Археологи в Словаччині зробили відкриття, яке водночас шокує і змушує переосмислити уявлення про життя та смерть у кам’яну добу. Під час розкопок поблизу міста Врабле у 2022 році дослідники виявили щонайменше 77 людських скелетів без голів, розкиданих у двох давніх ровах, що оточували одне з поселень неолітичної епохи.
Це поселення належить до культури лінійно-стрічкової кераміки (LBK) — однієї з перших землеробських спільнот Європи, яка існувала близько 7,5 тисяч років тому. Воно складалося з сотень будівель, розділених на кілька районів, і займало значну територію. Але, як виявилося, це місце було не лише домом для живих — тут також знаходили спокій і померлі.
Станом на останні дослідження археологи ідентифікували понад 110 людських останків, частина з яких була похована традиційно — у спеціальних ямах поруч із житлами, разом із керамікою, знаряддями та іншими речами. Проте один із районів поселення, оточений подвійним ровом, приховував зовсім іншу практику поховань: десятки тіл без черепів. Це дослідження було опубліковано в журналі Proceedings of the Prehistoric Society.
Вражає те, що черепи відсутні майже у всіх випадках, за винятком одного дитячого поховання. Це одразу викликало питання: чи йдеться про жорстокі вбивства, ритуальні страти або щось значно складніше?
Однак науковці застерігають від сучасних інтерпретацій. За словами дослідників, сліди на кістках свідчать не про хаотичне насильство, а про акуратне відокремлення голів за допомогою гострих інструментів. Це може вказувати на ритуальну або соціально обумовлену практику, а не на масову різанину.
«Ми маємо докази того, що ці незвичні поховання були частиною соціальних практик, які регулювали відносини між громадами», — зазначають археологи. Іншими словами, те, що сьогодні виглядає як сцена з фільму жахів, у давнину могло мати зовсім інший сенс.
Подібні знахідки не є унікальними для Європи неоліту. В інших поселеннях тієї ж культури археологи також знаходили сліди насильства, розчленування тіл і навіть окремі колекції черепів. Це дозволяє припускати, що відокремлення голови могло бути частиною ритуалів, символічних дій або навіть практик «забору» особистості померлого.
Водночас існують і інші версії: від жертвоприношень до конфліктів між групами, які іноді завершувалися масовими вбивствами. Проте жодна з гіпотез поки не має остаточного підтвердження.
Найважливіше відкриття полягає в тому, що подібні «безголові поховання» були досить поширеними в неолітичній Європі. Це означає, що мова йде не про поодинокий випадок, а про усталену традицію, зміст якої ми лише починаємо розуміти.
Археологи підкреслюють: інтерпретувати такі практики сучасними категоріями дуже складно, адже світогляд людей кам’яної доби кардинально відрізнявся від нашого. Те, що здається жорстоким або незрозумілим сьогодні, могло бути частиною релігійних вірувань, соціального порядку або уявлень про потойбіччя.
Подальші дослідження мають пролити світло на те, ким були ці люди, як вони жили та чому їхні тіла опинилися без голів. Можливо, відповіді приховані десь поруч — у ще не розкопаних частинах давнього поселення або навіть у самих черепах, які поки що не знайдені. Поки що ж ця знахідка залишається однією з найзагадковіших сторінок європейської археології, яка нагадує: історія людства часто складніша і темніша, ніж ми звикли думати.
