«Главком» із філологинею Ольгою Васильєвою у рубриці «Мовне питання» щотижня розбирають тонкощі української лексики, стилістики, акцентуації, правопису, а також відповідають на запитання читацької аудиторії. Їх можна надсилати на електронну скриньку [email protected] з темою листа «Мовне питання».
Вивчаймо мову разом, говорімо та пишімо правильно!
Усі випуски читайте 👉 у спецпроєкті «Мовне питання»
Цього тижня голова Національної комісії зі стандартів державної мови Юлія Чернобров заявила, що Український правопис не вимагає обов’язкового утворення іменників на позначення осіб жіночої статі, а лише наводить суфікси для їх утворення.
Авжеж, приписів щодо вживання фемінітивів там немає, бо фемінітиви – прерогатива не правопису (орфографії та пунктуації), а морфології (словотвору, а саме вживання родових закінчень, бо наша мова флективна) і синтаксису (правильної сполучуваності слів). Тому грамотна людина фемінітиви завжди вживатиме. Мовчу вже про соціальний аспект – недискримінаційну мову.
У соцмережах під дописи на цю тему зазвичай набігає багато плоскоземельників від мовознавства. Валерій Магала пише: «Є красива українська норма – пані. Пані посол, пані сержант, пані психолог ітд ітп. А не посолка, сержантка, психологиня. Навіщо спотворювати красиву мову на догоду збоченим феміністкам (і відповідним грантам з відповідних фондів), коли в цій мові існують всі необхідні і вживані (!) форми й норми? Пані директор, пані редактор. Абсолютно правильно». Я йому відповіла: «Тоді пані актор і пані співак». Чим акторка відрізняється від директорки, а співачка – від викладачки? Колись у більшості професій були тільки чоловіки, але світ змінюється і мова реагує, тож тепер жінки – не тільки акторки та співачки, а й директорки, викладачки, адвокатки, інженерки, посолки.
«Пані посол», «пані адвокат», «пані редактор» – такі самі покручі-гермафродитиви, як «пан посолка», «пан адвокатка» і «пан редакторка». До того ж «пані» – це форма звертання (гоноратив), а не частина назви професії. Крім того, частини прикладки можуть не узгоджуватися в роді, тільки якщо позначають неістот: річка Дніпро, тістечко «Картопля». Щодо істот – полтавка Олена (а не полтавець Олена), дівчина-красуня (а не дівчина-красень), кішка Мурка (а не кіт Мурка).
Андрій Кокотюха пише: «Пані посол». Я відповідаю: «Пані креол». (І пані монгол.) Та будьте ж ви послідовними! Але чому тут дивуватись, коли в Кокотюхи і «французка» – це сифіліс, а не етнонім, як «гагаузка».
Якщо зазирнути в корпус текстів (ГРАК), то в поважного письменства натрапимо на «французку», а не «француженку»:
- Леся Українка: «Тільки французка може дати панні відповідне виховання, до того ж Юзя вже досить вміє по-німецьки».
- Іван Франко: «Се психологічна студія, і знаменита студія, але не жіноти, тільки одної жінки і то французки».
- Юрій Шевельов: «У Парижі він одружився з французкою Сесіллю».
То навіщо ж Кокотюха в реєстр народних назв венеричних хвороб ходить, як до себе додому?
Та повернімося до фемінітивів на позначення професій. Найбільша кількість таких зʼявилася ще сто років тому. Зокрема, до «Російсько-українського словника» А. Кримського і С. Єфремова (1924–1933 рр.) увійшли: делегатка, інструкторка, інспекторка, друкарка, мулярка, лікарка, випробовувачка, викладачка, професорка, демократка, виборниця, законодавиця, чинниця (діячка), заводовласниця, коштодавиця, виконавиця та інші.
У 1950-х роках Ірина Вільде у романі «Сестри Річинські» не писала «пані редактор»: «Редакторка, все ще ласкаво усміхнена, схиляючи набік голову, з-під пенсне водить очима по Олиному чолі». Цей фемінітив увійшов і до українського радянського тлумачного словника (СУМ-11). А Олена Пчілка в листі до Лесі Українки вживала слово «редакторка» ще в 1906 році.
Усе тому, що фемінітиви притаманні нашій мові, і винятків бути не може. До кожного маскулінатива є фемінітив. Утім, кому й коли вдавалося переконати плоскоземельників? А я досі не втрачаю надії.
Якщо ж ви хочете зробити жест ввічливості, додавши до назви професії слово «пані», то додавати його можна тільки до іменника жіночого роду, формуючи правильну прикладку: «пані посолка», «пані адвокатка», «пані редакторка», а не «пані посол», «пані адвокат», «пані редактор». Говорімо та пишімо правильно!
• 1 •
Віталій Старовойт: Від «пішохід» можемо утворити фемінітив «пішоходка»?
Пішохідка. У закритому складі залишається «і». Такий фемінітив наводить і словник Кримського.
• 2 •
Сергій Кляп: Як за новим правописом писати слово «алое»?
Як завжди: алое. Не алоє. Так само, як каное. У словах іншомовного походження, де немає [j] перед [e], пишемо «е», а не «є». Тому викликають сміх потуги критиків правопису прирівнювати «поезію» до «проєкту» (буцімто треба тоді писати «поєзія»). Бо латинською poēsis, натомість prōjectus.
• 3 •
Віктор Козак: Чи можна казати / писати «инше»?
У словнику Грінченка є близько ста слів, що починаються на «и», серед них і «инший», «иноді». Однак у §2 правопису «иншого» немає. Дозволені тільки чотири слова: «ирод», «ирій», «икати», «ич». Якщо ж ви хочете вживати «инше», ніхто не заборонить. Так само багато хто вживає слова з йотацією: «матеріяльний», «соціяльний» тощо, хоча це не закріплено правописом. Але якщо складатимете іспит, то це може бути помилкою (щоправда, негрубою).
• 4 •
Світлана Біла: Підкажіть, будь ласка, чи є слово «клейонка» питомо українським? Чи не копіює тут сучасний двадцятитомний тлумачний словник той одинадцятитомник радянський? Словник Бориса Грінченка перекладає російське клеёнка полонізмом церата.
Не схоже на питоме. Але от у Кримського, крім «церати», є ще «клеЯнка». Значно симпатичніше, ніж «клейонка». Загалом мені дуже подобаються оказіональні новотвори (ковані слова) з його словника – багато вдалих.
• 5 •
Оксана Шкварій: Один чоловік у мережі, який підписується «мовознавець», уживає слово «пораженець». Хіба воно адекватне (слово)?
Я вважаю, що неадекватне, бо утворене від слова, якого немає в українській мові («пораженіє»). Маємо «поразку», а від нього «поразника» і «поразницю», а не «пораженця» та «пораженку». Але цей чоловік може апелювати до СУМ-20, у який це слово дивним чином потрапило навіть без позначки «розмовне» (ПОРАЖЕ́НЕЦЬ, нця, ч. Те саме, що пора́зник). Також, справедливості заради, скажу, що ані «пораженця», ані «поразника» не вживали класики. «Поразник» у корпусі текстів фіксується з ХХ століття і тільки в перекладній літературі. Наприклад, ось фрагмент перекладу твору Генріха Белля «Груповий портрет з дамою» в журналі «Всесвіт» за 1972 рік: «Адже з самого жовтня скрізь плакати й листівки кричали, що весь німецький народ жадає невблаганної суворої кари панікерам, поразникам, скигліям і ворожим полигачам – а кара та мала тільки одну назву: смерть. Ті кати шаленіли чимраз дужче: вони десь розстріляли одну жінку тільки за те, що вона повісила випрані простирала сушитися».
Принагідно зверніть увагу на гарні слова «полигач» і «простирало». «Полигач» – старе слово, що означає «помічник, спільник у яких-небудь діях, що заслуговують на осуд». «Поплічник» і «полигач» – абсолютні синоніми, обидва зневажливі. Що ж до «простирадла», то це полонізм. Натомість у наших старих словниках – «простирало». Ситуація, як із «кавʼярнею» / «каварнею»: польське «кавʼярня» витіснило українське «каварня».
• 6 •
Володимир Поливан: Який український відповідник до російського слова «изощренный»? Мені його не вистачає.
Тримайте аж два: мудрований, вигадливий.
• 7 •
Юлія Красножон: Чи можна в літературній мові вживати слово «потомки» замість «нащадки»?
«Потомки / нащадки» – одне й те саме (абсолютні синоніми). Потомок – це людина стосовно своїх предків; нащадок. Вживали класики: «В раду зібравшись, козацькі потомки гудуть» (П. Куліш); «Як і всі лоцмани, він був потомок славних запорожців і мав увесь хист, всю вроду запорозьку» (І. Нечуй-Левицький). Але частотність слова «нащадки» в корпусі вдесятеро вища. А от «предки» і «пращури» – не абсолютні синоніми. У слова «предок» перше значення – «старший родич по висхідній лінії з боку матері або батька (звичайно старіший за діда, бабу)». А друге значення – далекий предок, родоначальник, тобто пращур.
• 8 •
Юрій Гречко: Як українською сказати «колтуны» (про волосся)?
Ковтуни, ковтуння.
• 9 •
Роман Гундій: Чи можна якось перекласти нашою мовою москалізми «ретироваться» та «без обиняков»?
Можна. Ушитися; без околи́чностей кажучи.
• 10 •
Андрій Забарний: Редагую тексти і регулярно читаю: «Він ковтнув». Це такий мастгев в англомовних книжках. Так уже дістало це ковтання! Чим його замінювати?
Словом «зглитнути». Ю Несбьо, «Таргани»: «Льокен закашлявся, перевів подих і зглитнув». Це теж приклад із перекладного роману (щоправда, норвезького).
Запитання для Ольги Васильєвої надсилайте на електронну скриньку [email protected] з темою листа «Мовне питання».
«Главком»
Читайте також:
- Українці та українки, захисники та захисниці? Як уникати гендерних пасток у мові
- Не Ваня, Вася і Петя… Філологиня пояснила українцям, як уникнути зросійщення їхніх імен
- Українські діти в європейських школах обирають… російську мову. Відома освітянка пояснила парадокс
