Новий аналіз стародавньої ДНК змінив уявлення археологів про сім’ю, дитинство та поховальні традиції середньовічної Скандинавії. Вчені з’ясували, що люди, яких століттями вважали членами однієї родини через спільне поховання, у багатьох випадках не мали близького кровного зв’язку.
Дослідження, проведене науковцями Стокгольмського університету, показало: спільна могила в добу вікінгів і Середньовіччя далеко не завжди означала поховання батьків разом із дітьми чи інших близьких родичів.
ДНК спростувала давні археологічні припущення
Раніше археологи часто робили логічний висновок: якщо доросла людина та дитина лежать поруч у могилі, ймовірно, це батько або мати з дитиною. Однак генетичний аналіз показав, що така інтерпретація в багатьох випадках була помилковою.
Дослідники вивчили ДНК 142 людей, які жили наприкінці епохи вікінгів та у Середньовіччі. Серед них були понад 60 дітей і підлітків, похованих у спільних могилах на трьох археологічних пам’ятках Швеції: у Сігтуні поблизу Стокгольма, Вестергусі в Ємтланді та Ф’єлькінге в Сконе.
Завдяки генетичному аналізу вчені змогли безпосередньо перевірити, чи були люди в одній могилі родичами. Результат виявився несподіваним: близькі родичі рідко були поховані разом, навіть у тих місцях, де загалом простежувалися родинні зв’язки між мешканцями поселень.
«Ми часто припускаємо, що дорослі та діти в одній могилі були батьками й дітьми або іншими близькими родичами. У більшості випадків це не підтвердилося», — зазначила провідна авторка дослідження Мая Кржевінська з Центру палеогенетики Стокгольмського університету.
Чому неродичів ховали разом?
Відкриття змушує по-новому поглянути на середньовічні поховання. Якщо спільна могила не завжди була сімейною, то вибір людей для такого поховання міг залежати від інших факторів. Серед можливих пояснень науковці називають релігійні традиції, соціальні зв’язки, приналежність до певної громади або особливі обставини смерті.
Водночас дослідники наголошують: одна причина не може пояснити всі випадки. Середньовічні поховальні практики могли бути значно складнішими, ніж сучасні уявлення про родину.
«Археологи давно сперечалися щодо зв’язків між людьми, похованими разом. Стародавня ДНК нарешті дала нам інструмент, який дозволяє перевірити ці припущення», — пояснила дослідниця Анна К’єльстрем зі Стокгольмського університету.
Діти у Скандинавії мали своє місце в суспільстві
Генетичний аналіз також допоміг ученим краще зрозуміти ставлення середньовічних скандинавів до дітей.
Визначити стать маленьких дітей лише за кістками часто неможливо, адже характерні фізичні відмінності ще не сформовані. ДНК дозволила отримати інформацію, яку не могли дати археологічні рештки. Дослідження показало, що хлопчики й дівчатка зазвичай ховалися за тими самими правилами, що й дорослі чоловіки та жінки.
Наприклад, у Вестергусі чоловіків і жінок розміщували в різних частинах церковного кладовища. Хлопчиків ховали на чоловічому боці, а дівчаток — поруч із жінками. Це свідчить, що середньовічні громади могли визнавати соціальні та гендерні відмінності ще в ранньому дитинстві.
«Діти не сприймалися як окрема категорія. Після смерті до них застосовували ті самі соціальні та релігійні правила, що й до дорослих», — зазначив професор молекулярної археології Андерс Гьотерстрьом.
ДНК відтворила історію середньовічної паломниці
Одне з поховань у Вестергусі дозволило дослідникам буквально відновити частину сімейної історії людини, яка жила сотні років тому. Жінка, яку вчені назвали «Леді 56», виявилася генетично пов’язаною з кількома людьми на цьому кладовищі. Аналіз ДНК показав, що її родичами були батьки, брат і дві доньки.
Однак її могила розповіла не лише про сім’ю. Серед речей, знайдених поруч із нею, була мушля гребінця — символ паломництва до Сантьяго-де-Компостела в Іспанії.
Це може свідчити, що жінка здійснила одну з найважливіших релігійних подорожей Середньовіччя. Така мандрівка могла вимагати подолання тисяч кілометрів через Європу. Дослідники вважають, що Леді 56 померла у віці до 30 років. Її батьки, брат і діти були поховані в інших частинах того самого кладовища.
Стародавня ДНК змінює погляд на минуле
Нове дослідження демонструє, що археогенетика може розповісти значно більше, ніж просто про родинні зв’язки. Поєднання аналізу ДНК із вивченням могил, предметів і розташування поховань дозволяє реконструювати життя середньовічних людей: їхні сімейні структури, ставлення до дітей, релігійні переконання, подорожі та соціальні правила.
Вчені зазначають, що генетичні методи поступово змінюють традиційні уявлення про історію. Те, що здавалося очевидним за археологічними ознаками, тепер отримує більш складне та детальне пояснення завдяки молекулярним доказам.
