Дональд Гілл оглянув нові озброєння та супутникові програми, які Україна планує розвивати спільно з європейськими партнерами. Він також детально проаналізував, як армія США вчиться воювати в умовах широкого застосування дронів. Висновок: український досвід уже змушує американські підрозділи змінювати тактику, зменшувати електронний слід і перебудовувати управління, але в інтеграції дронів, засобів РЕБ і систем ситуаційної обізнаності США все ще істотно відстають від України. Окремо Дональд Гілл аналізує втрати України на полі бою на основі баз даних із відкритих джерел. Він пов’язує високі втрати в низці кампаній із проблемами управління, фрагментацією підрозділів і рішеннями командування.
Українська компанія HIMERA та данський виробник супутників GomSpace вивели на орбіту випробувальний супутник OBRIA NANO за допомогою ракети-носія SpaceX, і він уже працює. У перспективі супутникова мережа згодом охопить Україну й замінить залежність від Starlink/Starshield. Перші супутники ICEYE та Nokia планують запустити у 2028 році. Фінські компанії ICEYE та Nokia підписали з Міноборони України лист про наміри щодо співпраці у створенні суверенного супутникового зв’язку. У серпні 2022 року ICEYE передала Україні оперативне управління одним зі своїх супутників спостереження Землі.
Під час першого запуску вціліли 15 із 16 супутників Rassvet, а 14 вийшли на робочу орбіту. Під час другого запуску два з 16 супутників почали сходити з орбіти, однак російським фахівцям вдалося врятувати один із них безпосередньо перед входженням в атмосферу. Дванадцять супутників вийшли на придатні для роботи орбіти.
Нова російська крилата ракета Geran-5 впала неушкодженою в Одеській області. Її форма та композитні матеріали покликані зменшити радіолокаційну помітність. Базова Geran-5 може летіти з крейсерською швидкістю 450-600 км/год, має дальність 950 км і здатна підніматися на висоту до 6000 метрів. Швидкість нової моделі становить 900 км/год.
Еволюція різних моделей Geran-5 із січня 2026 року. Нині росія виробляє 2000 безпілотників Geran-2 із поршневими двигунами на місяць і 4000 дронів Geran-4 та Geran-5 на місяць. Більшість із цієї кількості становлять Geran-4.
Нідерландська компанія Destinus виробляє майже 300 крилатих ракет Ruta на місяць і загалом уже виготовила понад 1750 таких ракет. 700 із них постачають Україні. Натомість новіша Ruta Block 2 розрахована на дальність понад 700 км і бойову частину масою 250 кг. Одним із чинників, що обмежують нарощування виробництва ракет для України та інших країн, залишається нестача двигунів.
Держдепартамент США схвалив можливий продаж Україні 500 ракет-перехоплювачів PAC-3 MSE за 2,1 млрд доларів. Закупівлю фінансуватимуть, зокрема, Канада, Німеччина та Норвегія. Поки що незрозуміло, у якому році їх поставлять Україні.
Стан безпілотної війни у Збройних силах США
Навесні 2026 року 3-тя бронетанкова бригада 1-ї кавалерійської дивізії США взяла участь у навчаннях на полігоні Гогенфельс у Німеччині. Тепер стали відомі додаткові подробиці.У перші три дні навчань українські оператори дронів у складі сил умовного противника (OPFOR) завдали американській бригаді умовних втрат на рівні 70%. До кінця третього дня цей показник знизився до 30%. Це все одно дуже великі втрати, але українці не змінювали своєї тактики – її змінили американці.
США тренувалися працювати з дронами ще до навчань, але метою цих навчань було застосувати у більшому масштабі вже засвоєні прийоми та вдосконалити їх. Військові навчилися вимикати Blue Force Tracker – систему відстеження розташування своїх підрозділів. Вони звели до мінімуму використання радіозв’язку. Відмовилися від супутникових каналів Starshield – усе заради зменшення свого електронного сліду. Логістичні операції бригади почали забирати вдвічі більше часу, оскільки OPFOR полювали на її транспорт.
Системи протидії дронам і РЕБ бригади забезпечували смугу прикриття завширшки 2 км, але це були стаціонарні засоби. Коли бригада просувалася вперед, комплекси РЕБ мусили переміщуватися почергово: один комплекс здійснював радіоелектронне придушення, поки інший висувався вперед і розгортався на новій позиції. Але ніщо з цього не захищало від дронів на оптоволокні.
Замість того щоб прориватися, спираючись на вогневу міць, масу та швидкість, військовим довелося використовувати менші формування, рухатися кількома маршрутами, застосовувати укриття й маскування, щоб атакувати та уникати артилерійських ударів. І, звичайно, швидкість усе одно була потрібна. Коли за тобою спостерігають, швидкість завжди корисна.
Армія також залучила 3-й батальйон 504-го парашутно-піхотного полку, який перетворили на експериментальний батальйон дронів. Він використовував 700 безпілотників, зокрема ретранслятори для збільшення дальності зв’язку. Майже всі його дрони могли літати на 25-40 км – менше за український рекорд тактичних дронів у 100 км, але цього вистачало, щоб охопити район навчань розміром 14 × 27 км. У серпні генерал ЛаНев, політичний союзник Гегсета, повернув батальйону статус звичайного повітряно-десантного підрозділу. Після двопартійної критики армія заявила, що статус батальйону як дронового підрозділу від самого початку мав бути тимчасовим. Звісно, після всіх витрат часу й коштів на створення такого підрозділу та накопичення інституційного досвіду це пояснення не мало сенсу. Але нинішня адміністрація США живе брехнею.
Бронетанкова бригада мала й інші проблеми. Датчики, що збирали інформацію, працювали добре, але потік даних перевантажив програмне забезпечення, яке мало збирати ці дані та забезпечувати ситуаційну обізнаність. Бригада планувала контролювати кожен дрон, аби забезпечити їхню роботу поблизу своїх підрозділів і уникнути вогню по своїх. Коли це виявилося неможливим, попереду своїх сил визначили узгоджений рубіж відкриття вогню й дозволили підпорядкованим дроновим та артилерійським підрозділам уражати будь-які цілі за цією лінією без окремого дозволу бригади. Ворожі дронові підрозділи визначили пріоритетними цілями, а кожному підпорядкованому підрозділу дозволили самостійно полювати в межах задуму командира. Штаб бригади так і не мав повної картини власних дронових операцій.
Україна має власну систему управління військами, яка надає доступ до інформації про обстановку авторизованим користувачам із комп’ютерами. Це Delta, що інтегрує супутникові й радіолокаційні дані, засоби РЕБ, акустичні сенсори, камери та інформацію, яку вводять на різних рівнях командування і в різних видах військ. Система не захлинається від надлишку даних. З міркувань безпеки США мусять створити власну систему, але їм варто було б провести зворотне проєктування української системи Delta.
Бригада тримала певну кількість дронів у резерві до вирішального моменту. Пілотовану й безпілотну авіацію розводили за висотами. Польоти дронів забороняли у вузьких коридорах, зарезервованих для ударних гелікоптерів і медичної евакуації.
Американська команда збирає розвідувальний дрон виробництва чесько-української компанії під час навчань у Гогенфельсі 16 жовтня. Військові входять до 1-го батальйону 4-го піхотного полку, який постійно виконує роль сил умовного противника (OPFOR) для американських підрозділів, що тренуються в Гогенфельсі. США почали закуповувати ці дрони Stork у травні 2026 року. Дрони стають частиною базових військових навичок армії США.
Бригада продовжувала вчитися. Наприкінці десятиденних навчань бронетанкова бригада одночасно прорвала два коридори через ліс на відстані 6 км один від одного. OPFOR не змогли визначити, який із проривів був головним, не спромоглися зупинити жоден із них і втратили свій резерв ще до того, як устигли його ввести в бій.
Командир роти в бригаді так описав український підрозділ: "Вони показали нам, як ефективно запускати дешеві дрони на неймовірні відстані. Вони дали нам майстер-клас із швидкого й ефективного проходження ланцюга від виявлення цілі до її ураження, використовуючи тактику, методи й технології, які тепер можемо застосовувати у своїх формуваннях".
Після навчань офіцери американської бригади рекомендували створити в бронетанкових бригадах багатофункціональні ударні дронові підрозділи, кожен із трьома взводами: для дальньої розвідки щонайменше на 40 км, середніх і важких бомбардувальних дронів, а також ударних дронів у парі з ретрансляторами. Крім того, для кожного батальйону пропонують менші ударні взводи з бронетехнікою. Офіцери також закликають інтегрувати дані всіх дронів бригади в єдину картину бойової обстановки, беручи за зразок українську систему управління полем бою Delta, а протидронова оборона могла діяти в русі – від засобів фізичного знищення дронів на кожній машині до бригадних радарів і систем ураження.
7-ма піхотна дивізія США орієнтована на Тихоокеанський театр. Під час навчань у Мічигані з 26 вересня до 6 жовтня з українського морського дрона MV7 запустили повітряний безпілотник. У травні американські Сили спеціальних операцій використали український морський дрон, щоб потопити корабель-мішень під час спільних американо-філіппінських навчань.
Kriegsforscher, оператор БпЛА 36-ї окремої бригади морської піхоти України, визнає прогрес США та інших країн НАТО, але наголошує, що, попри успіхи на навчаннях, між спроможностями НАТО й України все ще є значні відмінності. Він ставить багато запитань:
Скільки українських (або будь-яких інших) екіпажів БпЛА було розгорнуто на 1 км фронту і, відповідно, на всій ширині "наступу" умовного противника?
За його оцінкою, на фронті завдовжки 10-15 км діяли 7-12 дронових команд, які відповідали за FPV, розвідувальні безпілотники та радіоперехоплення.
Скільки інтегрованих сенсорів, подібних до тих, що використовує українська сторона у нинішній війні, було розгорнуто? Якою була щільність засобів виявлення дронів і засобів радіоелектронного придушення проти американської бригади, що наступала?
Знову ж таки, українці, які діяли як OPFOR, були лише фрагментом того набору сил і засобів, який розгорнули б на реальному полі бою в Україні.
Полігон 14 × 27 км цілком підходив для бригадних навчань у 1980-х, але відтоді дальність сенсорів і всіх типів озброєнь, не лише дронів, різко зросла. Коли Україна проводить операції з формування поля бою проти логістики, штабів, складів і скупчень військ на відстані до 300 км від фронту, потрібен полігон щонайменше 80 км завглибшки. У Гогенфельсі це неможливо. Найбільший навчальний центр у Форт-Ірвіні, Каліфорнія, має приблизно 64 × 40 км, до того ж це пустельна місцевість, яка не відтворює європейську місцевість.
Який відсоток розгорнутих на фронті екіпажів БпЛА – наземних дронів, розвідувальних дронів літакового типу, передових спостерігачів артилерії та дронових підрозділів, FPV на оптоволокні, важких ударних дронів тощо – взяв участь у навчаннях?
Американські офіцери визнали, що дронів їм бракувало. Описуючи засвоєні уроки, вони рекомендували створити на рівні бригади три дронові взводи, здатні вести розвідку на відстані до 40 км, а також виконувати завдання за допомогою середніх і важких дронів-бомбардувальників та FPV-дронів. Про перехоплювачі й наземні дрони не згадували. Також рекомендували по одному дроновому взводу для кожного з чотирьох батальйонів.
Навіть цих рекомендацій було недостатньо.
У більшості українських бригад є окремий батальйон безпілотних систем, а не рота. У ньому є окремі підрозділи розвідки, FPV, важких бомбардувальників, наземних дронів і дронів-перехоплювачів. Такий батальйон також має інженерну майстерню з 3D-принтерами та фахівцями з програмного забезпечення й електроніки, здатними модифікувати дрони для роботи в умовах постійної зміни засобів РЕБ противника. У кожному батальйоні є рота, а не взвод, FPV-команд. На рівні роти, взводу або навіть відділення є малі дрони для розвідки безпосередньо перед позиціями. А корпус, до якого входить бригада, має власні далекобійні розвідувальні та ударні спроможності для формування поля бою.
Чи змогла сторона, що оборонялася, встановити безперервне спостереження за умовним противником за допомогою SRD (дронів ближньої розвідки) і розвідувальних БпЛА з нерухомим крилом?
Оскільки в останній день навчань OPFOR не змогли визначити, яка атака була головною, відповідь – ні. Причина в тому, що підрозділам OPFOR бракувало засобів.
Чи проводилося дистанційне мінування за допомогою FPV, важких дронів і безпілотних "бомбардувальників" із нерухомим крилом?
Оскільки місцевість була густо заліснена, а наступальні сили пересувалися на бронетехніці, для неї залишалося обмежене число маршрутів. У такій місцевості міни були б дуже корисними. Оскільки про мінування чи розмінування не згадувалося, ймовірно, операції з дистанційного мінування дронами були вкрай обмеженими або взагалі не проводилися.
Чи була розгорнута децентралізована мережа SIGINT та ELINT? Чи створили радіолокаційне поле з контрбатарейними радарами?
Ні. Американська бригада мала мінімальну кількість засобів РЕБ. Це все ж прогрес порівняно з тим, що було 40 років тому. На всіх батальйонних і бригадних навчаннях, у яких я брав участь, використовували зашифрований радіозв’язок, але не було ані глушіння, ані радіоелектронної розвідки.
Чи були на навчаннях екіпажі БпЛА, здатні завдавати ударів на глибину 25-75 км?
У підсумку засвоєних уроків американський офіцер згадував створення підрозділів із дальністю дії до 40 км. Можливо, через малий розмір навчальної зони вони просто не усвідомили потреби в більших оперативних дальностях.
Kriegsforscher підсумував: "Я міг би назвати ще чимало таких запитань. Битися з умовним противником, який має 7-12 екіпажів FPV/SRD/розвідувальних БпЛА з нерухомим крилом на фронті 10-15 км, – не те саме, що проривати ешелоновану оборону, побудовану на великій кількості сенсорів, єдиній системі ситуаційної обізнаності та засобах виявлення й ураження з відповідними зонами та глибиною ударів".
У 2022 році Україна не мала сформованої культури класичного загальновійськового бою із застосуванням бронетехніки. Обставини війни та поширення дронів не дали їй розвинути цю практику. Натомість під тиском обставин Україна виробила підхід до загальновійськового бою світового рівня для бою в насиченому дронами середовищі. США дуже сильні у класичному загальновійськовому бою. Вони повільно розвивають навички застосування дронів і РЕБ, але цьому заважають нинішня адміністрація та керівництво Гегсета.
У певний момент, оскільки дрони надзвичайно ефективні, з’являться засоби протидії, що зменшать їхню ефективність, але не усунуть дрони з поля бою. Дрони залишаться. Україна вміє воювати з дронами. Вона має найкращу у світі інтегровану систему ситуаційної обізнаності та управління полем бою. Компетентне політичне керівництво та добрі відносини з Україною прискорили б навчання американської армії, але в найближчі два роки це виглядає малоймовірним.
Втрати України
Після жовтневого обміну, під час якого повернули 270 полонених, загалом до України повернулися 10 099 осіб із полону – військових і цивільних. Україна не розкриває точну кількість своїх військових, які залишаються в російському полоні, так само, як і точну кількість російських полонених, яких утримує. Це частина переговорної тактики. У червні Україна повідомляла, що додому повернулися 8989 військових і 457 цивільних, і заявляла: "Кількість військовополонених, які залишаються в російському полоні, менша за кількість тих, кого ми вже повернули". Це означає, що, за оцінкою України, у російському полоні залишаються менш як 8800 українських військових і цивільних. Захоплення російських військових у полон важливе для повернення українських військових і цивільних.
Понад 16 000 цивільних з окупованих територій вважаються зниклими безвісти, а станом на червень 2026 року підтверджено, що 1877 із них перебувають у російському полоні.
Щонайменше 345 військових і 375 цивільних загинули в російському полоні.
Сайт UALosses відстежує втрати української армії за відкритими джерелами: дописами в соцмережах, повідомленнями медіа, некрологами та оголошеннями місцевої влади. Його автори не відвідували кладовища, військові меморіали чи місцеві громади. Очевидно, частина повідомлень не потрапила до бази. Тому реальні втрати України значно вищі за зібрані в ній дані. Водночас ця інформація корисна для розуміння загальних тенденцій.
Дослідник Vitaly використав дані UALosses, щоб побудувати серію графіків. На момент їх створення база містила 221 293 записи про українські втрати з лютого 2022 року: близько 105 тис. загиблих, 11 тис. полонених і 105 тис. зниклих безвісти. Частина зниклих може перебувати в полоні – як серед відомих, так і серед ще не встановлених випадків, – але більшість із них, імовірно, є непідтвердженими загиблими. Відтоді число зафіксованих втрат на сайті перевищило 234 тис.
Кількість зниклих безвісти почала зростати разом із втратою територій і дедалі ширшим застосуванням дронів на полі бою. Дрони змусили обидві сторони зменшити щільність підрозділів і розширили сіру зону, де російські й українські військові можуть опинятися за позиціями одне одного. Поруч залишається менше побратимів, які можуть підтвердити загибель і забрати тіло. У 2025 році 65% українських втрат у базі були позначені як зниклі безвісти. У 2026 році цей показник поки становить 69%, а в жовтні 2026 року – 73%.
Найвищі темпи втрат України припали під час одночасних Покровської та Курської кампаній – із липня 2024-го до червня 2025 року. Після часткового переходу України на корпусну структуру динаміка втрат свідчила, що за підсумками 2026 року вони можуть бути нижчими, ніж у 2025-му. Після призначення Михайла Драпатого замість Олександра Сирського 21 липня зафіксовані в базі втрати України в серпні та вересні істотно зменшилися, і прогноз на жовтень вказує на продовження цієї тенденції.
У цьому порівнянні боїв наступ 2023 року під керівництвом Залужного охоплював найширшу зону – 30 км – і передбачав українські атаки на потужну російську оборону та, ймовірно, найщільніші в історії мінні поля – 3-5 мін на квадратний метр. Навіть під ударами російської артилерії та авіації Україна зазнавала менших щотижневих втрат (на графіку позначені червоним), ніж під час оборони Бахмута й Покровська.
Залужний хотів вивести війська з Бахмута, але Зеленський цього не дозволив. Сирський керував обороною Бахмута, під час якої стався катастрофічний прорив і хаотична українська реакція в Соледарі, а оборону міста продовжували, коли воно вже було оточене з трьох боків, а єдиний коридор завширшки 3 км перебував під щільним російським артилерійським вогнем.
Оборону Покровська послабило перекидання понад 15 бригад на Курську операцію. Її також характеризували слабкий зв’язок і координація між бригадами, що діяли автономно, через що оборона неодноразово обвалювалася, а російські війська проривалися. Українська реакція на ці прориви часто була повільною через проблеми з управлінням на місцях. Сирський часто кидав фрагменти підрозділів, щоб латати розриви, і залучав штурмові батальйони, а згодом полки, до різних контратак у спробі відновити лінію фронту. Він також неодноразово відмовляв підрозділам у дозволі відійти, навіть коли утримання вразливих позицій ставило українські сили у вкрай невигідне становище.
Перелічені бої становлять 29% усіх зафіксованих українських втрат за час війни.
У Маріуполі в полон потрапили близько 3000 українських військових – це може становити приблизно 17% усіх українців, які здалися в полон за весь час війни.
З роками кількість підтверджених загиблих і полонених зменшується, а кількість зниклих безвісти зростає.
Тривала й хаотична Покровська кампанія стала найкривавішою для України, тоді як Курська операція, що припала на той самий період, посідає третє місце за втратами. На другому місці – Бахмут, на четвертому – Костянтинівка.
Найбільшу кількість зафіксованих втрат на 100 тис. довоєнного населення припала на Кіровоградську область. Одеська область має відносно низький показник на душу населення, але найбільшу абсолютну кількість записів про втрати.
Найінтенсивніші бої й далі тривають уздовж 250-кілометрової ділянки фронту на південному сході.
Клеман Молен має власну карту українських втрат.
Бригада "Азов" і 36-та бригада морської піхоти воювали в Маріуполі; багато їхніх військових опинилися в оточенні й зрештою були змушені здатися в полон.
79-та десантно-штурмова бригада обороняла Мар’їнку з серпня 2022-го до грудня 2023 року. У місті було зруйновано кожну будівлю, а вуличні бої точилися в підвалах і серед уламків стін, що залишалися стояти. Після остаточної втрати міста 79-ту перекинули на 9 км південніше для оборони Новомихайлівки. Десять російських бригад і полків проводили одну бронетанкову атаку за іншою, а 79-та за шість місяців знищила 314 одиниць бронетехніки. Бої точилися переважно в полях навколо села, але останні три місяці – вже в самій Новомихайлівці, доки вона остаточно не впала у квітні 2024 року.
79-та вела бойовий відхід, коли позиції на південь і північ від неї обвалювалися, і в листопаді 2024 року опинилася в частковому оточенні біля Іллінки – наслідок дезорганізованої, фрагментарної оборони Сирського та його небажання дозволяти відхід. Маючи нестачу особового складу, вона разом із 37-ю бригадою морської піхоти утримувала шлях виходу, що дозволило окремим і приданим батальйонам вирватися з оточення. Потім 79-та залишалася в наступному оточенні біля Успенівки разом із 33-ю та 46-ю бригадами і щонайменше шістьма іншими приданими батальйонами значно довше, ніж це мало будь-який тактичний сенс. Ба більше, Сирський направив 71-шу єгерську бригаду підсилити війська в цьому оточенні, з якого залишався лише 4-кілометровий коридор для постачання, підкріплень і медичної евакуації. Після цього бригада пережила ще й третє оточення біля Улаклів, де допомагала тримати коридор відкритим, щоб кілька бригад і батальйонів на схід від неї змогли відійти.
Після цього 79-ту відправили на північ, щоб допомогти стримати російський наступ на Суми після того, як у травні 2025 року Україну витіснили з Курської області. У серпні 2025 року бригаду перекинули на Покровський напрямок, щоб стримати російський прорив до Кучерового Яру, а потім вона обороняла Родинське, не дозволяючи повністю відрізати оточену в Мирнограді 38-му бригаду морської піхоти. У червні 2026 року її перекинули на південь для участі в наступальних операціях північніше Комара, де вона залишається й нині.
Ця хронологія допомагає зрозуміти, чому 79-та зазнала таких великих втрат: бригада постійно опинялася у важких ситуаціях, деяких із яких можна було уникнути.
24-та механізована бригада була опорою оборони спочатку під Бахмутом, а потім під Торецьком. У червні 2024 року вона змінила на позиціях слабшу бригаду в Часовому Яру й зупинила російський наступ на каналі. На жаль, росія відразу атакувала ту слабку бригаду під Торецьком, що спричинило тривале дворічне просування до Костянтинівки. У листопаді 2024 року росія змогла перейти канал у Часовому Яру, після чого чотири місяці тривали вуличні бої, доки російські війська переважно не взяли місто під контроль. Відтоді 24-та стримує російське просування з Часового Яру, створюючи умови для нинішнього патового становища під Костянтинівкою.
95-та десантно-штурмова бригада переважно оборонялася на захід від Кремінної, після чого Сирський почав розосереджувати її сили й відправляти батальйони в гарячі точки: до Куп’янська під час російських механізованих штурмів, у Мар’їнку, потім на прорив під Очеретиним і на прорив під Торецьком. Бригаду знову зібрали разом для участі в Курській операції, після чого вона залишилася стримувати наступне російське просування до Сум. У вересні 2025 року її перекинули до Покровська, щоб спробувати не допустити падіння міста. У лютому 2026 року бригаду направили на наступальні операції біля Комара, де вона залишається й нині.
225-й і 425-й батальйони за Сирського згодом розгорнули спочатку в полки, а потім у з’єднання дивізійного масштабу. Їхнім головним завданням було зупиняти російське просування штурмами, що коштували життів і техніки. Навіть коли вдавалося досягти невеликих успіхів, вони були короткочасними й нестійкими. Якщо в інших підрозділів із цього списку частка зниклих безвісти становила 12-38%, то у 225-му та 425-му штурмових полках – відповідно 72% і 70%. Це свідчить про небезпеку операцій і втрату контролю над територією після них.
Для порівняння, за даними України, росія має понад 1 588 000 убитих і тяжко поранених. The Economist оцінює кількість загиблих росіян у 374-770 тис., а разом із пораненими – у 1,4-2,1 млн. BBC та Mediazona вважають, що російські втрати можуть перевищувати 500 тис. Їм дедалі складніше отримувати доступ до публічних повідомлень, даних соцмереж, статистики органів реєстрації актів цивільного стану та судів, які дають інформацію про втрати, однак ці джерела підтвердили 285 023 смерті російських військових, причому такі підтвердження зазвичай відстають від подій приблизно на рік. Якщо додати втрати північнокорейських військ і формувань так званих "ЛНР/ДНР" до їх анексії, загальна кількість загиблих російських і союзних сил могла б становити 541-659 тис.
Ще раз наголошую: і UALosses, і Mediazona фіксують лише частину реальних втрат, а дані Mediazona можуть відставати від подій приблизно на рік, зокрема, не повністю охоплюють останній квартал 2025 року.
