Аналітики та колишні посадовці констатують, що під час другого терміну Дональда Трампа його особисті патології – імпульсивність, грандіозність та розрив із реальністю – остаточно трансформувалися в інституційну проблему. Якщо у 2020 році фантазії президента часто стримувалися системою, то у 2026 році «інституційний психоз» став очевидним із першого дня, позбавивши адміністрацію здатності діяти послідовно. Про це пише «Главком» із посиланням на The New York Times.
Найбільш яскраво неспроможність адміністрації проявилася під час конфлікту з Іраном. США розпочали війну, не маючи чіткої стратегії чи плану на випадок непередбачуваних обставин. Протягом кампанії цілі постійно змінювалися: від вимоги капітуляції до закликів до зміни режиму, які згодом ігнорувалися.
Суперечність рішень вражала: у лютому ядерна програма Ірану була названа причиною для війни, хоча ще минулого червня Трамп стверджував, що вона «знищена». Щодо Ормузької протоки президент спочатку закликав до створення міжнародної коаліції, потім заявляв про готовність діяти самостійно, а зрештою припустив, що шлях «відкриється сам». Поки тривали бомбардування, адміністрація, побоюючись цін на паливо, скасувала санкції на частину іранської нафти, фактично профінансувавши воєнні зусилля противника.
Ця непослідовність не була випадковою – вона стала методом роботи. Перед війною адміністрація скоротила відділ Держдепартаменту з питань Близького Сходу та звільнила експертів із нафти й газу. Рада національної безпеки була підірвана звільненнями фахівців, іноді на вимогу сумнівних інтернет-діячів.
Подібний хаос спостерігався і в інших сферах. Так званий Департамент ефективності уряду проводив безпідставні звільнення та повторні найми, не досягаючи реального скорочення витрат. Трамп миттєво переходив від гасла «більше ніяких війн» до загроз силою Венесуелі чи Гренландії. Політика щодо України була суперечливою, а тарифи та економічні прогнози змінювалися залежно від щохвилинного настрою президента.
У нормальних умовах адміністрації використовують складні процеси перевірки політики, які залучають десятки експертів для підготовки раціональних рішень. Це функціонує як «префронтальна кора» державного мозку, що відповідає за контроль імпульсів. У другому терміні Трампа цей механізм було свідомо пошкоджено або відкинуто. Державою керує принцип «я роблю все, що захочу», що призводить до ірраціональних результатів, як-от хаос у Міністерстві внутрішньої безпеки.
Спроби вписати Трампа 2.0 у рамки популізму чи націоналізму зазнають невдачі, адже інституційний психоз не піддається раціональним категоріям. США та її союзники опинилися в безпрецедентній ситуації, де єдиною опорою залишаються залишки раціональних бар'єрів: незалежні суди, Конгрес, що відхиляє радикальні кандидатури, та уряди окремих штатів, які чинять опір порядку денному Вашингтона.
Найважливішим чинником залишається громадськість, яка вимагає відповідального управління. Хоча реальність зрештою змусить систему стабілізуватися, шкода, завдана державним інститутам та міжнародній довірі, може вимагати десятиліть для відновлення. Країні доведеться наново засвоювати урок: характер та психічна стабільність лідера мають вирішальне значення для виживання держави.
Як відомо, президент США Дональд Трамп висловив байдужість щодо фінального результату переговорів із Тегераном, які наразі тривають в Ісламабаді.
Залишаючи Білий дім, він заявив журналістам, що для Сполучених Штатів факт підписання угоди не є критичним.
Раніше президент США Дональд Трамп окреслив ключовий критерій майбутніх домовленостей із Тегераном. За його словами, «справедлива угода» на 99% має складатися з повної відмови Ірану від ядерного озброєння.
Трамп також припустив, що в країні вже фактично відбулася зміна режиму, хоча офіційно Вашингтон не висував такої вимоги.
