Редактор відділу думок та колумніст із питань зовнішньої політики європейської редакції Politico Джеймі Деттмер вважає, що путін, продовжуючи війну без реальних шансів на військову перемогу, робить ставку на час і виснаження – він веде війну за принципом Мікаубера, сподіваючись, що "щось та й трапиться": внутрішній розкол в Україні, зменшення підтримки з боку Заходу або криза мобілізації. Попри колосальні втрати, російська машина здатна триматися, тоді як Україна стикається з гострим дефіцитом кадрів, суспільною втомою та політичною невизначеністю. Автор бачить у цьому небезпечний розрив: путін може дозволити собі чекати, а Україна – ні. І якщо Захід не посилить підтримку, то війна може бути програна не на полі бою, а в свідомості людей.
Персонаж Чарльза Діккенса Вілкінс Мікаубер і путін – несподівана пара. Попри всю свою безпорадність, вигаданий Мікаубер – досить веселий тип. Натомість російський лідер – людина похмурого характеру, яка, навіть коли жартує або публічно сміється, робить це, щоб принизити та образити. Але їх об’єднує одна риса: віра в те, що "щось трапиться", пише Джеймі Деттмер у колонці для Politico.
На думку автора, через чотири роки після початку повномасштабного вторгнення в Україну війна путіна з військової точки зору виглядає безнадійною. Ціною колосальних людських втрат і каліцтв його війська не змогли навіть захопити весь Донбас. До того як він відправив свої танки через кордон, росія окупувала близько семи відсотків території України. Через місяць після початку війни ця цифра становила приблизно 27%. Але відтоді, за даними Белферського центру Гарвардського університету, росія застрягла на рівні 18-19%.
Звісно, за останній рік російські війська наполегливо просувалися вперед і захопили 4 700 квадратних кілометрів території – приблизно вдвічі більше за площу Москви, але, за даними аналітиків американського Інституту вивчення війни, їм не вдалося прорвати оборонний пояс, який українці створили на 50-кілометровій ділянці на заході Донеччини.
А в сусідньому Запоріжжі, зауважує Деттмер, росіяни були змушені відступити.
Навіть коли війська путіна здійснили прориви, зауважує автор, наприклад, влітку під час наступу поблизу східного міста Покровськ і сусідньої Костянтинівки, вони не змогли просунутися вперед через брак людей і матеріальних ресурсів. І, звичайно, через складність накопичення достатньої сили для наступу без ризику зазнати руйнівних атак з боку українських дронів. На півночі росіяни намагаються просунутися до міста Куп'янськ і відтіснити українські сили далі від російської Бєлгородської області на кордоні.
Але, зауважує колумніст, путін не здається. Чому? Бо він має продемонструвати велику перемогу, щоб виправдати перед своїм народом величезні втрати і витрати на війну, а відмова від воєнної економіки несе серйозні політичні ризики для російського лідера, вважає російська аналітикиня Елла Панях. У цій системі будуть переможці й переможені. І як перепрофілювати ветеранів?
І тут вступає в дію принцип Мікаубера. Незважаючи на дефіцит людських ресурсів, росія, ймовірно, має можливість вести війну протягом певного часу. "Наразі російська воєнна машина, відновлена після поразок 2022 року, функціонує досить добре: влада здатна покрити поточні втрати в особовому складі та техніці", – вважає російський журналіст-емігрант Дмитро Кузнєц, який пише для Центру Карнегі "росія-Євразія". "Але немає можливості істотно збільшити обсяг ресурсів, які задіюються", – стверджує Кузнєц.
Тим часом, зазначає автор, проблема укомплектування української армії набуває все більшого значення. Минулого місяця новий міністр оборони Михайло Федоров повідомив, що близько двох мільйонів українців перебувають у розшуку за порушення військового обліку. У листопаді Генеральна прокуратура України повідомила, що на розгляді перебуває 310 000 кримінальних справ за самовільне залишення частини та дезертирство, більшість з яких стосується 2025 року. Просто кажучи, Збройні сили України не набирають достатньої кількості особового складу, щоб компенсувати втрати та дезертирство. Мобілізація є непопулярною, і зростає небажання служити.
"Основними чинниками, що зумовлюють постійний дефіцит кадрів у ЗСУ, є слабкість українських інституцій і корупція, суспільна втома і психічне виснаження, недоліки у військовій підготовці та керівництві, демографічні та економічні обмеження, а також вплив російської пропаганди", – зазначається в дослідженні Стокгольмського центру досліджень Східної Європи.
Багато пишуть про розрив у ракетній техніці між Україною та росією, оскільки масові удари дронів і ракет, яких завдають по країні, вичерпують запаси засобів оборони України, включаючи ракети протиповітряної оборони Patriot. Набагато менше уваги приділяється розриву в людських ресурсах, який грає проти Україні, якщо путін зможе продовжувати свою виснажливу війну, не відчуваючи жодного співчуття до втрат людських життів.
Незважаючи на всі дрони та штучний інтелект, як показала битва за Покровськ, усе ще важливу роль відіграють війська на землі. Там брак людських ресурсів дозволив росії застосувати тактику, яку головнокомандувач України Олександр Сирський назвав "тотальною інфільтрацією": невеликі піхотні підрозділи проникли за українські лінії через брак українських підрозділів, здатних цьому запобігти.
Українські опозиційні політики зазначають, що небажання служити посилюється поширеним переконанням, що Захід готовий вести цю війну до останнього українця, незважаючи на те, що виживання України як незалежної і прозахідної країни має вирішальне значення для безпеки Європи. Фраза "до останнього українця" все частіше лунала в розмовах із пересічними українцями протягом минулого року. І вона наповнена дедалі більшою гіркотою щодо США Дональда Трампа через те, що вони, здається, підтримують позицію Москви і припинили пряму допомогу. Також – щодо Угорщини, яка цього тижня намагалася заблокувати узгоджену позику ЄС для України у розмірі 90 мільярдів євро, спрямовану на стабілізацію фінансів країни, розірваної війною.
Чи означає це, що Україна ось-ось зламається? – запитує Деттемр. Він припускає, що путін, можливо, і сподівається на це. Його безжальна зимова кампанія бомбардувань енергетичної інфраструктури країни, безсумнівно, спрямована на те, щоб виснажити втомлених війною українців і зламати їхню волю.
Територіальні поступки, яких вимагає путін, є невід'ємною частиною російського сценарію "спроби дестабілізувати внутрішньополітичну ситуацію в Україні", стверджує колишній президент України Петро Порошенко. Якщо угода буде укладена, вона повинна бути винесена на референдум, і будь-яка поступка території, яку росіяни не змогли захопити, зустріне значний опір.
Неважко уявити, пише Деттмер, як дебати про передачу території швидко вийдуть з-під контролю і спричинять заворушення або навіть гірше. Багато патріотів, які воювали на фронті, сприймуть це як удар у спину. "Я не бачу, щоб парламент коли-небудь ухвалив щось подібне", – нещодавно заявила опозиційна депутатка Олександра Устинова в інтерв’ю Politico. "Це буде сприйнято як капітуляція", – додала вона.
Можливо, зауважує автор, саме тому російські перемовники виглядали більш серйозними під час другого раунду тристоронніх мирних переговорів, а обговорення військовими та розвідниками питання демілітаризованої зони минулого тижня також здавалися більш практичними.
На думку Деттмера, путін, можливо, опинився в дилемі: його війну не можна виграти на полі бою, оскільки він не має сил, щоб завоювати Україну, але він чекає, коли щось зміниться. Тим часом Україна має намагатися продовжувати боротьбу: вона теж не може виграти на полі бою і відвоювати всі втрачені землі, але має вижити, сподіваючись, що зрештою росія втомиться і змусить путіна серйозно поставитися до переговорів.
Джерело: Politico
