Колишня заступниця помічника державного секретаря США з питань Північної Європи, НАТО та безпеки Арктики (2024–2025), а нині старша наукова співробітниця Центру аналізу європейської політики (CEPA) та асоційована дослідниця Chatham House у Лондоні Шерон Гадсон-Дін стверджує, що за шість десятиліть Китай здобув майже монопольний контроль над видобутком і переробкою критичної мінеральної сировини та виробництвом ключових компонентів. Водночас США і Європа покладалися переважно на ринок і втрачали власні потужності. Пекін уже продемонстрував, що готовий використовувати цю залежність як геополітичний важіль, зокрема через експортні обмеження. Відтак Заходу потрібна спільна промислова політика: стратегічні запаси, державне фінансування, узгоджені цінові механізми, інвестиції в переробку та наукові дослідження. Без тісної координації США та Європи конкуренція між союзниками може лише посилити дефіцит і зберегти домінування Китаю.
США та Європа дозволили Китаю фактично монополізувати ринок критичних мінералів, без яких неможливе сучасне життя. Тепер їм потрібно діяти разом, щоб убезпечити ланцюги постачання.
Упродовж десятиліть уряди багатьох демократичних країн або перестали мислити стратегічно, або робили хибні ставки щодо майбутніх загроз. Вони дозволили вільному ринку перенести за кордон виробництво та критично важливі ланцюги постачання, зокрема мінеральної сировини, що лежить в основі майже всіх сучасних технологій – від мобільних телефонів і електромереж до винищувачів F-35.
Натомість китайські керівники не дозволяли ринку диктувати умови. Упродовж шести десятиліть Пекін підтримував видобуток і переробку мінеральної сировини за допомогою державного планування, дешевого фінансування та готовності миритися з екологічними наслідками – на відміну від західних виробників.
Потім Китай консолідував галузь навколо великих компаній під державним контролем. Тепер Вашингтон і Брюссель мають відповісти на запитання, на яке Пекін давно дав свою відповідь: якщо ринок не здатен врахувати ціну безпеки, чи готова держава за неї платити?
У 1992 році китайський лідер Ден Сяопін заявив: "На Близькому Сході є нафта, а в Китаї – рідкісноземельні елементи". Ці слова відображали національне прагнення контролювати ресурси, які нині лежать в основі сучасного життя. Використовуючи всі доступні інструменти – від прямих іноземних інвестицій у країни, що розвиваються, до внутрішньої промислової політики та екологічного регулювання, Китай встановив контроль над критичною мінеральною сировиною та її світовим ринком.
Стратегічне значення цих мінералів не було таємницею для західних політичних лідерів. У 1980 році Конгрес проголосив, що доступність мінералів і перероблених матеріалів має вирішальне значення для національної безпеки, економічного добробуту та промислового виробництва.
Та поки Вашингтон лише час від часу говорив про важливість збереження внутрішнього виробництва, Китай створив величезну перевагу у сфері переробки та очищення сировини. Нині Китай домінує у глобальних ланцюгах постачання рідкісноземельних елементів: на нього припадає приблизно 60% видобутку, 90% переробки й розділення та 94% виробництва постійних магнітів.
Контроль Пекіна ще сильніший у сегменті важких рідкісноземельних елементів, таких як тербій, який разом із самарієм та іншими рідкісноземельними елементами потрібний для виробництва високоефективних магнітів, що використовуються в передових оборонних технологіях. Китай також контролює близько 94% переробки графіту акумуляторної якості та приблизно три чверті рафінування кобальту – ключових матеріалів для більшості акумуляторів.
Минулого року Китай показав світові, наскільки потужним важелем впливу він володіє. Пекін обмежив експорт кількох рідкісноземельних металів і важких рідкісноземельних елементів, через що деякі автовиробники були змушені скоротити виробництво або зупинити конвеєри. Згодом Пекін розширив експортні обмеження на китайські технології, матеріали для графітових анодів і компоненти для катодів акумуляторів.
На зустрічі в Пусані в жовтні 2025 року президент США Дональд Трамп і голова КНР Сі Цзіньпін домовилися призупинити частину цих обмежень до листопада 2026 року (нещодавно цей термін продовжили до січня 2027 року). Якщо обмеження застосовуватимуть у повному обсязі, вони можуть поставити під загрозу виробництво готової продукції за межами Китаю на суму $6,5 трлн на рік, за оцінкою Міжнародного енергетичного агентства.
США та Європа поспіхом намагаються підвищити стійкість своїх систем постачання. Часу на політичні рішення обмаль, особливо у США, де швидко наближаються терміни, пов’язані як із китайськими експортними обмеженнями, так і з новими законодавчими вимогами та вимогами Білого дому щодо вилучення певних іноземних компонентів із ланцюгів постачання оборонної промисловості США до січня 2027 року.
Щоб досягти цих амбітних цілей, західні союзники зосередилися на нових підходах до промислової політики, які поєднують стимулювання ринку, державні інвестиції, мінімальні ціни, стратегічні запаси та співпрацю з партнерами. Ключем до успіху стануть угоди з державами-однодумцями, прискорення інновацій і швидке розширення видобувних та переробних потужностей за межами Китаю.
У лютому 2026 року адміністрація США запустила дві великі ініціативи з назвами у голлівудському стилі: Project Vault і FORGE.
Project Vault, або Стратегічний резерв критичних мінералів США, – це державно-приватна ініціатива загальним обсягом фінансування до $12 млрд. Задуманий як захист компаній від зовнішніх маніпуляцій із постачанням, він має підвищити довіру інвесторів і полегшити запуск ризикованих нових проєктів із переробки мінеральної сировини.
Водночас план Європейського Союзу RESourceEU 2025 року має мобілізувати €3 млрд ($3,3 млрд) для пріоритетних проєктів у сфері критичних мінералів. Він також передбачає пілотні спільні закупівлі, створення спільного резерву та запровадження обмежень на експорт брухту постійних магнітів.. Інші країни – зокрема Австралія, Велика Британія, Японія та Канада – також створюють стратегічні запаси й плани дій.
FORGE, або Форум геостратегічної взаємодії у сфері ресурсів, – це багатосторонній майданчик співпраці, зосереджений на узгодженні політики та встановленні мінімальних цін, щоб допомогти новим переробним проєктам стати на ноги. Нині він об’єднує 17 учасників, серед яких найбільші економіки Європи та сам ЄС.
Віцепрезидент Джей Ді Венс описав мету FORGE як створення "преференційної торговельної зони" для критичних мінералів з механізмом під проводом США, що підтримуватиме двосторонні угоди й допоможе відновити баланс на ринку, який нині контролює Китай.
Найбільші виклики для співпраці США та Європи – тривалі строки створення нових заводів із переробки мінеральної сировини та складність узгодження стійких механізмів мінімальних цін. Геополітичні коливання, спричинені війнами на Близькому Сході та в Україні, а також зміни в американській політиці можуть зірвати ці термінові зусилля.
Китай понад пів століття формував нову модель гірничодобувної галузі, і єдиний спосіб для США та Європи врівноважити домінування Пекіна – це довіра, співпраця та інновації.
FORGE, наприклад, матиме успіх, якщо його учасники зможуть створити надійні механізми управління та контролю за виконанням домовленостей. Проте після майже двох років непослідовної тарифної політики США учасники, ймовірно, з обережністю ставитимуться до обіцянок Вашингтона стосовно мінімальних цін.
Співпраця між союзниками критично важлива. Мінімальна ціна, встановлена однією країною або на двосторонній основі, може підтримувати життєздатність нових видобувних і переробних проєктів, але вимагатиме дедалі більших витрат. Це може спричинити перетікання дешевшої продукції на ринки, де немає мінімальних цін, а Китай може демпінгувати або налаштовувати союзників один проти одного. Лише мінімальна ціна, яку підтримує група країн, що охоплює більшу частину попиту союзників, здатна забезпечити життєздатний ринок поза Китаєм. З огляду на два встановлені у США терміни, що спливають у січні 2027 року, США та Європа мають уже зараз погодити спільні правила, інакше ризикують конкурувати між собою за ті самі дефіцитні ресурси.
Настав час США та їхнім ключовим союзникам різко посилити державну підтримку досліджень і розробок у видобутку та переробці. Китай не лише домінує у переробці критичних мінералів, а й контролює унікальні знання й технології, необхідні для роботи сучасних переробних підприємств, постійно підвищуючи їхню ефективність та екологічність. Понад 11 китайських університетів і 40 лабораторій щороку готують сотні інженерів, які спеціалізуються на рідкісноземельних елементах, тоді як у США немає аналогічних спеціалізованих бакалаврських програм.
США та Європі варто використати наукові прориви й одразу перейти до складніших технологій вилучення цінних компонентів із побічних продуктів і відходів, а також ширше застосовувати ШІ, нові методи переробки та модульні переробні установки.
Немає ані часу, ані капіталу, щоб без державної підтримки створити альтернативний ланцюг постачання критичних мінералів лише завдяки ринковим механізмам – особливо коли Китай знижує ціни та деформує ринок щоразу, коли конкуренти намагаються скоротити відставання.
Натомість лідерам США та Європи варто повернутися до духу амбітних союзницьких програм часів Другої світової війни, коли необхідність змусила надзвичайно швидко створювати альтернативні технології та ланцюги постачання. Після втрати доступу до азійських поставок натурального каучуку Вашингтон і Лондон координували виробництво, концентрували інвестиції там, де промислові потужності були найсильнішими, і швидко створили альтернативні ланцюги постачання.
Сьогодні проблема критичних мінералів потребує такої самої амбітності: спільних правил, спільного фінансування та спільних інновацій. Інакше конкуренція між союзниками може підірвати саме ті ланцюги постачання, які вони намагаються убезпечити.
Джерело: CEPA
