Династія Конбаунг (1752–1885), також відома як Третя Бірманська імперія , була останньою династією, яка правила Бірмою (нині М’янмою ), і зрештою була повалена британцями. Нещодавнє стихійне лихо може дати дослідникам рідкісну можливість зазирнути у залишки імперії, або принаймні у один із залишків зокрема.
У березні землетрус магнітудою 7,7 бала виявив стародавню споруду в містечку Тада-У, М’янма. Згідно з перекладеним звітом Департаменту археології та Національного музею, деякі вважають, що залишки могли бути частиною королівського «водного палацу» епохи Конбаунг.
Частину археологічної пам’ятки — сходи — було спочатку виявлено у 2009 році, коли місцеві жителі випалювали цеглу. Але нещодавній землетрус спричинив тріщину, яка виявила більше частин споруди, які раніше були приховані під шарами ґрунту. Розкопки розпочалися 9 квітня під керівництвом Мандалайського відділення Департаменту археології. Дослідники кажуть, що зараз видно додаткові руїни, зокрема поручні, цегляні платформи та 18-дюймову сходинку. Згідно зі звітом, деякі з цих рис нагадують ескізи з давніх рукописів з пальмового листя під назвою «Пура-піке».
Історично вода була релігійним символом у культурі М’янми, тому водні палаци служили важливими місцями для ритуалів, повідомляє Департамент археології та Національний музей. Водний палац, описаний у рукописі з пальмового листя, який нібито написав міністр Летве Наврахта (відомий міністр часів Бірманського королівства), має п’ять парадних сходів та від 18 до 20 спалень у тіні мангових дерев.
Хоча перспектива знайти королівський водний палац є захопливою, набагато ймовірніше, що споруда є чимось простішим. Дослідники припускають, що будівля могла бути дерев’яною резиденцією, розміром приблизно 60-75 метрів завдовжки та 60 метрів завширшки. За словами експертів, ця споруда нагадує дерев’яний монастир Інва Варкара та монастир Швенандау (Золотий палац) у Мандалаї.
Деякі коментатори критикують дослідників за те, що вони не розкопали споруду, коли її вперше виявили у 2009 році. Через можливе релігійне значення місця та те, як мало про нього відомо наразі, Департамент археології та Національний музей М’янми повідомляють, що подальші дослідження продовжаться, і в майбутньому споруду збережуть для громадської освіти.
