Давній аналіз ДНК показує, що вівці були одомашнені понад 11 000 років тому в Родючому півмісяці. 8000 років тому перші фермери вибірково розводили їх. Вівці пов’язані з людським життям понад 11 000 років. Окрім м’яса, їх одомашнення дозволило людям отримувати користь від їхнього багатого білком молока та створювати з їхньої вовни теплі, водостійкі тканини.
Тепер міжнародна та міждисциплінарна група дослідників, очолювана генетиками з Трініті-коледжу Дубліна та зооархеологами з LMU Мюнхена та Баварської державної колекції природної історії (SNSB), простежила доісторичну культурну траєкторію цього виду. Проаналізувавши 118 геномів, виявлених з археологічних кісток, що охоплюють 12 тисячоліть, і в регіонах від Монголії до Ірландії, вони відкрили ключове розуміння історії одомашнення овець.
Найдавніше вівчарське село у зразку, Ашикли Хоюк у центральній Туреччині, має геноми, які, здається, є предками пізніших популяцій у ширшому регіоні, що підтверджує походження від вилову диких муфлонів понад 11 000 років тому в західній частині північного Родючого півмісяця.
8000 років тому, у найдавніших європейських популяціях овець, команда знайшла докази того, що фермери свідомо відбирали свої отари, зокрема за генами, що кодують колір шерсті. Разом із подібним сигналом у кіз, це найдавніший доказ формування людиною біології інших тварин і показує, що ранні скотарі, як і сучасні фермери, цікавилися прекрасним і незвичайним у своїх тваринах. Зокрема, основним геном, який команда виявила докази селекції, був ген, відомий як «KIT», який пов’язаний з білим кольором шерсті в ряді худоби.
Переміщення овець по континентах
Крім того, на той час найдавніші геноми домашніх овець з Європи та далі на схід в Ірані та Центральній Азії відрізнялися один від одного. Однак це розділення не тривало, оскільки люди перевели овець зі східного населення на захід.
По-перше, паралельно з людським культурним впливом, що поширюється з ранніх міст Месопотамії, ми бачимо, як геноми овець рухаються на захід у межах Родючого півмісяця приблизно 7000 років тому.
По-друге, підйом народів-скотарів у євразійських степах та їхнє поширення на захід близько 5000 років тому глибоко трансформувало прадавні європейські людські популяції та їх культуру. Цей процес змінив склад людських популяцій, наприклад, змінивши походження британських народів приблизно на 90% і запровадивши індоєвропейську мову, яка є предком мов, якими сьогодні розмовляють на всьому континенті.
Овець і трансформація бронзової доби
З набору даних, використаного в цьому дослідженні, тепер здається, що ця масова міграція була спричинена випасом овець та використанням життєвих продуктів, включаючи молоко та, ймовірно, сир, оскільки приблизно в той самий час відбувається також зміна походження овець. Отже, до бронзового віку стада мали приблизно половину своїх предків з джерела в євразійському степу.
Доктор Кевін Дейлі, асистент професора Ad Astra Школи сільського господарства та харчових наук UCD та ад’юнкт-помічник професора Школи генетики та мікробіології Трініті, є першим автором наукової статті, яка щойно була опублікована в провідному міжнародному журналі Science . Він сказав: «Одним із наших найяскравіших відкриттів стала велика доісторична міграція овець із євразійських степів до Європи під час бронзового віку. Це аналогічно тому, що ми знаємо про людські міграції в той самий період, припускаючи, що коли люди переїжджали, вони привозили з собою свої отари».
Ден Бредлі, керівник дослідження та професор популяційної генетики Школи генетики та мікробіології Трініті, сказав: «Це дослідження демонструє, як стосунки між людьми та вівцями розвивалися протягом тисячоліть. Від перших днів одомашнення до розвитку вовни як найважливішого текстильного ресурсу вівці відігравали життєво важливу роль у культурному та економічному розвитку людини».
Йоріс Петерс, співавтор, професор палеоанатомії, досліджень приручення та історії ветеринарії в LMU Мюнхена та директор Державної колекції палеоанатомії Мюнхена (SNSB-SPM), сказав: «Наше дослідження, переконливо узгоджуючи морфологічні та геномні докази географічного походження домашніх овець, чітко демонструє, що подальші міждисциплінарні дослідження необхідний для з’ясування закономірностей розповсюдження та селекції багатьох місцевих сортів, які зустрічаються сьогодні в Євразії та Африці».
