Хто зі мною солідарний, що треба відповідати на дзвінки з незнайомих номерів? А хто вважає “проти”?
Простий приклад, чому все ж варто підняти слухавку з незнайомого номера.
Телефонує зараз гість-дівчина, яка проживає в кондомініумі й майже зі сльозами в голосі просить допомогти: вийшла з квартири, а ключі забула всередині. Відповідно гість зовні не може потрапити в чесно заброньовану квартиру. Добре, що дівчина не на вулиці застрягла, а навіть якби й на вулиці замерзнути за +25 у нас у Таїланді складно.
Я її заспокоюю, кажу, що ситуацію вашу зрозумів, зараз буду викликати рятувальну бригаду у вигляді власної помічниці, у якої є запасний ключ від квартири. Вона до вас приїде і впустить вас.
Телефоную помічниці, розповідаю ситуацію, прошу зателефонувати клієнту і домовитися про рандеву. Кондомініум великий, тому треба точно знати заздалегідь де люди зустрінуться. А то в наше століття цифрових технологій батарея телефону може сісти дуже раптово.
Помічниця передзвонює мені у відповідь: “Клієнт не бере слухавку”. Та як так-то?
Передзвонюю гості: “Моя помічниця каже, що ви не піднімаєте слухавку. Передзвоніть їй, будь ласка”. “Так, добре” – чую на тому кінці дроту. “Скажіть, будь ласка, її номер!”.
“Добре, записуйте +38…”, – диктую номер і коли підходжу до останньої цифри, чую фоном у слухавці, хтось на задньому плані там каже: “А, з цього номера дзвонили, ага”…
Ну, звісно вам уже дзвонили з цього номера, дорогі мої! Адже я вже сказав, що вам зателефонує моя помічниця!
Ух! Як можна бути таким недовірливим? Які мають бути причини у людини, щоб не брати слухавку з незнайомого номера? Як треба жити своє життя, щоб боятися незнайомців?
Якщо у вас бували на тій чи на цій стороні барикади, розкажіть свої відчуття. Хочеться послухати тих, хто таки не бере слухавку 🙂
Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
