…Путіноїд Міхалков зняв у 1998-му стрічку «Сибірський цирульник», слоганом якої було «Він – рускій. Це багато пояснює». Я згадала про цей «шедевр», який, до слова, не відбив у прокаті і третини вартості, тому що Лариса Кадочнікова – теж «руская», і це теж багато що пояснює.
Відразу поясню, що дотримуюсь такої позиції: літніх людей з радянською прошивкою можна і треба залишити в спокої, якщо вони розмовляють російською у приватному житті. У себе вдома, у черзі за пенсією, на лаві під під’їздом – нехай… Але якщо ці самі літні люди з радянською прошивкою тягнуть свої мощі на сцену, то там вони автоматично перетворюються на публічних осіб. А для них діє мовний закон із певними вимогами. І тут навіть нема, що обговорювати.
Тож моя колонка – не про мову. Вона трохи про Кадочнікову, але зовсім трохи.
А Кадочнікову зробив зіркою Параджанов. Вона (як на мій смак) добре впоралася з роллю Марічки у «Тінях забутих предків» і (як на мій смак) зовсім не впоралася з роллю Дани у «Білому птаху з чорною ознакою». Там вона зіграла бездарно, а роль отримала з зрозумілих причин – фільм знімав Юрій Іллєнко, а Кадочнікова була його дружиною.
Разом із Кадочніковою у «Білому птаху» грала Наталія Наум. Грала мати братів Дзвонарів, тобто людину на покоління старшу від молодих героїв фільму. Хоча насправді Наум старша від Кадочнікової лише на п’ять років. Вона – 1932-го, а Кадочнікова – 1937 року народження. Образ старої матері, яка мало що тямить у подіях довкола себе, у боротьбі «совітів» та ідеалах УПА – матері, чиє серце розриває братовбивство, а з ним відлітає і віра у Бога (згадаймо ікону, яка падає з рук Катерини Дзвонарихи у потік) вдався Наум просто блискуче. Так, зіграла вона неперевершено! І не лише у цьому фільмі. Наум мала би стати загальною улюбленицею і після Марічки в «Олексі Довбуші» 1959 року, і після «кралі Галі» у «За двома зайцями»…
Зовсім юна – двадцятилітня – Наум у ролі Парасини в спектаклі «Земля». Чернівці, початок 1950-х. Мабуть, єдине фото, яке збереглося з тієї вистави…
Легкий, іскристий і водночас глибокий талант…
Але хто – хто?! – згадує у нас Наталію Наум? Людину, яка звікувала вік без скандалів, хайпу і нагадувань про те, як багато вона зробила для України…
Наум народилася на Франківщині, яка у 1932 році була під польською окупацією. Була тринадцятою дитиною у родині. Через десять років, коли вже йшла Друга світова, втратила обох батьків. Батько помер від голоду, а мати – від тифу. А що сталося з братами і сестрами? Про це історія мовчить, бо нам вкрай бракує біографів таких людей, як Наталія Наум, бракує видавничих проєктів, які запустили би серію брошур про тих, ким ми можемо пишатися. Адже окрім людей, чиї зображення розміщені на купюрах, і навіть окрім тих, чиїми іменами у нас названі вулиці, є ще безліч забутих, але вартих пам’яті українців.
Вона все життя грала матерів. На знімку – образ Катерини Дзвонарихи, «Білий птах з чорною ознакою», 1971 рік
Але повертаючись до Наум. Її дитинство минало у сиротинці і було, як не складно здогадатися, зовсім не солодким. У вісімнадцять років вона пішла працювати на швейну фабрику, але паралельно грала у самодіяльності. Так почався її шлях на театральну сцену. Одна з перших ролей – Парасина у «Землі» за романом обожнюваної мною Ольги Кобилянської. Спектакль ставив Чернівецький драмтеатр на початку 1950-х, і я дуже хотіла би побачити цю виставу, проте, очевидно, не збереглося жодної відзнятої на плівку копії. Зате радянської (читай: російської) театральної та кінематографічної продукції у YouTube – хоч греблю гати, адже її бережуть, реставрують та поширюють.
…Наталія Наум померла у 2004-му у Києві. У її квартирі прорвало батарею, і хвора на поліартрит 72-річна акторка дві доби сиділа у помешканні, яке заливало окропом – ЖЕК на допомогу аж ніяк не поспішав. Ні, Наум не померла від опіків – її смерть була більш «звичайною» – просто не витримало серце.
Минулого року було двадцятиріччя її смерті, і цій даті можна було присвятити якщо не статтю у медіа, то бодай авторську колонку, а якщо не колонку, то хоча б пост на ФБ. Каюсь, я – журналістка! – не зробила ані першого, ані другого, ані третього. А згадала про Наталію Наум тільки зараз – на тлі скандалу з руськоговорящєй Кадочніковой.
Що ж, і від росіян буває користь. Вони стусаном під зад пробуджують у нас українськість, зокрема, у такі дні, як сьогодні, коли разом з українськістю прокидаєшся і ти – під звуки вибухів від російський ракет та запізнілий вий сирени…
Читайте також:
- Спілка кінематографістів стала на захист Кадочнікової у мовному скандалі
- «Божевільна ідея». Відома телеведуча розповіла, що Кадочнікова радила Параджанову та Іллєнку
- Лариса Кадочнікова: Моє рішення переїхати з Москви до Києва не було проступком, це була доля
- «Тіні забутих предків». Реставрація
