Динозавр із промовистою назвою «пекельна курка» міг бути не грізним хижаком, а любителем м’яких соковитих плодів. До такого припущення дійшли палеонтологи, які дослідили майже повністю збережений череп цього незвичайного створіння, що жило приблизно 66 мільйонів років тому.
Infernogallus jamesi був розміром приблизно з індика, важив близько 12 кілограмів і належав до групи пернатих динозаврів із беззубими дзьобами — каенагнатидів. Його викопні рештки знайшли у формації Гелл-Крік на території сучасних США, відомій численними знахідками динозаврів.
Щелепа працювала не так, як очікували
Знахідка особливо цінна тим, що це перший майже повністю збережений череп представника цієї групи. Крихкі кістки таких динозаврів рідко переживають мільйони років у достатньо доброму стані, тому дослідникам досі було складно з’ясувати, як саме вони пережовували їжу.
Частини знайденого черепа та нижньої щелепи були сплющені. Науковці зі США використали комп’ютерну томографію, щоб цифровим способом відокремити кістки та відновити їхнє початкове розташування. Також вони дослідили місця прикріплення щелепних м’язів і порівняли їх із відповідними структурами сучасних птахів та інших динозаврів.
Результат виявився незвичним: щелепа, схоже, була пристосована не стільки до потужного вертикального укусу, скільки до рухів уперед і назад. А борозни та виступи всередині ротової порожнини могли допомагати подрібнювати м’яку їжу.
Чому вчені підозрюють любов до фруктів
Подібний механізм живлення є в деяких сучасних папуг, які рухають нижньою щелепою вперед і назад, обробляючи м’якоть плодів. Тому автори дослідження припускають, що Infernogallus jamesi міг спеціалізуватися на поїданні м’яких, м’ясистих фруктів.
На користь цієї гіпотези свідчить і те, що в дослідженій ділянці тіла не виявили гастролітів — камінців, які деякі рослиноїдні динозаври ковтали для механічного подрібнення їжі в травній системі.
Однак це не прямий доказ того, що динозавр їв саме фрукти. Раціон реконструювали за формою черепа, будовою щелепи та порівнянням із сучасними тваринами. Тому фрукти — обґрунтована наукова гіпотеза, а не остаточно встановлений факт.
Чи допомагали динозаври поширювати плодові рослини?
Відкриття може пролити світло й на еволюцію взаємодії між динозаврами та рослинами. У крейдовому періоді квіткові рослини поширювалися й давали дедалі різноманітніші плоди. Водночас різні групи овірапторозаврів, до яких належали каенагнатиди, також еволюціонували та урізноманітнювалися.
Науковці припускають, що зміни в рослинному світі могли сприяти появі нових способів живлення в цих динозаврів. Якщо вони споживали плоди, то потенційно могли й переносити насіння на нові території. Проте чи справді «пекельні курки» відігравали помітну роль у поширенні рослин, поки невідомо. Дослідники наголошують, що цей зв’язок ще належить з’ясувати.
Робота, опублікована в журналі Nature Communications, демонструє, наскільки багато про давніх тварин може розповісти одна добре збережена знахідка. Іноді навіть череп динозавра здатен змінити уявлення про те, що було в його меню мільйони років тому.
