Пандуси є, а доступності немає: наскільки Київ готовий до потреб людей з інвалідністю.
У Києві облаштовують безбар’єрні маршрути, оновлюють зупинки та ремонтують тротуари. Проте для багатьох людей з інвалідністю самостійно вийти з дому, скористатися транспортом або потрапити в укриття досі залишається складним завданням.
Війна загострила ці проблеми: зростає потреба в реабілітації, доступному житлі, працевлаштуванні та підтримці ветеранів. Чому столиця досі не стала повністю безбар’єрною, хто відповідає за недоступні об’єкти та що потрібно змінити? Про це поговорили із Володимиром Висоцьким, фахівцем з доступності та інклюзивних практик громадської спілки «Ліга Сильних».
Київ без бар’єрів: що змінилося
— Як би ви оцінили доступність Києва для людей з інвалідністю? Які зміни справді відчутні?
Київ залишається одним із найбільш доступних міст України, однак безбар’єрність столиці досі переважно точкова, а не системна.
Серед позитивних змін:
- оновлення зупинок і поява низькопідлогового транспорту;
- ремонт тротуарів та рекреаційних зон;
- облаштування наземних пішохідних переходів;
- встановлення пандусів;
- поява доступніших сервісів у закладах.
Водночас проблемами залишаються старий житловий фонд, історичні будівлі, неякісна тактильна й звукова навігація, хаотичне паркування та електросамокати на тротуарах.
Важливо розуміти поняття «ланцюга доступності»: людина повинна мати можливість самостійно вийти з дому, дістатися потрібного місця та отримати послугу. Якщо хоча б одна ланка недоступна, весь маршрут перестає працювати.
Доступність — це право людини. Доступне місто — це передусім справедливе місто.
Недоступні укриття: як людям з інвалідністю рятуватися під час тривог
— Наскільки безпечний Київ для людей з інвалідністю під час повітряних тривог?
Це одне з найгостріших питань. Для багатьох людей проблемою є навіть самостійний вихід із будинку.
Основні перешкоди:
- укриття в підвалах із крутими сходами та вузькими дверима;
- відсутність умов для тривалого перебування;
- недоступність більшості станцій метро;
- недостатня доступність інформації про укриття та повітряні тривоги.
Потрібен комплекс рішень:
- Модульні безбар’єрні укриття неподалік від житла.
- Онлайн-мапи з позначенням доступності укриттів.
- Вібраційні сповіщення для людей із порушеннями слуху.
- Персональні плани евакуації, особливо для мешканців верхніх поверхів.
- Організована сусідська допомога.
Жодне рішення не гарантує абсолютної безпеки, але разом вони можуть дати людям більше шансів захиститися.
— Чи готовий Київ до збільшення кількості людей з інвалідністю через війну? Яких послуг та фахівців столиці критично бракує?
Повністю підготуватися до цього неможливо. Але місто має створювати умови для самостійного життя людей з інвалідністю.
Зокрема, необхідно адаптувати:
- працевлаштування — доступний транспорт, облаштовані робочі місця та дистанційну роботу;
- освіту — приміщення, навчальні програми й обладнання;
- реабілітацію — підтримку після завершення стаціонарного лікування;
- культуру та спорт — доступ до послуг і заходів;
- житло — пристосування помешкань до індивідуальних потреб.
Також потрібні ерготерапевти, реабілітологи, фахівці з протезування, консультанти з адаптації житла та архітектори, які знаються на універсальному дизайні.
Фаховість — це досвід, а досвід потребує часу. Тому формувати команду таких спеціалістів необхідно вже зараз.
Ветерани після поранень: що заважає повернутися до цивільного життя
— З якими труднощами стикаються ветерани з інвалідністю після повернення?
Траєкторія повернення кожного ветерана індивідуальна. Серед можливих бар’єрів:
- розрив між лікуванням, реабілітацією та соціальними послугами;
- складне оформлення статусу й допомоги;
- недоступне житло та інфраструктура;
- відсутність необхідних засобів реабілітації;
- психологічні труднощі, стигматизація та самотність.
Однак варто говорити не лише про те, що заважає ветерану бути самостійним, а й про те, чи створює місто для цього умови. Міська громада має бути готовою почути та підтримати людину, щоб ветеран чи ветеранка відчували себе вдома.
Безбар’єрний простір — це база. Але не менш важливо прибрати бар’єри в наших головах: упередження та стереотипи, через які ми бачимо статус чи порушення, а не саму людину.
— Чому роботодавці неохоче наймають людей з інвалідністю?
Що більше заважає працевлаштуванню: упередження, недоступні робочі місця чи недостатня підтримка?
Дослідження громадської спілки «Ліга Сильних», проведене компанією Info Sapiens International, показало: рівень зайнятості людей з інвалідністю віком від 14 років в Україні становить лише 20%. Водночас близько 70% опитаних мають досвід роботи.
Серед основних перешкод:
- 42% назвали небажання роботодавців наймати людей з інвалідністю;
- бракує системної підтримки працівників і бізнесу;
- робочі місця та транспорт залишаються недоступними;
- недостатньо вакансій із гнучким графіком і дистанційною роботою.
На мою думку, першими за значенням є упередження, далі — недостатня підтримка, а потім фізична недоступність робочих місць.
Роботодавці часто побоюються додаткових витрат, лікарняних або сумніваються в ефективності таких працівників. Але це міф. Працевлаштування людини з інвалідністю — не благодійність, а можливість отримати додаткову компетентність та посилити команду.
— Що може зробити бізнес?
Насамперед запровадити зрозумілу політику доступності:
- проводити співбесіди у доступному форматі;
- облаштовувати робочі місця відповідно до потреб;
- пропонувати гнучкий графік і дистанційну роботу;
- забезпечувати супровід під час адаптації.
Водночас проблема є і на рівні бізнесу. Серед 621 опитаного підприємства 23% керівників назвали перешкодою відсутність державної чи іншої організаційної підтримки, 20% — недоступність робочого простору, 19% — брак коштів на адаптацію робочих місць, а 22% — сумніви в ефективності працівників з інвалідністю.
Безбар’єрність лише на папері: хто відповідає за помилки
— Хто повинен відповідати за об’єкти, які формально доступні, але фактично такими не є?
Відповідальність має бути спільною: замовник, проєктувальник, технічний нагляд, підрядник та особа, яка приймає об’єкт в експлуатацію. Проблема в тому, що часто перевіряють відповідність документам, а не реальну можливість людини потрапити до будівлі чи отримати послугу.
Щоб змінити ситуацію, необхідно:
- Встановлювати конкретні вимоги доступності в тендерах і технічних завданнях.
- Проводити незалежний аудит перед прийманням об’єкта.
- Зобов’язувати підрядників усувати недоліки за власний рахунок.
- Залучати людей з інвалідністю до перевірок.
- Забезпечити дієвий механізм відповідальності за порушення будівельних норм.
Важливими також є громадський контроль, публічність та розголос випадків, коли на обґрунтовані скарги не реагують.
Три зміни, які Київ має запровадити вже зараз
— Що потрібно зробити, щоб люди з інвалідністю могли самостійно пересуватися містом, працювати й отримувати послуги?
Я б виділив три першочергові кроки.
1. Запровадити міський стандарт доступності.
Він має встановлювати обов’язкові вимоги для кожного об’єкта та проєкту, зокрема тих, що фінансуються з міського бюджету. За приклад можна взяти Торонто в Канаді та Лодзь у Польщі.
2. Запровадити відповідальність за результат, а не документи.
Потрібні незалежні аудити, гарантійні зобов’язання підрядників, участь організацій людей з інвалідністю в перевірках та прозорий розгляд скарг.
3. Зробити безбар’єрність частиною роботи міських установ.
КМДА та комунальні підприємства мають запроваджувати політику доступності не лише у своїх послугах, а й як роботодавці.
Важливо також забезпечити представництво людей з інвалідністю в міському менеджменті.
Ще не підписані на наш Telegram-канал "Головні новини Києва – 44.ua"? Тоді долучайтесь, щоб бути в курсі усіх актуальних, важливих та перевірених новин Києва, Київської області та України.
Джерело: 44.ua










