Коли насправді настає смерть: що відбувається з мозком після зупинки серця?
Де проходить межа між життям і смертю? Упродовж десятиліть медицина вважала зупинку серця майже миттєвою точкою неповернення: кровообіг припиняється, рівень кисню стрімко падає, і свідомість згасає за лічені секунди. Проте нові дослідження активності мозку під час реанімації свідчать, що ця межа може бути значно складнішою.
Останні дані показують: у деяких пацієнтів організована електрична активність мозку, пов’язана з увагою та потенційною свідомістю, зберігалася до години після зупинки серця. Це змушує по-новому подивитися на сам процес вмирання.
Що відбувається в реанімаційній залі?
Під час масштабного дослідження, що охопило 567 випадків внутрішньолікарняної зупинки серця, лікарі відстежували мозкові сигнали пацієнтів у процесі серцево-легеневої реанімації. Команду очолював доктор Сем Парнія з New York University.
Із 567 пацієнтів 53 вдалося врятувати. Після одужання 28 із них погодилися на інтерв’ю, і 11 людей повідомили, що пам’ятають події, які відбувалися в період, коли вони вважалися непритомними.
Найбільш несподіваним стало те, що електроенцефалографія (ЕЕГ) фіксувала ритми мозкової активності, пов’язані з усвідомленою увагою, навіть через 35–60 хвилин після початку реанімації — попри критично низький рівень кисню.
Ці результати були опубліковані в журналі Resuscitation і стали частиною великого проєкту AWARE-II, присвяченого вивченню свідомості під час клінічної смерті.
Смерть — не завжди миттєва
З юридичної точки зору у США смерть визначається як незворотне припинення кровообігу й дихання або повна загибель мозку. Але в реанімаційній практиці слово «незворотне» може означати різні речі.
Після припинення кровотоку мозок швидко витрачає залишки кисню, і вже за кілька секунд нейрони втрачають узгоджену активність. Проте охолодження тіла, медикаменти та компресії грудної клітки можуть частково підтримувати циркуляцію, сповільнюючи пошкодження.
Навіть слабкий потік крові під час реанімації здатен доставляти мінімальну кількість кисню й глюкози, підтримуючи роботу окремих нейронних мереж. Саме це і зафіксували дослідники: певні узгоджені сигнали мозку зберігалися навіть у стані глибокого фізіологічного стресу.
Це не означає, що пацієнти обов’язково були свідомими. Але це свідчить: процес згасання мозкової активності не завжди є миттєвим.
Спогади після клінічної смерті
Деякі пацієнти після відновлення розповідали, що ніби спостерігали за подіями з боку. Подібні результати отримали й у нідерландському дослідженні, де 18% врятованих пацієнтів повідомили про досвід, близький до «переживання смерті».
Водночас науковці застерігають: нестача кисню, медикаменти та стрес можуть викликати яскраві, але хибні спогади. Тому дослідники ретельно відрізняють чіткі, послідовні описи від пізнішої плутанини. І найважливіше — дані отримані лише від тих, хто вижив. Про досвід тих, кого не вдалося повернути до життя, ми нічого не знаємо.
Свідомість складніша, ніж здається
Лабораторні експерименти підтверджують: клітини мозку можуть залишатися функціональними довше, ніж вважалося раніше. В одному з відомих досліджень вчені Єльського університету відновили циркуляцію та частину клітинної активності в мозку свиней через чотири години після смерті.
Клітини споживали кисень і виробляли енергію, але цілісної мозкової активності — тієї, що пов’язана зі свідомістю, — не було. Це важлива різниця: для виникнення усвідомлення потрібна злагоджена робота великих нейронних мереж, а не лише життєздатність окремих клітин.
Коли рівень кисню падає, мозок зазвичай «вимикає» вищі когнітивні функції першими, зберігаючи базові механізми виживання. Саме тому наявність клітинної активності ще не означає наявності свідомості.
Питання донорства органів
Ці відкриття мають і практичні наслідки. У випадках донорства після зупинки кровообігу медичні бригади зазвичай очікують 2–5 хвилин перед вилученням органів. Але якщо мозкова активність може зберігатися довше, виникають складні етичні питання.
Чи може щось відчувати людина в ці хвилини? Чи достатні нинішні протоколи? Поки що наука не дає однозначних відповідей, але дискусія стає дедалі гострішою.
Коли лікарі зупиняють реанімацію?
У певний момент команда медиків повинна прийняти рішення: продовжувати реанімацію чи припинити її. Якщо серце не запускається, а мозок не демонструє явної реакції, СЛР зазвичай припиняють.
Однак нові дані ускладнюють цю межу. Якщо мозкова активність може відновлюватися навіть після тривалого періоду зупинки серця, тоді тиша на одному моніторі не обов’язково означає остаточну втрату функцій. Водночас надто довга реанімація несе ризики — від переломів ребер до тяжкого ураження мозку. Тому майбутні протоколи мають знайти баланс між шансом на відновлення та потенційною шкодою.
Між життям і смертю — сіра зона
Сучасні дослідження показують: смерть — це не одномоментна подія, а процес. Між припиненням серцебиття та повною незворотною втратою функцій мозку існує «сіра зона», тривалість якої може бути довшою, ніж ми думали.
Щоб краще зрозуміти цю межу, науковцям потрібно одночасно відстежувати мозкову активність, кровообіг і суб’єктивні свідчення пацієнтів. Нові сенсори, здатні глибше «бачити» структури мозку, допоможуть точніше визначити, де саме зароджується і згасає свідомість.
Поки що найобережніший висновок такий: окремі функції мозку можуть зберігатися довше, ніж вважалося раніше. Але повернення повноцінної свідомості після тривалої зупинки серця залишається складним і далеко не гарантованим процесом. І головне — наука лише починає по-справжньому розуміти, що означає остання межа людського життя.
