Журналіст Дмитро Хилюк із агенції «Уніан» уже понад рік перебуває в російському полоні. Його офіційний статус – не військовополонений, а цивільний заручник. Таких мають віддавати поза обмінами. Однак ворог цього не робить. Весь минулий рік держава, сподіваючись визволити Дмитра, просила журналістів не робити про нього матеріали. Тепер – навпаки. Про деталі історії йдеться у сюжеті ТСН.
Будь ласка, читайте текст після реклами
Пан Василь стоїть посеред напівпорожньої кімнати сина, яку буряти розбили і розікрали трохи більше року тому.
Будь ласка, читайте текст після реклами
«Немає матраца, тут жили ті рускіє, винесли того матраса, викинули», – показує чоловік.
У село Козаровичі, на Київщині, окупанти увійшли 26 лютого. Чи не по всьому селу розставили техніку і пішли по хатах. Один зі снарядів під час бою на початку березня влучив і в хату пана Василя – батька українського журналіста Дмитра Хилюка. Тоді вдома перебувала вся родина – Дмитро і його хвора мама з татом.
Росіяни почали полювати на чоловіків у селі.
«Ми з Дімою пішли подивитись, що тут робиться, це ж темніло, хотіли прибрати трохи, і от тільки доходим до хати, і вилітають звідти з п’ять чоловік з автоматами кричать, матюками», – пригадав чоловік.
Будь ласка, читайте текст після реклами
Того вечора схопили вони і сина, і батька.
Шеф-редактор агенції «Уніан» Михайло Ганницький розповідає: Дмитро, вже з окупації, писав йому лише приватні SMS про розбиту хату і порожні крамниці в селі. Ніяких даних щодо російських військ не передавав. Чи знали в той момент окупанти, що Дмитро журналіст – достеменно невідомо. Однак, десь у Росії його тримають досі, і не хочуть відпускати.
«Жодного разу Російська Федерація не виконала обіцянку щодо Дмитра і ще кількох людей. Їх узгоджували в списку. На вечір узгодили, на ранок не привозять на обмін», – сказав Михайло Ганницький.
Офіційний статус Дмитра Хилюка і таких, як він – цивільні заручники. Скільки наразі таких ворог утримує в своїх в'язницях – у координаційному штабі з питань полонених не кажуть. Розповідають лише, що за рік загалом удалося звільнити майже дві з половиною тисячі людей. І цивільних з них – трохи більше як сотня. За міжнародним правом міняти їх на військових не можна, а відпускати ворог цивільних не хоче.
«Щодо цивільних – це набагато складніше, це рівень складності підіймається, тому що, ви ж розумієте, ми як демократична країна, ми не можемо наловити росіян цивільних і висувати певні умови, тому тут справді складна ситуація», – пояснив Петро Яценко, представник координаційного штабу з питань полонених.
Будь ласка, читайте текст після реклами
Пан Василь роздивляється місце, де їх із сином утримували перші дні полону. Це підприємство в Козаровичах, просто на їхній вулиці.
Згодом пана Василя звільнили, Дмитра та інших – відвезли в невідомому напрямку. Очільник Димерської громади, до якої належать і Козаровичі, каже, що наразі лише з його громади в полоні залишаються 42 людини.
«У мене немає відповіді, логіка тут взагалі відсутня щодо того, кого затримували, я вам скажу більше, на окупованій території атовці були, і вони не затримані», – сказав Володимир Підкурганний, очільник Димерської громади.
Минулого року з однієї з російських колоній від Дмитра Хилюка надійшов дуже короткий лист. Тільки три речення майже дитячим почерком. І ця записка підтверджує – він живий.
«Дорогі мої мамо і тато. Я живий, здоровий. В мене все хорошо. Діма», – ішлося у записці.
Будинок Дмитра вже відбудували. Друзі, колеги, громада за допомогою добробатів відновили стіну, полагодили дах і паркан. Старенькими батьками кореспондента нині опікується Тетяна – колега Дмитра. Привозить їм його зарплатню і смаколики. Не дає падати духом і теж чекає на його повернення.
«Будемо Дімі допомагати реабілітуватися, налагоджувати життя, влаштуємо свято, і я особисто хочу, щоб Діма з батьками кудись поїхав і відпочив», – сказав Тетяна Поляковська, колега Дмитра Хилюка.
А мати намагається не плакати. Перебирає світлини сина і мріє про зустріч.
Будь ласка, читайте текст після реклами
