морським шляхам, якими США та союзники перекидатимуть сили й вантажі через Японію, Аляску та Гаваї. Навіть обмежене перехоплення судноплавства ускладнило б використання Японії як тилової бази для допомоги Тайваню.
Третій сценарій – загроза ракетних ударів по японських портах, складах та інших наземних об'єктах, що забезпечуватимуть операції союзників. Для цього російським атомним човнам із крилатими ракетами не обов'язково діяти безпосередньо біля Тайваню: достатньо створити окрему кризу на півночі й змусити США та Японію розосередити протичовнові сили.
У всіх трьох випадках російські та китайські човни не мусять виконувати одну спільну операцію. Координації за часом і районами може бути достатньо, щоб рф відтягнула увагу союзників на північ, а Пекін зосередив більше ресурсів біля Тайваню або в Південнокитайському морі.
Одна війна – два взаємопов'язані театри
Стримування Китаю в Індо-Тихоокеанському регіоні має одночасно передбачати стримування російської участі. Канберра і європейські партнери могли б координувати оборонні зусилля на двох напрямках, змушуючи москву враховувати ціну активності в Тихому океані під час її протистояння з Європою.
Війна посилила залежність рф від Китаю, але не перетворила москву на пасивного молодшого партнера. Тихоокеанський флот дає кремлю ресурс, який Пекін може використати у власному конфлікті, а росії – можливість довести стратегічну цінність для Китаю.
Ігнорувати російський компонент у сценарії війни за Тайвань означає планувати конфлікт із неповним складом противника.










