Росії необхідно завдати ядерного удару по Нідерландах, – заявив депутат Держдуми, Андрій Гурульов. На його генеральську думку, така атака зможе поставити Європу на коліна. «Десь на 50-60% забезпечення Європи вуглеводнями перебуває у Голландії. У військових це називається жирна ціль. Ми чудово розуміємо, як завдати критично неприйнятних збитків, щоб Європа стала на коліна. При чому, це справа одного дня. З мінімальною витратою ядерного боєприпасу», – сказав він в етері Соловйову.
Насправді, Росія з перших днів повномасштабного вторгнення активно використовувала тактику, для опису якої деякі західні експерти, як зауважив журналіст Євген Каневський з Бі-Бі-Сі, застосовують термін «політика стратегічної невизначеності», або простою мовою: ядерний шантаж.
Сутність такої тактики досить банальна – у якомога жорсткіших висловлюваннях нагадувати Заходу про те, що Росія має ядерну зброю і може її застосувати, якщо знайде для цього достатньо підстав. Саме тому медведєви, соловйови, гурульови та кисельови періодично демонструють свою «ядерну ерекцію». Роль головного шантажиста не раз виконував особисто Путін.
У підсумку все це лунає вже рефреном і фактично нормалізує ядерне божевілля. І хоча ця риторика значною мірою призначена для внутрішньої аудиторії (яку таким чином намагаються переконати у «могутності та величі Росії»), на Заході подібні заклики також не ігнорують. Хоча в міру підвищення градуса російського ядерного безумства сприймають все менш серйозно.
Журналіст Гідеон Рахман у Financial Times написав, що у США переконані, що «обставини, які можуть спровокувати російську ядерну відповідь, видаються досить віддаленими». Найчастіше згадуються два можливі сценарії російської ядерної ескалації: якщо окупаційні війська на полі бою будуть тікати, або якщо ЗСУ почнуть загрожувати окупованому Криму.
За висновком Рахмана, найближче світ підійшов до ядерної кризи восени 2022 року, коли ЗСУ звільнили Херсон і досягли значних успіхів у Харківській області. Однак саме тоді Захід відпрацював алгоритм боротьби з ядерними загрозами Росії, що складається із двох основних частин. По-перше, треба давати Москві зрозуміти, що така ескалація призведе до прямої та вкрай активної участі у конфлікті західних армій. По-друге, працювати з іншими країнами (насамперед з Китаєм та Індією), щоб ті чинили тиск на Кремль і публічно та періодично застерігали його від необачних кроків.
У результаті, всі рішення про нові західні озброєння для України все одно ухвалюються. Різниця лише в тому, що політики в країнах НАТО, на жаль, побоюючись ескалації, вважають за краще йти на ці кроки повільніше, ніж могли б. Тому в цьому сенсі російський ядерний шантаж приносить певні результати.
Однак «сигнали», що звучать з Москви, все частіше змушують Захід дивитися на Путіна як на людину, яка піднялася на дах багатоповерхівки в центрі людного міста і голосно погрожує стрибнути, розуміючи, що люди, які зібралися внизу, обов'язково почнуть його відмовляти. Ось на цьому Путін і грає.
