Німецько-радянська війна, як важлива складова східноєвропейського театру воєнних дій Другої світової війни тривала від 22 червня 1941 року — 8 травня 1945 року.
Сьогодні, 22 червня в Україні вшановується пам’ять жертв, чиє життя обірвала або скалічила Друга Світова війна. Вважається, що її бої стали одними із наймасштабніших та найстрашніших у воєнній історії XX століття.
Україна не тільки серед колишніх радянських республік, а й з усіх країн світу, зазнала найбільших втрат за роки тієї війни.
За різними оцінками, в Україні загинуло від 8 до 10 мільйонів людей, з яких цивільного населення близько 5 млн, 2,2 млн осіб було вивезено на примусові роботи до нацистської Німеччини, а 10 мільйонів втратило притулок. На цілковиті руїни було перетворено понад 700 міст та селищ міського типу, майже 30 тисяч сіл.
Хрещатик та вулиця Трьохсвятительска у 1941 році (у радянський час-Жертв Революції). Фото: спільнота «Клуб корінних киян»
До 82 роковин з дня початку німецько-радянської війни, у день скорботи та пам’яті жертв цієї страшної війни, «Вечірній Київ» згадує події того часу, чим і як жило наше місто влітку 1941 року.
Ще напередодні для випускників шкіл грав вальс, а самі вони щасливі поверталися додому, сповнені планів і мрій про майбутнє життя.
ПЕРШІ ВИБУХИ ТА ЖЕРТВИ
Палає підданий авіанальоту завод «Більшовик» 23.06.1941. Фото: Фото: Центральний державний аудіовізуальний та електронний архів.Од.обл.: О-ОО4064
За офіційними даними, бомбардування Києва почалося о четвертій ранку. Напад почався раптово, паніки в Києві не було: більшість думали, що це навчання. В першому нальоті на Київ брало участь 19 літаків 4-го повітряного флоту Люфтваффе.
Тоді нацисти скинули на місто 90 фугасних бомб.
За свідченням киянина Дмитра Малакова, того дня мешканці міста достеменно дізналися, де знаходилися у місті стратегічні об’єкти. Під удар потрапили заводи, військові аеродроми, мости. Також вибухи лунали у передмістях: Святошині та Жулянах. Перші снаряди впали в районі Шулявки.
«Багато хто помилково вважає, що Київ бомбили о четвертій ранку, як співається у відомій пісні. Але це не так. Київ бомбили з 7:05 до 7:15, що зафіксовано в журналі 35-ї авіаційної винищувальної дивізії, яка захищала місто», — зазначають в Музеї історії Києва.
Вважається, що під час першого бомбардування загинули 25 людей, 76 — отримали поранення. Хоча в деяких джерелах наводяться набагато більші цифри: кількість загиблих складала до 200 осіб.
Внутрішній вид механоскладального цеху Київського машинобудівного заводу «Більшовик», зруйнованого нацистськими окупантами. Фото: Центральний державний аудіовізуальний та електронний архів. Од.обл.: О-ОО4073
Сталеливарний цех Київського машинобудівного заводу «Більшовик», зруйнованого нацистськими окупантами. Фото: Центральний державний аудіовізуальний та електронний архів. Од.обл.: О-ОО4080
Киянка Ольга Шепелєва, яка у дитинстві стала очевидицею цих подій. згодом згадувала:
«Перша бомба впала в районі Кіностудії імені Довженка. Потім бомбили майже щодня, і багато хто до цього звикли. Пам’ятаю, як продавчині під час бомбардувань залишалися в магазинах та стерегли товар, щоб його не розікрали мародери. А ми, діти, з великим інтересом спостерігали за повітряними битвами та вболівали за наших льотчиків. За своє життя я не боялася, але мені було страшно за тварин зоопарку, який був поблизу. Адже для них бомбосховища не було. До речі, коли німці увійшли до Києва, майже всіх звірів вивезли до Німеччини».
Наступного дня під авіаудар гітлерівських військ потрапив завод «Більшовик», де одна з бомб влучила в чавуноливарний цех. Загинули 16 людей, переважна більшість — робітники заводу.
За спогадами тогочасних киян, спочатку на Лук’янівське кладовище збиралися нести 17 трун, однак в якийсь момент, один з працівників ожив! Шоковані люди кинулися до «небіжчика». Ним виявився ливарник Іван Махиня. З’ясувалося, що чоловіка важко контузило, а колеги через недосвідченість прийняли його за вбитого. Кияни ще довго обговорювали між собою про цей випадок.
ЖОДНОЇ ПАНІКИ
Фото: спільнота «Клуб корінних киян»
Попри невідворотність німецько-радянської війни, її початок став повною несподіванкою для радянської влади. Повідомлення про її початок (знаменита промова народного комісара іноземних справ В’ячеслава Молотова) пролунало по радіо лише опівдні, через 8 годин після початку бомбардування Києва.
За свідченням очевидців тих подій, спершу кияни жили тривожними чутками, думаючи, що це військові навчання.
Усвідомити, що відбувалося щось страшне, деякі містяни змогли лише, коли побачили, що з літаків на місто скидали бомби. А солдати несли на ношах поранених і вбитих.
Бомбардування Києва почалося зранку 22 червня. Фото з відкритих джерел
Усвідомивши, що відбувається щось страшне, кияни кинулися скуповувати продукти у магазинах.
«Багато людей, як ошпарені ганяли вулицями з сумками… Ціни на ринках в перші дні не піднялися, залишаючись такими, як у мирний час. Люди штурмували ощадкаси, забираючи свої заощадження, але незабаром видача грошей була зупинена. Тільки під вечір у місті стало на диво тихо. Здавалося, що всі кудись поховалися від страху» — згадував Віктор Карпенюк, якому у цей час було 14 років.
Дивно, але попри це, місто намагалося жити звичним життям. Працював не лише громадський транспорт, але й заклади культури. У театрах та кіно постійно шли вистави та покази фільмів. Також сповіщалося про успішні гастролі у Києві московського театру сатири.
У пресі про початок війни сповістили лише 24 червня.
ЗАГАЛЬНА МОБІЛІЗАЦІЯ ТА ЕВАКУАЦІЯ
Стаханівець Н.Терехін Київського заводу «Укркабель» виступає на мітингу в цеху. Репродукція з газети «Правда» від 25 червня 1941 року. Фото: Центральний державний аудіовізуальний та електронний архів.Од.обл.: О-ОО4284
23 червня вийшов наказ про тотальну мобілізацію. Цього ж дня до армії забрали понад 200 тисяч чоловіків. Багатьох з них переповнював дух патріотизму, який активно підтримувався радянською пропагандою, тож багато хто рвався на фронт.
Радянська пропаганда розповідала, що червона армія громить ворога, завдаючи йому значних втрат.
«Спочатку ми боялися, що війна за два-три тижні закінчиться і ми не встигнемо повоювати. Настільки міцно в нас засіла пропаганда», — згадував потім ветеран другої світової, капітан у відставці Георгій Кіреєв.
Робітниці Київськиого підприємства подають заявку на зарахування їх медсестрами до Червоної армії. Репродукція з газети «Комуніст» від 13 липня 1941 року. Фото: Центральний державний аудіовізуальний та електронний архів.Од.обл.: О-ОО4276
29 червня почалася евакуація київських заводів, фабрик, вишів, держустанов — 325 тисяч киян вирушили в глибокий тил.
Дмитро Малаков у своїй книзі «Київ: 1939-1945» зазначає, що вже 30 червня почалися спорудження протитанкових ровів та польових укріплень під Києвом. Щодня на цих роботах були залучені до 160 тисяч киян та селян приміської зони. Було викопано 55 км протитанкових ровів, 15 км ескарпів, споруджено понад 1400 дерево-земляних вогневих точок.
Баррикади на Бессарабці. Фото: спільнота «Клуб корінних киян»
«Чимало людей там загинуло під ударами німецької штурмової авіації», — згадував Дмитро Малаков.
На вулицях Києва також споруджували барикади з мішків із землею та піском, встановлювалися танкові перешкоди з «їжаків», що виготовлялися на київських заводах з трьох відрізків рейок — електрозварюванням чи литтям у землю. Барикади називалися відсічними.
Радянська пропаганда продовжувала робити усе для підняття бойового духу, розвісивши у центрі столиці агітаційні плакати та демонструючи у кінотеатрах стрічки для «патріотичного виховання», однак вже 11 липня німецькі війська вже впритул підійшли до Києва.
ПРОВАЛЬНА ОБОРОНА КИЄВА ТА РАДЯНСЬКА ПРОПАГАНДА
Солдати вермахту на правому березі Києва. Фото: Bundesarchiv, Bild 183-L29 208
Оборона міста тривала 73 дні. Битва завершилась у вересні 1941 року перемогою німецьких військ та оточенням радянських військ. Втрати з радянського боку сягали 700 тисяч вбитих та полонених, понад 1760 тисяч одиниць вогнепальної зброї, 411 танків і САУ, 28 419 гармат і мінометів, 343 бойових літаків. Вважається, що це була одна з найкривавіших битв в історії Другої Світової війни за кількістю загиблих.
Генерал-полковник німецької армії Гайнц Гудеріан у своїх мемуарах зазначив:
«Бої за Київ безсумнівно стали великим тактичним успіхом. Але питання, чи мав цей тактичний успіх також і велике стратегічне значення — залишається під сумнівом. Тепер все залежало від того, чи вдасться німцям досягти вирішальних результатів ще до початку зими, чи, краще, до початку періоду осінніх злив. Однак запланований наступ з ціллю затиснути Ленінград у тісніше кільце — було вже призупинено».
Німецька армія переплавляється черед Дніпро у вересні 1941 року. Фото з німецького архіву
Радянська пропаганда навіть за декілька днів до окупації Києва продовжувала брехливо запевняти, що більшовики ніколи не залишать місто і воно буде радянським… До першого вересня почали готувати відкриття шкіл і навіть обіцяли відновити роботу цирку!
ПОЧАТОК ОКУПАЦІЇ
Німецька армія їде повз Маріїнський парк 19.09.1941. Фото: спільнота «Клуб корінних киян»
Віктор Карпенюк згадував, як німецькі війська увійшли до столиці України 19 вересня.
«Я пам’ятаю, як вони їдуть на мотоциклах. Наш сусід з вулиці Байкової зустрічав їх з хлібом-сіллю. Німці пригощали дітей цукерками. Це вже пізніше почалося пекло — вибухи, пожежа на Хрещатику, розстріли в Бабиному яру… Вже потім люди зрозуміли, що тепер цукерками не годували…», — згадував чоловік.
За його словами, найтяжче було в окупації самотнім людям похилого віку. У відчаї вони виходили на вулиці у комендантську годину, щоб бути розстріляними німецькими патрулями, вважаючи це «легкою смертю».
Солдат вермахту у Києво-Печерській лаврі. Фото з відкритих джерел
Але найстрашніше киян чекало ще попереду. Коли стало зрозуміло, що втримати місто не вдасться, радянські мінери за вказівкою з москви заклали вибухівку на горища багатьох споруд у центрі Києва на Хрещатику, Прорізній, Лютеранській, Інститутській, Володимирській та інших вулицях.
Після масового замінування, внаслідок масштабних пожеж у вересні 1941 року історичний центр нашого міста перетворився на руїни.
За різними підрахунками, були зруйновані близько 340 будівель, багато з яких були втрачені назавжди.
Німецькі солдати гасять пожежу на Хрещатику у вересні 1941 року. Фото з відкритих джерел
Жахлива війна тривала ще декілька років, зросивши нашу землю кров’ю мільйонів вбитих, скалічивши долі багатьох українських родин, залишивши сиротами величезну кількість дітей.
На час визволення Києва 6 листопада 1943 року виявилося, що в місті вціліла лише п’ята частина довоєнного населення, приблизно 180 000 осіб.
Нагадаємо, як у Другу Світову до бою готувався знаменитий Київський укріплений район: що з ним тепер.
До теми: за берлінським часом: як жили кияни у роки німецької окупації
