Британський публіцист і старший співробітник Центру аналізу європейської політики Едвард Лукас написав, мабуть, одну з найвідвертіших і найболючіших колонок про провал західної стратегії щодо України. На шпальтах The Times він фактично вибачається від імені Заходу і без евфемізмів визнає: західні лідери злякалися ядерного шантажу путіна, втомилися від довгої війни і перетворили підтримку України на короткочасний модний тренд, що наразі втратив популярність. Головний вирок Лукаса звучить жорстко: росія не перемогла Україну на полі бою, але вже встигла перемогти Захід політично та морально.
Дорогі українці, нам справді дуже соромно. Британія, як і інші західноєвропейські країни, досі любить повторювати, що вона "стоїть пліч-о-пліч з Україною", як сказав Кір Стармер Володимиру Зеленському в понеділок. Але тепер, коли адміністрація Трампа вимагає, щоб Київ "протягом кількох днів" погодився поступитися територією агресору, правда виступає назовні. Насправді ми спершу злякалися, а потім нам просто набридло.
Було надихаючим бачити, наскільки вам дорогі свобода, демократія, законність, суверенітет і гідність – речі, які ми сприймаємо як належне. Ми заохочували вас воювати за них. А потім підвели. Поки ми вагалися і будували ілюзії, нікчемна диктатура путіна виявилася рішучою та витривалою. росія ще не перемогла Україну. Але вона вже перемогла нас.
Наша перша і найбільша помилка полягала в тому, що ми дозволили ядерному шантажу посадити нас у ментальну в'язницю. Адміністрація Байдена у вересні 2022 року вважала, що є 50-відсоткова ймовірність того, що росія у відповідь на загрозу поразки на полі бою застосує тактичну ядерну зброю. Замість того, щоб гідно протистояти цій обурливій загрозі, ми відсахнулися. Ми так і не надали вам тієї зброї, яка була потрібна, щоб розвинути вашу перевагу до перемоги.
Наші союзники у східній частині Європи, чиї почуття загострені власною географією та історією, бачили ясно: єдиний спосіб вигнати імперські демони росії – це болісні політичні зміни, що настануть після повномасштабної військової поразки. Українці відчували те ж саме. Звісно, перемога теж несла ризики. Але поразка означала пекло.
Проте з погляду Західної Європи це здавалося надто небезпечним. Переможена росія могла означати хаос, можливо громадянську війну, ядерну зброю поза контролем, тероризм та економічні потрясіння. Стабільний постпутінський режим міг би спрямувати свій гнів на нас. Ми відступили.
Наша єдність виявилася фікцією. Такі країни, як балтійські держави, напружували всі сили, щоб підтримати вас, водночас поспіхом посилюючи власну оборону. А решта з нас не спромоглась навіть на найпростіше: зупинити тіньовий флот, що експортує російську нафту, або конфіскувати заморожені резерви центрального банку росії та інші активи – на 150 мільярдів фунтів стерлінгів чи більше, які могли б вирішально підсилити вашу скарбницю.
Ваша тепер уже потужна оборонна промисловість, з її приголомшливо інноваційними дронами, ракетами та іншою зброєю, працює у пів сили через брак грошей.
Ми казали, що підтримуватимемо Україну "стільки, скільки потрібно", жодного разу не визначивши, що це за "стільки". Фактично йшлося про те, щоб підтримувати вас у тому, щоб ви виграли, але не надто сильно, що поступово перетворилося на підтримку вас у тому, щоб ви програли, але теж не надто: воювати до останнього українця. Ми штовхнули вас у катастрофічно дорогий літній наступ 2023 року недоозброєними і непідготовленими – за умов, яких ми ніколи б не нав’язали власним військовим. Тепер сотні тисяч ваших найкращих людей загинули, залишилися скаліченими або травмованими. Мільйони втратили рідних. Ніщо з усього, що ми зробимо тепер, цього не компенсує.
Що більше ми демонстрували слабкість, то більше заохочували путіна продовжувати. Так, збитки для російської економіки колосальні, як і її втрати на фронті. Але путін не зупиниться, доки його не зупинять. Ми цього робити не будемо. Можливо, це ще можете зробити ви. Ми були б вам дуже вдячні, адже наша власна оборона та стримування в їхньому нинішньому стані не будуть готові щонайменше десятиліття.
Ускладнюючи вам шлях до перемоги, ми проєктували на вас наш дедалі більш поразницький настрій. Ви ж, мовляв, маєте розуміти, що справедливість – репарації та суди над військовими злочинцями – неможливі. Ви маєте змиритися з тим, що деякі території (а ще гірше – людей, які там живуть) доведеться залишити на невизначений час. Членство в НАТО, попри наші минулі обіцянки про "відкриті двері", теж знято з порядку денного.
Ми додали образу до травми магічним мисленням. росія, напевно, виявиться розсудливою і погодиться на компроміс: "справедливий і тривалий мир". Насправді ж ми своїми діями забезпечили, що будь-яке перемир’я не буде ані справедливим, ані тривалим.
А далі що? Якщо ми не були готові воювати з росією, коли мали вас – великого, згуртованого, стійкого, боєздатного союзника на своєму боці, то чому ми раптом мали б воювати за ваш захист, коли ви будете знекровлені, травмовані та принижені? Якщо ми викрутимо вам руки, змушуючи до перемир'я, та підкріпимо його кволим сигнальним контингентом від "коаліції бажаючих", ми принесемо в жертву не лише вашу справу, а і власний потенціал стримування.
Ми не можемо списати все лише на боягузтво. У нас є й інші, кращі відмовки. Одна з них – егоїзм. Ми насправді не хотіли йти на економічні жертви. Це автоматично відкидало ті види санкцій, які могли б паралізувати воєнну машину Кремля. Дехто з нас, особливо довірливі американці, бачить у повоєнній росії привабливу бізнес-можливість. Жорсткі, безжальні люди вважають, що добре зароблять на мирі. Виявляється, жадібність – це таки добре.
Але справжнє пояснення ще ганебніше. Ми просто втомилися. Ви були такими модними, з вашими бадьорими синьо-жовтими прапорами, фотогенічними людьми та дотепними мемами. Приймати ваших біженців і їхати волонтерськими колонами з допомогою через усю Європу (Україна, виявляється, доволі близько) змушувало нас почуватися шляхетними і хоробрими.
Але тепер усе це так нагадує 2023-й. А як же Газа? Судан? Нашої концентрації уваги просто не вистачило на довгу дистанцію. Як поганий бойфренд, що викручується, аби вислизнути зі стосунків, ми робимо цю історію про себе, а не про вас. Ми хочемо залишитися друзями. Сподіваємося, що ви будете добрими сусідами і гідно програєте: без помст, будь ласка.
Та правда в тому, що ви вже пішли далі. . Ви вже за межею розчарування чи відчуття зради. Тепер ви активно (і справедливо) не довіряєте адміністрації Трампа, а політичних лідерів західної Європи вважаєте неважливими. Ваш пріоритет тепер – виживання та самодостатність; альтернатива цьому – зникнення.
А ми? Егоцентричні до самого кінця. Вибачте.
Джерело: The Times
