Перший клас під час війни — це не лише нові знання, оцінки та знайомства. Для дитини це ще й адаптація до нового ритму життя, яка може ускладнюватися повітряними тривогами, вибухами та безсонними ночами.
Початок навчання у школі — важливий етап для кожної дитини, адже першокласникам доводиться звикати до нового режиму, правил, навантаження та колективу. В умовах війни ця адаптація може бути ще складнішою. Як допомогти першокласнику пройти цей період без зайвого тиску, на що звертати увагу батькам і вчителям та як говорити з дитиною про війну — розповіла дитяча психологиня, авторка книг «Тримай мою руку. Як відправити дитину у школу?» та «Вікова психологія простими словами» Катерина Сердюк.
«Я не хочу до школи»: коли за цією фразою треба шукати причину
— Як відрізнити звичайну ранкову втому від ситуації, коли дитина каже: «Я хочу спати, я не піду до школи», бо її організм уже не справляється з навантаженням від тривог?
— Повідомлення дитини з приводу того, що, наприклад, «я не хочу йти до школи», — це запрошення до дослідження дорослими. Я завжди говорю, що в період адаптації, особливо якщо ми говоримо про першокласників, є важливі показники, на які ми орієнтуємося, щоб розуміти, чи все добре відбувається в адаптаційному періоді.
Якщо дитина одного ранку прокинулася і говорить, що втомилася, не виспалася, не може йти до школи, тут уже треба дивитися на ситуацію. Якщо дійсно була дуже складна ніч, дитина майже не спала, і ми бачимо за її станом, що вона без настрою, втомлена, збуджена чи нервова, треба враховувати, що когнітивно дитина нам не дасть нормального результату в школі.
Якщо дитина перебуває у стані стресу, мозок переходить у стан виживання, а не пізнання нової інформації. Якщо була дуже важка ніч, краще дати дитині поспати. Сон для нервової системи — це базова потреба. Якщо дитина не виспалася, вчитися й пізнавати щось нове вона не зможе. Тому спочатку задовольняємо базову потребу у сні, а вже потім продовжуємо діяльність і навчання.
Але якщо ми протягом тижня-двох спостерігаємо одну й ту саму картинку, тоді вже треба реагувати. Я б радила дивитися на п'ять показників.
На що звернути увагу батькам
- Сон. Ми бачимо, що дитина погано спить, складно засинає або важко прокидається, і це відбувається систематично.
- Самопочуття. Дитина регулярно скаржиться, що болить голова, живіт, що вона погано себе почуває. Якщо ми обстежили дитину у лікаря і з медичної точки зору все добре, але скарги продовжуються, на це теж треба звертати увагу, особливо якщо це системний стан.
- Настрій. Якщо він змінився, дитина стала більш пригніченою, поводиться нетипово, не ділиться нічим позитивним, що відбувається у школі, а натомість говорить переважно про негатив — це теж критерій, що щось відбувається не зовсім добре.
- Контакт. Це соціальна взаємодія. Якщо дитина розповідає: «Я з кимось познайомився», «Я з кимось дружу», «Ми граємося», позитивно налаштована на контакт із вчителем та батьками — це хороший знак. Якщо ж тут виникають труднощі, на це теж потрібно орієнтуватися.
- Навчання. Якщо дитина справляється з програмою — чудово. Якщо ж систематично нічого не виходить, тоді теж потрібно копати глибше.
Можливо, дитині просто складно саме зараз себе організувати. У першокласника виконавчі функції, пам'ять, увага, мислення, вольові зусилля ще активно формуються. Тому іноді дитині просто складно себе організувати та спланувати свої дії.
Батькам потрібно організувати ці кордони, встановити правила й допомогти дитині, але водночас із прийняттям її емоцій. Важливо створити безпечний простір, де дитина може сказати: «Я не хочу», трохи поскиглити, а батьки при цьому можуть прийняти ці емоції.
Після тривожної ночі від першокласника не варто чекати звичайної продуктивності
— Що відбувається з мозком і здатністю до навчання першокласника після тривожної ночі, коли дитина майже не спала, а зранку має вивчати букви, цифри й новий матеріал?
— Першочергово треба розуміти, що коли дитина перебуває у стані загрози, ресурси мозку не спрямовані на концентрацію чи запам'ятовування чогось нового. Префронтальна кора працює менш активно, тому що мигдалеподібне тіло, яке відповідає за сприйняття загрози, активно включається в емоційну сферу дитини.
Тому, звичайно, те, що потрібно для навчання — когнітивні навички, виконавчі функції — працює гірше. Дитині складніше впоратися з навантаженням і навчальними завданнями, які стоять перед нею у першому класі. Якщо дитина не спала вночі або перебувала у тривожному стані, бо боялася чи хвилювалася, це треба враховувати і вчителям, і батькам.
Ми маємо виходити з тих умов, у яких зараз перебуваємо, і базових психологічних потреб. Якщо говорити про першочергову потребу, то це потреба в безпеці.
І я зараз говорю не тільки про фізичну безпеку. Звичайно, що в умовах війни ми не можемо говорити про повну фізичну безпеку. Я говорю про психологічну безпеку — про відчуття, що поруч є значущий дорослий, який знає, що робити.
Це основний критерій: дитина має відчувати, що може спертися на свого дорослого, який знає, що робити, і може пояснити це дитині.
Передбачуваність допомагає дитині впоратися зі страхом
— Це стосується і школи. Чудово, якщо там є спокійний, чіткий, стабільний та послідовний алгоритм дій. Дорослий спокійно проговорює його з дітьми: ми всі робимо це за алгоритмом, ідемо, спускаємося в укриття.
Те саме стосується дому, коли дорослі заздалегідь продумують певний алгоритм дій. Передбачуваність допомагає нервовій системі відчути більше контролю.
Дитина розуміє: «Я знаю, що мені зараз робити». Тоді мозок уже включається в цю історію і не витрачає ресурс на хаос. Бо коли я не знаю, що робити, за що хапатися, куди бігти, нервовій системі треба витратити на це багато ресурсу.
Якщо є хоча б базовий план, це вже допомагає. Звичайно, можуть бути різні форс-мажорні обставини, але базовий план має бути.
«Мамо, а сьогодні вночі знову буде вибух?»
— Як батькам відповідати на запитання «Мамо, а сьогодні вночі знову буде вибух?», коли вони самі не можуть гарантувати дитині безпеку? Які слова допомагають заспокоїти, а які, навпаки, можуть посилити страх?
— Тут першочергово важливий емоційний контакт. Якщо дитина говорить: «Я хвилююся», «Що буде вночі?», «Мені страшно», перш за все потрібно прийняти ці емоції. Можна сказати: «Нормально, що ти хвилюєшся. Нормально, що тобі може бути страшно від того, що сьогодні вночі може бути так чи інакше. Я також хвилююся, тому що це неприємна історія».
Другий момент — повертаємося до плану. Якщо у вас є алгоритм, дитина знає: якщо буде повітряна тривога, ми робимо раз, два, три. Ми будемо робити ось це.
Можна також говорити про те, що є люди, які нас захищають, — Збройні сили України. Коли ми йдемо в укриття, вони захищають нас. Таким чином ми допомагаємо дитині відчути, що у дорослого є план дій: я знаю, що мені робити.
Важливо, щоб у самої дитини теж була якась задача. Наприклад: «Ти береш свій рюкзачок» або «Ти береш свою пляшечку води». Дитина знає, що вона збирає свої речі, і ми йдемо.
Це про потребу відчувати: «Я також на щось впливаю»
Для дитини дуже важливо мати це відчуття в ситуації хаосу, яку ми не можемо повністю контролювати. Тому хоча б ця рутина завжди рятує. Рутина, ритуали, правила, передбачена послідовність дій у момент хаосу дають нам відчуття хоч якоїсь безпеки.
Безпека для дитини — це дорослий поруч
— Що сильніше впливає на дитячу психіку під час атаки — сама повітряна тривога та звуки вибухів чи реакція дорослих поруч? Як батькам і вчителям поводитися, якщо вони самі дуже налякані?
— Це про вічну тему: піклуємося про себе — маску спочатку на себе, потім на дитину. Насправді для дитини безпека — це і дорослий. Дітям простіше проживати будь-яку небезпеку, якщо поруч є стабільний дорослий, із яким є емоційний, теплий контакт. Той, хто допомагає в моменти, коли страшно, хто може витримати й прийняти ці емоції.
«Я тебе бачу, я тебе чую, я поряд».
Можна допомагати інструментами: техніками дихання, обіймами, погладжуванням, похитуванням. Якщо ми, наприклад, перебуваємо в укритті й бачимо, що дитині складно, можемо використовувати ці інструменти.
Однозначно дитина екологічніше проживе цю історію з тривогою, якщо поруч є її дорослий, який допоможе з цим впоратися. Тому дорослим треба знаходити ресурс для себе, щоб у момент хаосу й небезпеки вміти стати цим значущим дорослим для дитини.
«Капризи» можуть бути не капризами
— Яку поведінку першокласника батьки найчастіше сприймають як «капризи» або «непослух», хоча за нею може стояти перевтома, тривога чи пережитий стрес?
— Я взагалі прихильниця того, що не буває невихованих дітей, лінивих дітей чи дітей, які не вміють себе поводити. Будь-яка поведінка дитини — це запрошення до дослідження. За будь-якою поведінкою щось стоїть, і нам, дорослим, треба з'ясувати, що саме.
Не дитину треба постійно запитувати: «Чого ти так себе поводиш?». Батьки та вчителі мають самі шукати причину, чому дитина зараз так поводиться. Можливо, вона перевтомлена. Можливо, сенсорно виснажена, тому що у школі дуже багато навчання. Навчання саме по собі дає достатньо велике сенсорне навантаження.
Тому важливо організувати простір дитини й саме навчання максимально комфортно: місце, де вона займається, те, що її оточує, як усе структуровано, коли є перерви. Це все має значення.
Якщо дитина почала поводитися якось нетипово, це точно запрошення дорослим почати копати глибше і розбиратися. Можливо, вона перевтомлена, можливо, є певні складнощі з виконавчими функціями, їй важче запам'ятовувати чи сприймати інформацію.
Тоді нам потрібно досліджувати ситуацію, за потреби провести діагностику зі спеціалістом і зрозуміти, як ми можемо допомогти дитині.
Але точно не варто списувати все на лінощі або погану поведінку.
Якщо дитина засинає на уроці після атаки
— Як вчителю правильно реагувати на першокласника, який після нічної атаки приходить до школи сонним, плаксивим, неуважним або навіть засинає прямо на уроці?
— У реаліях, у яких ми зараз перебуваємо, якщо ми знаємо, якою була ніч, учитель знає, якою була ніч, то першочергово ми зменшуємо очікування та навантаження.
Уроки можна перебудувати. Особливо якщо це завдання, які потребують багато концентрації, пам'яті, швидкості обробки інформації чи емоційної регуляції. Ми не можемо очікувати від дитини цього, якщо вона була виснажена напередодні вночі. Тому варто максимально спрямовувати уроки на підтримку.
Наприклад, можна зробити ранкове коло, коли діти разом підтримують одне одного психологічно та емоційно. Сила спільноти також дуже важлива, тому що дитина розуміє: «Я не один у своїх переживаннях».
Учителі можуть перебудовувати уроки, підлаштовувати їх під те, що ми зараз проходимо, щоб підтримати дітей емоційно.
У цей момент більший акцент варто робити на емоційній сфері, а не на когнітивній. Після нічного виснаження дитина все одно не дасть того результату, якого від неї зазвичай очікують, і вимагати його точно не варто.
Як говорити з першокласником про війну
— Як правильно говорити з першокласником про війну та атаки, щоб не створювати ілюзію, що «нічого страшного не відбувається», але й не сформувати постійне очікування небезпеки?
— Говорити про факти того, що відбувається. Простими словами пояснювати: зараз ця країна напала на нашу країну, відбуваються такі-то дії, є дрони, ракети. Дитина чує вибухи, тому немає сенсу робити вигляд, що нічого не відбувається.
Але при цьому в нас є план дій. Знову ж таки, повертаємося до передбачуваності — вона допомагає дитині з цим впоратися. Є люди, які нас захищають, є ЗСУ, які нас захищають. Наша задача — йти в укриття.
У першому класі взагалі можна додати більше уявних моментів, тому що уява активно розвивається. Наприклад, можна говорити, що ми вмикаємо свою суперсилу, коли звучить тривога, і йдемо в укриття, як герої, а наші супергерої нас захищають. Такі елементи можна використовувати, щоб дитині було спокійніше сприймати інформацію.
Але точно не можна сіяти паніку й хаос. Коли дорослий говорить: «Я не знаю, що робити, зараз буде щось дуже страшне», це однозначно впливає на емоційний стан дитини.
Дитина сама себе не врегулює. У цьому віці регуляція відбувається через дорослого. Тому дорослому треба шукати для себе інструменти, можливо, звертатися до спеціалістів, знаходити ресурсні моменти, вчитися врівноважувати себе в ситуації хвилювання.
Дитина ще моделює і копіює нас. Якщо вона бачить, як дорослий справляється зі своїм хвилюванням, вона може вчитися цього.
"Можна сказати: «Я також хвилююся. Це нормально. Але я роблю ось так. Давай зі мною».
Тоді дитина може поступово забирати ці інструменти собі. У школі теж можна використовувати дихальні техніки, наприклад, у груповому форматі, якщо діти починають сильно хвилюватися. Це допомагає їх стабілізувати.
Три правила для батьків першокласників під час війни
- Не вимагайте від дитини одразу високих результатів
Перше — не вимагати й не очікувати від дитини, що вона одразу прийде до школи й у перші місяці буде показувати класні результати.
Перший план — це адаптація.
Адаптаційний процес — це коли дитина звикає до нових навантажень, нових очікувань, нової діяльності. Тому першочергово потрібно робити ставку на емоційний контакт.
- Дім має бути місцем, де можна видихнути
Коли дитина приходить зі школи, ми, напевно, звикли запитувати: «Як там було?», «Які результати?», «А що ти сьогодні вивчив?». Але іноді можна взагалі нічого не запитувати.
Можна просто сказати: «Я дуже рада тебе бачити».
Дитина має прийти додому як у безпечний простір, де можна видихнути, відновити сили, поділитися своїми емоціями та відчути підтримку.
«Це мої дорослі, які мене можуть тут підтримати», — саме так дитина має відчувати свій дім.
- Не забувайте про себе
Піклуйтеся про себе. Напевно, з цього навіть потрібно було почати. Маску спочатку на себе, а потім ми можемо допомогти дитині.
Відновлюйтеся як можете і шукайте для себе ті способи, які в реаліях, у яких ми зараз знаходимося, можуть бути підтримувальними та відновлювальними.
Перші місяці у школі під час війни — це передусім час адаптації, а не гонитви за результатами. Першокласнику важливо знати, що поруч є дорослий, який чує його страх, допомагає впоратися з емоціями та знає, що робити у небезпечній ситуації. І, як наголошує Катерина Сердюк, підтримка починається не з додаткового завдання чи вимоги бути сильнішим, а з простого відчуття: «Я поруч, я тебе бачу і чую».
Ще не підписані на наш Telegram-канал "Головні новини Києва – 44.ua"? Тоді долучайтесь, щоб бути в курсі усіх актуальних, важливих та перевірених новин Києва, Київської області та України.
Джерело: 44.ua
