Я не вірю і ніколи не вірив, що у Московії можлива революція європейського типу: за свободу, за права, за вольності, за честь. Як було не раз у нас.
Московський історичний досвід – це смута та кривавий кримінальний бунт, а також багата історія палацових переворотів.
Царів і генсеків душили шарфами, їм розбивали голови табакерками, їх розстрілювали у підвалах, їх лишали кілька діб конати у калюжі власних нечистот.
Коли сьогодні черговий зет-воєнкор чи ще вчора абсолютно лояльний Кремлю пропагандист останніми словами поносить Путіна – він висловлює загальну думку цього середовища. Середовища вчорашніх лоялістів.
Вони зневажають і ненавидять царя, вважають його винуватцем жалюгідного провалу, слабаком, дурнем і мудаком. І це почуття зневаги настільки сильне, що стає вагоміше за страх. Це важливий етап на шляху до табакерки.
Незадоволення, тихий ропот і навіть ненависть хоч всього насєлєнія, від зеків до олігархів – це ніщо. Загальна зневага і відчуття того, що цар слабак і дурень – це зовсім інше. Це вже ґрунт для лютого 1917 року.
Але все ж не варто чекати швидкого падіння Путіна. І не варто сподіватися, що йому на зміну прийдуть «хорошиє русскіє». Скоріш за все прийдуть абсолютні відморозки з вайбом прігожинщини. До речі, як тут про цю саму прігожинщину не згадати, це пролог-фальшстарт того самого процесу, який ми бачимо зараз.
Але смута в Московії – це завжди наш шанс. Смута буде.
Читайте також:
- Чому ми не можемо віддати Донбас?
- Справжня ціль – не бензин: навіщо Україна б'є по нафтохімії Росії
- Битва за Слов'янськ набирає обертів: Росія тисне, ЗСУ зривають плани
