Скам’янілі відбитки людських ніг у національному парку Вайт-Сендс у Нью-Мексико допомогли науковцям відтворити зміни довкілля в Північній Америці під час останнього льодовикового максимуму. Нове дослідження показало, що ландшафт навколо озера Отеро зазнавав значних змін: водойма поступово висихала, хвойні ліси скорочувалися, а клімат ставав теплішим і сухішим.
Результати дослідження опублікували в журналі Science Advances. Команда, яка ще 2021 року досліджувала датування давніх відбитків, цього разу проаналізувала осадові шари навколо них, щоб точніше відтворити історію місцевого клімату.
Від озера до сухого дна
Дослідники вивчили 20 стратиграфічних горизонтів, у яких виявили людські сліди, доріжки відбитків великих тварин і сліди коліс, залишені в історичні часи. Для уточнення датування вони використали радіовуглецевий аналіз пилку хвойних дерев, а також визначили вік насіння водних рослин.
На початку досліджуваного періоду озеро Отеро займало значну частину басейну, а навколишні гори вкривали хвойні ліси. Температура була приблизно на 4 °C нижчою, ніж сьогодні. Згодом клімат потеплішав, озеро почало скорочуватися, ліси відступали, а на їхньому місці поширювалися дуби та полин.
Посилення випаровування поступово висушувало басейн. Крім довготривалого потепління, регіон переживав різкіші кліматичні коливання. Один із посушливих періодів збігся в часі зі швидкою кліматичною зміною, зафіксованою в льодових кернах Гренландії.
Чому давні сліди збереглися не всюди
Найдавніші відбитки з’явилися приблизно в період кліматичного переходу. Люди поверталися до цієї місцевості й надалі, навіть коли озеро відступало. Щоб з’ясувати, чому одні сліди збереглися на тисячоліття, а інші зникли без сліду, науковці застосували комп’ютерне моделювання пересування людей навколо водойми, рівень якої постійно змінювався. Відбитки в мулі могли поступово руйнуватися, якщо їх не накривав новий шар осаду. За відповідних змін рівня води сліди засипало й вони зберігалися.
Модель показала, що скупчення відбитків у певних шарах могло бути пов’язане з періодами різких змін клімату та рівня води. Отже, кількість знайдених слідів не обов’язково відображає інтенсивність людської діяльності: вона також залежить від умов збереження.
У сукупності ці дані допомагають точніше датувати одні з найдавніших відомих людських слідів у Північній Америці та відтворити середовище, у якому жили й пересувалися люди наприкінці льодовикової епохи.
