“Мелітополь — це ворота до українського Криму”. Мер Іван Федоров про контрнаступ, партизанів та колаборантів

Мешканці Мелітополя, який росіяни окупували ще в лютому 2022 року, досі чинять опір російським загарбникам. Незважаючи на русифікацію назв вулиць, численні пропагандистські організації і навʼязування російських паспортів, в місті активно працює підпільний український рух і регулярно "самознищуються" колаборанти, каже мер міста. Марія Ульяновська поспілкувалась із міським головою Мелітополя Іваном Федоровим, якого у березні 2022 року російські військові утримували в полоні 5 днів. Про те, як працюють партизани у Мелітополі, чому місто є стратегічним для контрнаступу та що чекає на колаборантів — читайте в інтервʼю. Марія Ульяновська, Голос Америки: Розкажіть про роботу мерії в екзилі — як це працює? Іван Федоров: Коли ми писали свої передвиборчі програми, там точно не було тієї роботи, яку ми виконуємо сьогодні разом з командою. Але це виклик часу, виклик війни. Місто — це перш за все люди. Тому в нас сьогодні є три міста. Перше — місто, яке залишилось в тимчасовій окупації. Це люди, в яких, мабуть, найскладніша ситуація. Друге — це наші мешканці, які розкидані по всій країні. І третє — це мелітопольці, які за кордоном. Ми маємо підтримувати звʼязок з усіма, щоб люди не зневірилися у тому, що можна повернутися додому. Один з головних напрямків нашої роботи на тимчасово окупованих територіях — інформаційний. Сьогодні ворог намагається створити інформаційний вакуум і доносить лише свою пропаганду. Їхні основні меседжі: "Росія тут назавжди, Україна про вас забула, не вірте нікому, крім нас". А наша мета — доводити інше, але доводити аргументовано. Наприклад, на Харківщині Росія говорила те саме, на Херсонщині навіть провела референдум. Ми також передаємо гуманітарні вантажі. Сьогодні це вкрай складно, тому що сполучення між Мелітополем та Запоріжжям через Василівку закрите вже майже чотири з половиною місяці, тож якщо ми пересилаємо якісь медикаменти чи засоби першої необхідності, то вони їдуть по маршруту з України на Польщу, з Польщі на Білорусь, з Білорусі на Росію, і з Росії через тимчасово окупований Крим — в Мелітополь. Також сьогодні ми допомагаємо мешканцям з евакуацією. Ми знаходимо кошти для компенсації завдяки міжнародним партнерам і допомагаємо людям виїхати. Для роботи з мелітопольцями, які знаходяться в інших українських містах, у нас більше можливостей. Ми відкрили гуманітарні центри допомоги в Запоріжжі, Львові та Києві. Ми їх називаємо “посольствами Мелітополя” в різних містах. Там ми надаємо гуманітарну, матеріальну, психологічну допомогу і допомогу в оформленні різних документів. Співробітники цих центрів — люди, які виїхали з тимчасової окупації, тож вони розуміють усі складнощі, з якими зіштовхнулись їхні земляки. Не дивлячись на те, що Мелітополь зараз в трьох різних вимірах, він точно обʼєднаний. І ми бачимо, що всі мешканці готові повернутися додому, як тільки буде така можливість. Відак ще одна складова нашої роботи — підготовка до деокупації. Після трьох годин, як російські війська відійдуть з Мелітополя, наші мешканці будуть адресувати всі питання вже нам. Тож в нас на відновлення життєдіяльності міста буде обмежений час і нам потрібно добре підготуватися. Ми розписали детальний план на перші 30 днів і основна мета цього плану — створити умови для повернення наших мешканців. Інше важливе питання, яким ми займаємося — це примирення. Сьогодні ворог створив величезну проблему — дехто з людей, які залишилися в окупації, зрадили і мають бути за це покарані. Люди, які залишилися, вважають тих, хто виїхав — зрадниками. Ті, хто виїхав, також недобре говорять про тих, хто залишився. Тож сьогодні ми ведемо перемовини з нашим духовенством, з нашими пасторами, з нашими церквами про примирення. Також ми вивчаємо досвід європейських країн. А третій план — про майбутнє. Спротив цивільного населення на тимчасово окупованій території Запорізької області на прикладі Мелітополя, Бердянська, Енергодара і військовий спротив в Маріуполі — це те, що допомогло нашим військовим зупинити ворогів і не дати їм просунутись вглиб країни. Після деокупації, Росія як ворог нікуди не зникне. Але ми маємо вибудовувати новий кордон і новий Приазовський економічний регіон, який буде вкрай важливим. М.У.: Партизанський рух в Мелітополі є одним з найактивніших. Рух спротиву на тимчасово окупованих територіях "Жовта стрічка" розвішує оголошення про те, що Збройні сили України прийдуть в місто, колаборанти “самознищуються”, залізничні колії в Запорізькій області підриваються. Чи підтримуєте ви стосунки з партизанами в Мелітополі і чому саме в цьому місті настільки активний протестний рух? І.Ф.: Це не жарт, ворог реально очікував, що він зайде в Мелітополь, і громадяни дякуватимуть йому за звільнення, а міський голова з хлібом і сіллю передасть ключі від міста. Натомість вони отримали тисячі людей на вулицях, які голими руками зупиняли танки і казали "геть звідси", а команда міської влади сказала, що працюватиме лише під українським прапором. Звичайно, складно чинити спротив, коли активістів викрадають з мітингу, а міську владу садять в полон. Але місто точно не готове здаватися, тому що ніхто не хоче так жити. Тому Мелітополь дійсно є — це не лише мої чи ваші думки, це висновок інституту вивчення війни США — центром партизанського спротиву. Ворог не може зрозуміти, як після одного року та трьох місяців спротив продовжується. Вони постійно шукають партизан — за рік більш ніж 1000 мешканців Мелітополя побували в полоні. Але мелітопольці демонструють, що вони чекають на повернення України. Яскравим прикладом спротиву був минулий тиждень, коли “щось сталося” з колаборантом Олександром Міщенком (Як повідомляють ЗМІ з посиланням на дані російських джерел а також повідомленням Федорва, Міщенко, який пішов на співпрацю з окупантами, в квітні помер в результаті травм, отриманих від вибуху саморобного пристрою — ред.) Він був керівником Приазовского відділку поліції і зробив все, щоб якомога більше поліцейських сколаборувало. Когось він залякав, когось купив. За це він отримав статус заступника їхньої окупаційної поліції. Але коли його не стало, ми в цей же день почали отримувати десятки дзвінків від колаборантів-поліцейських про пощаду. Це означає, що жодна колаборація не залишиться непокараною. Всі понесуть відповідальність за зрадництво. Тому всі, хто сьогодні чинить спротив на території тимчасової окупації — герої. Вони чітко усвідомлюють, що кожна їхня хвилина життя може бути останньою. М.У.: Чи підтримує міська влада контакт з партизанами, координує їхню роботу? І.Ф.: В перші дні окупації ми ухвалили рішення і не поїхали з міста для того, щоб допомагати нашим мешканцям. Тим самим, підтвердили, що місцевій владі можна довіряти. Звичайно, коли люди йдуть на складні для себе кроки, їм потрібна комунікація з тими, кому вони на 100% довіряють, тими, хто їх ніколи не зрадить. Тому сьогодні спротив — це про кооперацію мешканців і місцевої влади і звісно силових структур, ЗСУ. Але всі ми обʼєднані однією метою і мрією — повернутися додому. М.У.: Мелітополь є стратегічним напрямком для деокупації, тому що це сухопутний шлях до Криму та осередок партизанського руху. Чи розраховуєте ви на те, що контрнаступ буде саме на цьому напрямку і чи готове місто до цього? І.Ф.: Всі розуміють важливість сухопутного коридору для ворогів. Сьогодні 70% всього трафіку з континентальної Росії до Криму ведеться через Мелітополь. І ми розуміємо, що цей трафік треба припиняти. Щойно цей трафік припиниться, Мелітополь буде обрізаний з одного боку Азовським морем, а з іншого — Дніпром. Тож просування далі буде питанням часу. Ми маємо підготувати наших мешканців до деокупації, роздати їм інструкції, що робити, як бути готовими до заходу Збройних сил України. Всю цю роботу ми регулярно проводимо. Але я думаю, що насправді здивуванням для ворогів буде коли наші ЗСУ підійдуть до кордонів Мелітополя, і атака розпочнеться не лише ззовні, а й зсередини міста. І до цього наші мешканці також готуються. Мелітополь — це ворота до українського Криму. Тому Мелітополь — точно стратегічний пункт для деокупації. М.У.: Нещодавно ви заявляли про те, що в Мелітополі вже готують евакуацію людей. Куди вони евакуюються і хто евакуюється — чи це лише росіяни, чи колаборанти також? І.Ф.: Сьогодні ми вже можемо констатувати декілька фактів — не здогадок, а фактів. В Токмаку проводиться запис на евакуацію населення — першочергово колаборантів. Але навіть цих колаборантів вони вже не здатні евакуювати. Сьогодні йдеться про якісь категорії колаборантів, яких евакуюватимуть. По всій лінії фронту — Енергодар, Камяʼнка, Дніпровка, Василівка, Токмак, Молочанськ і далі — йде масовий запис на евакуацію. Тому тут треба чітко розділити очікування та реальність. Чи є вже сьогодні евакуація — ні немає. Чи є сьогодні підготовка до евакуації — так, вона є. В Мелітополі вони готуються до контрнаступу — бомбосховища, резервні пункти управління. Але треба дивитися правді в очі: основних колаборантів та гауляйтерів на території самого Мелітополя вже давно немає. Вони здебільшого керують з Криму, або з Москви, чи ще звідкись. Тому що поруч із Міщенком ще вільні місця є. Тому сьогодні ми бачимо тенденцію щодо підготовки до евакуації, але точно не бачимо ще евакуації і тут наскільки нам би не хотілося, щоб це настало якомога швидше, цього наразі немає. М.У.: Чи відбувається зараз примусова депортація дітей з Мелітополя? І.Ф.: Вони масово намагаються заганяти дітей в свої пропагандистські громадські організації. Вони намагаються це зробити для того, щоб промивати мозок нашим дітям. Чи складно це зробити? Ні, діти вкрай швидко вбирають у себе всю інформацію. І це проблема. Друге — вони дошліфовують свою роботу з промивки мозку в таборах. Вони це видають як табір літнього або зимового відпочинку, але везуть не на море, а в Підмосковʼя, Краснодарський край, Ростов і там займаються зомбуванням дітей. І ми дійсно бачимо випадки, коли вони забирають дітей та не повертають. М.У.: Коли повернуть Мелітополь, що робити з колаборантами? Як визначити, хто пішов на співпрацю добровільно, а хто примусово? Що робити з людьми, які тихо раділи приходу росіян? Що робити з квартирами мелітопольців, які вже заселяють росіянами? І.Ф.: Колаборантам не місце в цивілізованому суспільстві, вони або мають бути на лаві підсудних, або їх не має бути. Це точно. Ми чітко знаємо, хто колаборант, хто ні. Ми знаємо, хто що робить, хто за, хто проти. Скажу більше — ми володіємо перевіреними списками колаборантів. І якщо людина радіє приходу окупантів, то ми про це знаємо, і їм не буде місця серед нас. Що робити з тими квартирами які захоплені? Якщо у людини, яка повертається є документи на квартиру, то звичайно це її квартира. Що робити з її станом, як її відновлювати — це дрібниці. Ми точно все відновимо і відбудуємо. Мелітопольська команда знає, як це робити. Сьогодні ми очікуємо від народних депутатів вирішення питання щодо посилення відповідальності за колаборацію і щодо деталізації колаборації — хто такий колаборант, що робити з російськими паспортами, чи вважати колаборантами людей, які ведуть підприємницьку діяльність під час окупації. В моєму розумінні — звичайно, якщо людина платить податки у ворожий бюджет, фінансуючи ракети, які летять сьогодні по Умані, Дніпру, чи іншому місту. Більше не буде сірого. В нас, як в нації, в українців сьогодні час визначеності — або ти з Україною і готовий боротися за те, щоб Україна стала демократичною найкращою державою, або тобі не місце в Україні. М.У.: А як бути з тими, хто не має можливості виїхати з окупованої території і вимушено йде на співпрацю з окупантами — ви їх теж вважаєте колаборантами? І.Ф.: Ні. Тут є ключова відмінність. Якщо ти слюсар на підприємстві, працюєш біля станка, отримуєш заробітну плату, щоб утримувати свою родину і не береш участь у референдумі, у проплачених пропагандистських ЗМІ — який ти колаборант? Ти виживаєш. Але якщо ти директор підприємства, який погодився на співпрацю з ворогом, визначаєш, куди платити податки, або є головним бухгалтером цього підприємства і перераховуєш податки до ворожої податкової, то ти колаборант. Або ти людина, яка виживає, яка не має куди поїхати, або не може залишити своїх батьків, або родичів. Або ти той, хто наживається на окупації. Це зовсім різні категорії. Зрадництво має бути покаране. Якщо ми сьогодні допустимо, що колабораціонізм може зійти з рук, то це развалить наше суспільство, тому що всі зрозуміють, що так можна і за це нічого не буде. М.У.: До повномасштабного вторгнення патріотична тема взагалі не була у вашому публічному дискурсі. В Запорізькій області і Галина Данильченко [Самопроголошена в.о. міського голови Мелітополя] і Євген Балицький [Керівник окупаційної "влади" в Запорізькій області], які зараз співпрацюють з окупантами, були представниками "Опозиційного блоку" і не приховували своєї позиції з 2014 року. Чи вважаєте ви, що потрібно було проводити більш патріотичну роботу в регіоні і чи звинувачуєте ви українську владу в тому, що і Данильченко і Балицький могли робити те, що вони робили? І.Ф.: Я не згоден з тим, що не займав принципової позиції. Можна її займати публічно, а можна справами. Наша команда прийшла до міської влади 28 лютого 2014 року, коли на вулицях міста були мітинги "руської весни" і коли Ігор Гіркін їхав з Криму до Донбасу та намагався повісити російський прапор на адміністративних будівлях нашого міста. Саме в той час мелітопольське суспільство визначилось — ми хочемо йти європейським шляхом. Раз на два місяці ми змінювали 700 прапорів на вулицях міста. Ми привʼязували любов до своєї держави. І ми бачимо результат — місто демонструє спротив. Що стосується тих двох осіб, про яких ви спитали — я чітко вважаю, що ці люди після 2014 року мали сидіти у вʼязниці, і про це ми говорили ще з 2014 року, коли провокатор Балицький розхитував суспільство в Мелітополі. Але я впевнений, що ми знайдемо відповіді на ці питання після нашої перемоги. Сьогодні всі ми маємо бути обʼєднані, щоб повернути наших людей, наші міста і говорити про те, щоб такого більше не трапилось.