Німецькі науковці вважають, що їм вдалося наблизитися до розгадки однієї з найпохмуріших сторінок європейської історії — масових поховань часів Чорної смерті. Історичні джерела свідчать, що у 1350 році поблизу міста Ерфурт було поховано до 12 тисяч людей, які померли від чуми. Усіх загиблих закопали в 11 так званих «чумних ямах» за межами міських мурів, однак точне місце їхнього розташування залишалося невідомим понад шість століть.
Команда дослідників з Лейпцизького університету використала міждисциплінарний підхід, поєднавши аналіз середньовічних хронік, геофізичні вимірювання та буріння ґрунту. Саме завдяки цьому їм вдалося виявити аномалію в ландшафті, яка з високою ймовірністю є однією з описаних у джерелах чумних ям. Результати дослідження були опубліковані в науковому журналі PLOS One.
У XIV столітті масові поховання були вимушеним рішенням. Чума забирала життя з неймовірною швидкістю, і звичайні кладовища не могли впоратися з кількістю померлих. До того ж у той час панувала так звана «міазматична теорія», згідно з якою хвороби поширювалися через «погане повітря», що виникало від розкладання тіл. Саме тому померлих намагалися ховати якнайдалі від населених пунктів і глибоко під землею.
Дослідники застосували електрорезистивне зондування — метод, що дозволяє «просвічувати» ґрунт без розкопок, — а також взяли керни осадових порід. Це дало змогу відтворити середньовічний рельєф місцевості та виявити структури, нехарактерні для природних відкладень. За словами науковців, ландшафт у буквальному сенсі зберігає пам’ять про події минулого.
Попри багатообіцяльні результати, остаточне підтвердження можливе лише після повноцінних археологічних розкопок. Якщо вони відбудуться, вчені зможуть провести генетичні та антропологічні аналізи решток, що відкриє нові дані про поширення збудника чуми Yersinia pestis та умови життя людей у період пандемії.
Науковці наголошують, що це відкриття має значення не лише для історії. Воно демонструє, як сучасна наука може допомогти у виявленні масових поховань, пов’язаних із епідеміями чи війнами, а також краще зрозуміти, як суспільства реагують на масову смертність. У цьому сенсі події XIV століття залишаються несподівано актуальними й для XXI століття.
