У колонці для Washington Post старший науковий співробітник Council on Foreign Relations Макс Бут проводить суто військову паралель між війою України проти росії та війною Ірану проти США, наголошуючи, що морально ці держави й режими не можна порівнювати. На його думку, і путін, і Трамп розпочали війни, розраховуючи на швидкий злам слабшого противника, однак обидві кампанії затягнулися й не дали бажаного результату. Попри певні тактичні успіхи москви й Вашингтона, Україна та Іран зберігають здатність завдавати болючих ударів у відповідь і мають вагомі причини продовжувати боротьбу. Тому завершити обидві війни реально лише через дипломатію та складні поступки, а не спробами домогтися капітуляції тиском.
Немає жодних моральних підстав порівнювати Україну та Іран: перша – ліберальна демократія, другий – жорстока диктатура, чиї правителі вбивають власних громадян, щоб утриматися при владі. Але суто у військовому вимірі між війнами, які вони ведуть проти значно сильніших супротивників – росії та Сполучених Штатів, є низка паралелей.
путін і Трамп самі вирішили розпочати війни, бо вважали, що Україну та Іран відповідно вдасться перемогти за лічені дні. Однак обидві країни виявилися значно стійкішими й винахідливішими, ніж очікувалося. Ні москва, ні Вашингтон не досягли своєї мети – зміни режиму. Втім, останніми місяцями військова ситуація на суходолі й на морі дещо змістилася на користь сильніших держав.
росія у великих кількостях виробляє балістичні ракети та безпілотники з реактивними двигунами, тоді як українська ППО серйозно виснажена – значною мірою через те, що Трамп витратив так багато ракет Patriot у війні проти Ірану. Внаслідок цього російські ракети й дрони дедалі більше ускладнюють повсякденне життя в Україні та спричиняють дедалі більше жертв серед цивільного населення. ООН повідомляє, що в липні в Україні було вбито й поранено більше цивільних, ніж у будь-який місяць від травня 2022 року. Є побоювання, що взимку ситуація може ще погіршитися, коли росіяни знову спробують позбавити українців світла й тепла.
Тим часом американські військові досягли певних успіхів у блокуванні експорту іранської нафти, водночас дозволяючи вивозити через Ормузьку протоку більше нафти з інших країн. Офіційна статистика Ірану свідчить про 80-відсоткову річну інфляцію, а Міжнародний валютний фонд прогнозує скорочення його економіки цього року на 5,4%, що зробить 2026-й найгіршим роком для іранської економіки з похмурих часів ірано-іракської війни 1980-х.
Є певні розбіжності в оцінках того, скільки нафти неіранського походження вивозять із Перської затоки, але за однією оцінкою від початку серпня до початку вересня звідти в середньому вивозили близько 5 мільйонів барелів на день сирої нафти, а ще 2,5 мільйона барелів – через порти Оманської затоки. Це становить лише близько 40% довоєнних обсягів, але все ж є поліпшенням порівняно з ситуацією кілька місяців тому, коли нафта майже не транспортувалася.
Цих результатів достатньо, щоб і путін, і Трамп публічно заявляли, що перемагають у своїх війнах. Можливо, вони навіть самі в це вірять. Та не поспішаймо.
Хоча росіяни здатні завдавати з повітря дедалі більших втрат цивільному населенню, вони не змогли просунутися на суходолі. російський наступ зупинився, а українські війська успішно контратакували поблизу міста Лиман на північному сході України. За оцінкою британської розвідки, з 2022 року було вбито майже 500 000 російських військових. Це більше, ніж загинуло американців у Другій світовій війні.
І хоча Україна потерпає від російських повітряних ударів, вона завдає значної шкоди російській економіці власними дронами й крилатими ракетами. Незабаром, заявляє Україна, вона також почне застосовувати власні балістичні ракети.
Минулого тижня українські безпілотники вдарили по російських газових підприємствах майже за 3000 км від кордонів України. Такі удари спричинили найгіршу паливну кризу в росії від часу розпаду Радянського Союзу й скоротили доходи, необхідні путіну для продовження агресії, попри вищі ціни на нафту, спричинені війною США з Іраном.
Тим часом Іран здатний завдавати ударів у відповідь на спроби США задушити його економіку. Виконувач обов’язків міністра ВМС США Хунг Као визнав минулого тижня, що на початку війни Іран "розніс до біса [американську військово-морську базу в] Бахрейні". Минулого тижня Іран випустив балістичні ракети по американських кораблях і авіабазі США в Йорданії. Загиблих не було, але в Йорданії, за повідомленнями, було пошкоджено кілька літаків.
Для захисту своєї бази американські сили в Йорданії випустили понад 30 ракет Patriot, ще більше посиливши критичний дефіцит цих надзвичайно цінних боєприпасів і тим самим підвищивши ймовірність того, що майбутні іранські атаки будуть успішнішими. Wall Street Journal повідомляє, що Тегеран знову виробляє балістичні ракети.
Ще більше занепокоєння викликає наступ союзних Ірану хуситів у Ємені. Минулого тижня вони захопили ключовий порт на Червоному морі – Моху та стратегічно важливий острів Перім у Баб-ель-Мандебській протоці, тоді як безпілотники, очевидно запущені з Іраку, зупинили роботу важливого саудівського нафтопроводу, яким нафту транспортують до Червоного моря. Усе це означає, що хусити тепер можуть перекрити найважливіший нафтовий маршрут, яким союзники США в Перській затоці користуються в обхід Ормузької протоки. Тож не дивно, що минулого тижня ціни на нафту підскочили вище 100 доларів за барель, а середня ціна дизельного пального у США в п’ятницю сягнула рекордних 6 доларів за галон.
Отже, хоча росія та Сполучені Штати дещо поліпшили свої позиції у відповідних конфліктах, ані Україна, ані Іран навіть близько не перебувають на межі поразки. Ба більше, дедалі менш імовірно, що будь-які військові кроки путіна чи Трампа дадуть їм змогу досягти своїх амбітних цілей. І Іран, і Україна мають усі підстави продовжувати боротьбу, бо обидва уряди розуміють: поразка може стати для них фатальною.
Єдиний реалістичний спосіб завершити ці війни – дипломатія, а для цього Трампу й путіну доведеться піти на непрості поступки. Для путіна це означає відмовитися від надії захопити весь Донбас і погодитися на припинення вогню на нинішній лінії фронту. Для Трампа – відмовитися від сподівань, що економічний тиск змусить Іран капітулювати, і погодитися на угоду, за якою Іран збереже значний контроль над Ормузькою протокою.
Для обох ці поступки будуть неприємними. Але ще гірше – продовжувати дорогі війни, не маючи реалістичних шансів на успіх.
Джерело: Washington Post
