Восени 2021 року художній музей Mauritshuis у Гаазі відкрив виставку під назвою «Запахи в кольорі». Куратори розмістили дозатори ароматів поруч із картинами XVII століття, щоб відвідувачі могли відчути запах зображеного на полотні. Результат був несподіваним, якщо не сказати неприємним. Натяки на смирну та свіжу білизну були пересилені тим, що ми не часто асоціюємо з життям вищого класу в Голландській Республіці, але що було б неминуче навіть для її найбагатших жителів: сморід каналів Амстердама.
Запах є важливим, але часто забутим аспектом історії, який нелегко передати в письмі чи малюнках. Завдяки науці дослідники змогли відтворити історичні запахи, як неприємні, так і запашні, від вкритих гноєм вулиць найжвавіших міст Європи до попелу римських похоронних багать. Цікаво, що небагато запахів з минулого виявилися настільки спокусливими, як парфуми єгипетської цариці Клеопатри VII, яка була так само сумно відома своєю могутністю, як і красою.
Сутність Клеопатри
За часів Клеопатри в Єгипті була давня традиція виробництва пахощів і парфумів, які країна експортувала по всьому стародавньому світу. Найперший відомий рецепт аромату, відомого в Греції як кіфі, датується будівництвом перших пірамід. Там, де сучасні парфуми створені на основі алкоголю, кіфі виготовляли з використанням тваринного жиру та рослинної олії. Їх спалювали разом зі смолою, корінням і ягодами, створюючи дим, яким єгиптяни ароматизували свої домівки та свій одяг.
Вважається, що унікальний аромат, який носила Клеопатра, походив із Мендеса, процвітаючого поселення в дельті Нілу, яке відігравало невід’ємну роль у торгівлі прянощами з Індії, Африки та Аравії. І римський філософ Пліній Старший, і грецький лікар Діоскорид визнавали мендезіанські парфуми найкращими у своєму роді — класичним еквівалентом «Шанель № 5», за словами археологів, які намагалися зібрати його давно втрачений рецепт з різних історичних текстів.
Оскільки немає збережених єгипетських джерел, які містять повний рецепт мендесійських парфумів, археологам довелося звернутися до греко-римських джерел, щоб заповнити прогалини. Ці звіти згодні щодо чотирьох основних інгредієнтів. Окрім смоли та мирри, духи також містили касію, менш сильний вид рослини кориці, і олію баланосу, напіввисихаючу олію, яку виробляють із насіння Balanites aegyptiaca (єгипетського базальму), дерева, що походить із північної Африки та Середнього Сходу.
Деякі джерела рекомендують додавати в суміш чисту корицю, а в інших кориця взагалі не згадується. Візантійський лікар Павло (Paul) з Егіни надає один із найдовших і найретельніших списків інгредієнтів, який також включає теребінт, дерево сімейства кешью, яке раніше використовувалося як джерело скипидару. У той час як лікар приписує лише один фунт теребінту, інші автори кажуть, що рецепт вимагає всього десять. Те ж саме стосується баланос.
Джерела розходяться не тільки щодо інгредієнтів, а й щодо їх приготування. Грецький філософ Теофраст, учень Аристотеля, каже, що масляну основу парфумів потрібно кип’ятити протягом десяти днів і ночей, перш ніж можна буде додати інші інгредієнти. Тим часом Павло каже, що парфуми не можна кип’ятити, а потрібно витримувати на повільному вогні не менше 60 днів. Він також каже, що смолу потрібно додавати в останню чергу, і що після цього суміш потрібно перемішувати ще тиждень перед зберіганням.
У 2018 році єгиптолог Дора Голдсміт та історик науки Шон Кофлін відтворили можливу версію мендесійських парфумів, випробувавши різні комбінації інгредієнтів, найприємніші з яких вони описали як «елегантні» та «розкішні». Описаний куратором ольфакторного мистецтва Каро Вербек як «об’ємний, червоного кольору, сильний, теплий, насичений, солодкий і злегка гіркуватий», пряний і ледь помітний мускусний аромат не тільки повторював писання Плінія та Павла, але й тривав довше, ніж багато інших сучасних аналогів.
Експеримент Голдсміта та Кафліна, хоч і цікавий, аж ніяк не остаточний. Як обговорює письменниця Елейн Велі у статті, написаній для Hyperallergic, неможливо дізнатися, який із греко-римських рецептів відповідає оригінальному єгипетському. Друга спроба дослідників, яка незабаром буде опублікована, базуватиметься на фактичних залишках, взятих із парфумерної фабрики третього століття до нашої ери на південь від Мендеса, обіцяє наблизитися до справжнього рецепта, а також показати, наскільки близько вони підійшли вперше.
Процедура краси Клеопатри
Для Клеопатри парфуми були лише маленькою частиною набагато більшої рутини краси. Кажуть, що єгипетська цариця, якій приписують популяризацію багатьох незмінних косметичних практик, використовувала губну помаду з подрібнених жуків карміну, які й сьогодні продовжують використовувати для фарбування всього, від шампуню до льодяників. Клеопатра також купалася в молоці — точніше ферментованому ослячому молоці — щоб омолодити свою шкіру, і, можливо, мила обличчя сумішшю меду, крейди та яблучного оцту.
Рутина краси Клеопатри мала очевидний економічний компонент — у її часи відсутність смороду була розкішшю, яку мало хто міг собі дозволити — але він також мав політичний компонент. Як зазначають як сучасні, так і стародавні історики, королева користувалася своєю привабливістю як інструментом для підвищення в службових рядах і збереження контролю над своїм королівством. Вона зробила це, коли встановила романтичні стосунки з Юлієм Цезарем і знову, коли повстала проти Вічного Міста разом з генералом і незмінним наступником Цезаря, Марком Антонієм.
Римський історик Плутарх згадує парфуми, коли докладно описує її зваблення Антонія. Пливучи річкою Кіднус, щоб зустріти свого нещасливого коханця, вона, як кажуть, відпочивала на балдахіні, вкритому золотом, в оточенні слуг, одягнених як амури, які роздмухували її пахощі на берегах річки. Сучасні історики критикували це негативне зображення Клеопатри як пропаганду Августа, розглядаючи її не як інтриганську сирену, а як звичайну єгиптянку, яка просто поділяла любов своєї культури до парфумів.
