Стоунхендж уже понад століття залишається однією з найбільших археологічних загадок світу. Здавалося б, учені поступово розкрили походження його каменів, однак нове дослідження змусило переглянути одну з ключових версій історії пам’ятки. Йдеться про так званий Вівтарний камінь — центральний елемент комплексу, який, як виявилося, прибув зовсім не звідти, звідки вважалося раніше.
Камінь із несподіваним минулим
Стоунхендж складається з десятків каменів різного походження. Частину з них доставили з відносно близьких районів південної Англії, інші — з віддалених місць. Найбільший серед «несарсенових» каменів — шеститонний Вівтарний камінь — довгий час вважали вихідцем із території сучасного Уельсу.
Однак міжнародна команда геологів під керівництвом дослідників з Curtin University дійшла зовсім іншого висновку. Аналіз показав: камінь походить із північного сходу Шотландії — приблизно за 750 кілометрів від Стоунхенджа.
Як камінь «видав» своє походження
Щоб визначити джерело каменю, вчені застосували метод, який можна порівняти з криміналістикою — створили його геохімічний «відбиток пальця». Дослідники вивчили мінеральні зерна у фрагментах пісковику та визначили їхній вік:
- більшість мінералів сформувалися 1–2 мільярди років тому;
- інші компоненти мають вік близько 450 мільйонів років.
Таке поєднання виявилося унікальним і точно відповідало породам Оркадського басейну в Шотландії. Водночас склад каменю суттєво відрізнявся від гірських порід Уельсу, що фактично спростувало попередню теорію. Результати дослідження опублікували в одному з найавторитетніших наукових журналів світу — Nature.
Неможлива подорож епохи неоліту
Нове походження Вівтарного каменю породило ще складніше питання: як люди неоліту змогли перевезти шеститонний блок на таку відстань?
Стоунхендж будували приблизно у 2600 році до нашої ери, коли:
- не існувало металевих інструментів,
- не було колісного транспорту у сучасному розумінні,
- великі інженерні проєкти вважалися малоймовірними.
На думку дослідників, транспортування суходолом виглядало б майже неможливим. Найімовірніше, камінь перевозили морським шляхом уздовж узбережжя Британії, використовуючи примітивні, але ефективні човни.
Давня Британія була складнішою, ніж ми думали
Якщо ця гіпотеза підтвердиться, відкриття змінює наше розуміння суспільства того часу. Воно свідчить, що мешканці неолітичної Британії:
- підтримували далекі торговельні або культурні зв’язки;
- могли координувати роботу великих груп людей;
- володіли складною логістикою та плануванням;
- мали спільні ритуальні або політичні проєкти на міжрегіональному рівні.
Інакше кажучи, Стоунхендж може бути не ізольованим святинним місцем, а символом об’єднаної доісторичної мережі спільнот.
Стоунхендж — не просто пам’ятка, а історія зв’язків
Нове дослідження показує: археологічні пам’ятки — це не лише каміння, а й сліди людських рішень, контактів і співпраці. Вівтарний камінь став своєрідним посланням із минулого, яке розповідає про мобільність і соціальну складність людей п’ять тисяч років тому.
Стоунхендж і далі зберігає свої таємниці. Але тепер зрозуміло одне: його будівничі були значно організованішими й технологічно винахідливішими, ніж ми уявляли ще кілька років тому.
