Російські окупаційні війська в ніч проти 6 червня підірвали дамбу Каховської ГЕС. Внаслідок вибуху дамба отримала критичні пошкодження, що викликало безконтрольне скидання води з Каховського водосховища. Нижче за течією Дніпра вода почала затоплювати населені пункти, у зоні лиха опинилися тисячі людей, яких спішно намагаються евакуювати.
Сама гідроелектростанція не підлягає відновленню. Підрив Каховської ГЕС вже назвали однією з наймасштабніших техногенних катастроф у Європі за останні кілька десятків років, наслідки якої ще прийдеться оцінити.
У типовій для себе манері російська пропаганда відхрестилася від причетності до вибуху і, як завжди, звинуватила у всьому "Київський режим". При цьому в проросійських телеграм-каналах стали з'являтися публікації та фотографії, в яких теракт, здійснений російською армією, порівнюють із підривом Дніпровської ГЕС у серпні 1941 року.
Історія має властивість повторюватися
Влаштовувати подібні терористичні акції для Росії не вперше. Вважаючи себе у всьому правонаступницею Радянської імперії, РФ успадкувала методи ведення війни. 82 роки тому на території України сталася аналогічна трагедія із підривом ГЕС.
За перші два місяці війни, яку в Росії прийнято називати Великою вітчизняною, німецька армія швидкими темпами просунулась углиб території СРСР і до середини серпня вийшла до річки Дніпро від Херсона до Києва. Становище Червоної армії було катастрофічним.
Відступаючи під ударами Вермахту, радянське керівництво намагалося застосовувати тактику випаленої землі. Тобто знищувати все, що могло дістатись ворогові, але без особливої турботи про майбутню долю своєї армії та мирного населення, яке не могло евакуюватися. Мінування та підрив Дніпровської гідроелектростанції став одним із найяскравіших прикладів.
Дніпровська ГЕС після підриву (фото: Вікіпедія)
Крім небажання віддавати ворогові працюючу електростанцію, радянське керівництво переслідувало конкретну військову мету. Потрібно було сповільнити стрімкий наступ німецької армії. Тому було вирішено не лише вивести з ладу турбіни, які виробляли енергію, а й підірвати дамбу, затопивши правий берег Дніпра. Для того, щоб підірвати станцію, яка була гордістю та одним із символів радянської індустріалізації, Червона армія застосувала близько 20 тонн вибухівки.
18 серпня о 20:00 пролунав вибух, який частково зруйнував греблю. В результаті цього утворилася хвиля близько 100 метрів завдовжки та заввишки 7-12 метрів. Потік води змив прибережну міську смугу, плавні острова Хортиця і дійшов сусідніх українських міст – Нікополя та Марганця.
Незважаючи на руйнування ГЕС та подальші катастрофічні наслідки затоплення територій, великої шкоди німецькій армії це не завдало. За даними самих німців, внаслідок підриву греблі їхня армія втратила близько 1500 солдатів убитими. Також це не дуже вплинуло на темпи наступу Вермахту. Військової користі підрив ГЕС не приніс.
У той же час шкода самої Червоної армії і мирного населення була значно більшою. Про запланований вибух Дніпровської дамби ніхто не був попереджений. На самій греблі в момент вибуху рухалися біженці та військові, що відступали на лівий берег, з технікою. Вони стали першими жертвами катастрофи. Також не було попереджено військові частини, розташовані вниз від Запоріжжя у дніпровських плавнях. Внаслідок цього на острові Хортиця залишився відрізаним полк піхоти.
Крім того, вибух греблі різко підняв рівень води в нижній течії Дніпра, де в цей час почався відхід під Миколаєвом радянських військ. Солдати виявилися відрізані водою, і їм довелося здатися в полон, або прориватися з оточення, покинувши всю техніку та артилерію.
Внаслідок викиду води затопленими виявилися десятки населених пунктів. Втрати мирного населення досі залишаються достеменно невідомими. Сьогодні істориками називаються цифри від 20 до 100 тисяч людських жертв серед військових та цивільних, проте це спірні дані.
За більш як 80 років Росія так і не змінила свій підхід до ведення війни, коли мета нібито виправдовує засоби. Однією з основних причин підриву ГЕС, яку озвучують експерти, є бажання армії РФ уповільнити український наступ і унеможливити звільнення ЗСУ окупованих територій.
Російські окупанти біля Каховської ГЕС (фото: росЗМІ)
Підрив Каховської гідроелектростанції, безумовно, завдав великої шкоди саме мирному населенню та природі. Однак, як і у випадку з подіями 80-річної давнини, своїми діями російська армія нашкодила і собі. Від підвищення рівня води особливо постраждає лівий берег Дніпра, на якому знаходиться перша лінія оборони окупаційних військ. Її зводили для відбиття наступу української армії. Як зазначили у Міноборони України, окупанти вже провокували таку ситуацію. Раніше російська армія піднімала рівень води за рахунок відкриття шлюзів та підтоплювала Херсонську область. Спочатку в таких випадках страждали території, які контролювала армія РФ.
Після теракту проблеми із водопостачанням виникнуть не лише на півдні України, а й у тимчасово окупованому Криму, який Росія захопила у 2014 році.
Ще однією виразною паралеллю в історії зі знищенням Дніпровської та Каховської ГЕС виглядають заяви політичного керівництва Росії. Як і у випадку з російською пропагандою, після вчиненої Червоною армією диверсії, радянське керівництво поспішило звинуватити у всьому німців. Пропаганда почала поширювати інформацію про те, що вибух – справа рук перевдягнених у радянську форму німецьких шпигунів.
Однак за межами СРСР дотримувалися іншої точки зору навіть союзники з антигітлерівської коаліції. Американська газета The New York Times 21 серпня 1941 року на першій шпальті публікує статтю про підрив дамби "відступаючими росіянами". Обдурити світ не вийшло і через 80 років. Світова спільнота засудила дії російської армії та вважає їх черговим актом геноциду проти народу України.
Не Червоною армією єдиною
Було б неправильним акцентувати увагу та проводити паралелі лише з діями радянської армії, які перегукуються із сьогоднішніми подіями. Історія знає й інші приклади, коли під час військових конфліктів армії, що воювали, знищували подібну інфраструктуру з метою нашкодити один одному. Різниця лише в тому, які завдання стояли перед здійсненням таких дій і чи вони були досягнуті.
Після того, як Дніпровська ГЕС перейшла під контроль німецької армії влітку 1941 року, вони змогли своїми силами та силами військовополонених відновити її. За рік станція знову запрацювала, тільки вже на привезеному з Німеччини обладнанні. Проте 1943 року статус-кво змінився і тепер під ударами радянської армії відступав Вермахт. Не бажаючи залишити ворогові відновлену ГЕС, німці також зробили спробу її підриву. Частково їм це вдалося. Черговий потужний вибух знищив частину греблі, а також все обладнання. Цього разу станція змогла відновити свою роботу лише 1947 року. Німцям, хай і не повною мірою, але все ж таки вдалося домогтися поставленої мети без шкоди для своєї армії.
Проте не лише радянська та німецька армія вдавалися до підриву гребель. З самого початку Другої світової війни кожна з воюючих сторін намагалася знайти засоби, щоб якнайшвидше вивести супротивника з гри. У Великій Британії таким шансом вважали удари по військовій промисловості Німеччини. Так на світ з'явився план нанесення бомбових ударів по греблях водосховищ Рурської області. Вода з них була потрібна для виплавки сталі, заповненими нею каналами доставлялися стратегічно важливі вантажі, без неї неможливо було виробляти електроенергію.
У травні 1943 року англійці вирішили реалізувати свій план, оскільки саме в цю пору року водосховища були найбільше заповнені водою після весняного танення снігів. Літаки здійснили нічний наліт та бомбовими ударами частково зруйнували дві греблі. Внаслідок затоплення загинуло близько 1500 людей, здебільшого вони були насильно привезеними остарбайтерами із окупованих Вермахтом регіонів. Домогтися повного успіху британцям не вдалося, проте помітних збитків промисловості все ж таки було завдано. Обсяги виробленої продукції, необхідної для ведення війни, скоротилися, Німеччині довелося шукати та виділяти значні кошти на відновлення гребель та ремонту постраждалої інфраструктури.
***
На війні будь-який її учасник може виправдати наслідки своїх дій бажанням досягти поставленої мети. Однак з моменту закінчення наймасштабнішої та кровопролитної війни у світовій історії людство змінилося, хай і погано, але постаралося засвоїти її уроки.
Мільйони загиблих людей змусили багато країн переглянути своє ставлення до людського життя. Жодних висновків із трагедії не зробив СРСР, який втратив мільйони громадян. У країні "совєтов" людина була лише витратним матеріалом, таке саме ставлення до життя залишилося і в нинішній Росії.
