24 серпня легендарному українському політичному та громадському діячеві виповнилося б 95 років.
За останнього року Київрада підтримала перейменування понад 200 вулиць, провулків, проспектів та площ, назви яких пов’язані з країною агресоркою та радянським союзом. Також восени минулого року була перейменована вулиця Маршала Семена Тимошенка.
Вона була запроєктована у 1960-х роках під назвою Центральна поперечна північна сторона. ЇЇ забудова розпочалася у 1974 році, а за чотири роки вулицею проклали трамвайну лінію.
Вулиця Левка Лук’яненка на Оболоні. Фото: Вікіпедія
З 1970 року вона одержала назву на честь радянського воєначальника українського походження, Маршала Радянського Союзу, двічі Героя Радянського Союзу, Народного комісара оборони СРСР, члена Політбюро ЦК КП (б)У Семена Тимошенка.
З метою декомунізації столичної топоніміки у застосунку «Київ цифровий» у червні минулого року було проведене електронне рейтингове голосування. Серед пропозицій щодо перейменування вулиці Маршала Тимошенка в Оболонському районі найбільшу кількість голосів (11 037) набрала пропозиція «вулиця Левка Лук’яненка».
27 жовтня Київрада підтримала ініціативу щодо перейменування цієї вулиці на честь на честь українського дисидента та діяча правозахисного національно-визвольного руху Левка Лук’яненка (1928-2018).
Діяч у молоді роки. Фото з відкритих джерел
Левко Лук’яненко за антирадянську діяльність був засуджений до розстрілу, який згодом замінили на тривалий термін ув’язнення. Фото з відкритих джерел
Левко Григорович Лук’яненко народився 24 серпня 1928 року у селі Хрипівка, Городнянського району на Чернігівщині у селянській родині. Був найстаршим з чотирьох дітей Грицька та Наталки Лук’яненків.
У дитячому віці хлопчик пережив одну з найбільших трагедій українського народу — Голодомор 1932-1933 років.
За спогадами Левка Григоровича, від голодної смерті родину врятував батько, який заховав трохи картоплі в ямі під стежкою. Буксирна бригада шукала збіжжя на городі, під деревами, а на стежку уваги не звернула.
Наприкінці 1944 року, коли юнакові ледь виповнилося 16 років, його мобілізували до лав Радянської армії. До 1953 року він проходив службу в різних регіонах, зокрема, у Грузії та на Закавказзі.
Після служби Левко Лукʼяненко вступив у комсомол, комуністичну партію, закінчив юридичний факультет Московського університету. Згодом його направили на «партійну роботу» на Львівщину.
Карна справа Левка Лук’яненка. Фото: спільнота «Локальна історія»
В 1958 році Левко Лукʼяненко створив з однодумцями опозиційну до радянської влади підпільну партію — Українську робітничо-селянську спілку (УРСС), що підтримувала виокремлення України в окрему самостійну державу.
Вже у 1960-го у Львові відбулася перша організаційна зустріч Спілки, а вже 21 січня 1961 року заарештували більшість її членів. Тоді ж Левка Лук’яненка засудили до розстрілу «за антирадянську агітацію та пропаганду». Впродовж 72 діб він провів у камері для смертників.
Згодом вирок замінили на 15 років ув’язнення у таборі суворого режиму у Мордовії.
У 1976-му він долучився до заснування Української Гельсінської групи. Як наслідок — новий арешт і нове заслання. Сумарно політичний в’язень СРСР провів у тюрмі 25 років.
Факти з біографії Левка Лук’яненка. Інфографіка: ТРК «ВЕЖА»
Левко Григорович оголосив голодування, відмовився від громадянства та не давав свідчення. У березні 1988 року його заочно обрали головою відновленої УГГ, яка діяла як Українська Гельсінська спілка (УГС). Указом Президії Верховної Ради від 30 листопада 1988 р. Левка Лук’яненка виправдали, звільнивши із заслання. На початку 1989-го він повернувся до України.
«Мене штовхало прагнення продовжувати боротьбу. Я вважав, що це мій обов’язок підняти синьо-жовтий прапор і понести його далі вперед. Показати Московії, що вона нас — українську націю — не поклала на лопатки, що нація продовжує боротьбу…», — згадував згодом цей нелегкий час випробувань Левко Лук’яненко.
Після звільнення з тюрми, він стає одним з лідерів руху за незалежність України.
На перших демократичних виборах Левка Лук’яненка обрали народним депутатом. Фото з відкритих джеерл
У березні 1990-го на перших демократичних виборах, його обрали народним депутатом Верховної Ради УРСР.
«У нас настільки унікальний момент, що ми повинні розв’язати основну проблему: проголосити Україну самостійною державою. Як ми тепер цього не зробимо, ми можемо ніколи того не зробити», — вважав державний діяч.
Його мрія збулася 24 серпня 1991 року, коли Левко Лук’яненко став автором прийнятого Акту проголошення незалежності. Тому цей день називав найкращим у своєму житті. Йому тоді виповнилося 63 роки.
Левка Лук’яненка несуть на руках після проголошення незалежності України. Фото з відкритих джерел
«Я мав півтори години аби написати Акт проголошення незалежності України. Що мав на тому і взявся писати — це був шкільний зошит. В тексті зазначив „відродження незалежності“, але його замінили на „проголошення“. Важливо було написати так, щоб текст не обговорювали довго і не відклали на другий день. Бо у комуністів страх пройде і вони справу завалять», — згадував він.
Однак, саме в цей день історичне рішення було ухвалене, а Україна від’єдналася від радянського союзу та стала самостійною державою.
За кілька годин після прийняття історичного Акту на Софійській площі в Києві перед тисячами людей текст документа зачитав його автор — Левко Лук’яненко.
Народний депутат Левко Лук’яненко біля Верховної Ради спілкується з людьми. Київ, 24 серпня 1991 року. Фото: Ukrinform.ua
За спогадами діяча, у первинному тексті Акту 1991 року він хотів прописати про відновлення Незалежності України, що б відповідало фактичному стану речей, адже незалежність України була проголошена IV Універсалом Центральної Ради 22 січня 1919 р., відновлена Актом від 10 червня 1941 р і Актом від 24 серпня 1991 р. Таке формулювання засвідчувало б тяглість державницьких прагнень української нації. Однак, таке формулювання не підтримали депутати інших груп та фракцій.
«1 грудня 1991 року за нашу незалежність проголосувало понад 90 відсотків громадян, у тому числі й у Криму (де нас підтримали 54 відсотки виборців). Це було яскраве свідчення того, що українська ідея таки спрацювала (всупереч відомій заяві експрезидента Леоніда Кучми). Грудневий референдум мав велике внутрішньополітичне значення: проявляючи національну консолідацію, ми відчули себе єдиним народом», — зауважив Левко Лук’яненко.
Левко Лук’яненко в останні роки життя. Фото: Володимир Карплюк
До кінця свого життя легендарний український політичний та громадський діяч, письменник, радянський дисидент, борець за незалежність України у ХХ сторіччі займався активною діяльністю.
У 2015 році «Вечірній Київ» мав нагоду поспілкуватися наживо з Левком Лук’яненком, який у своєму інтерв’ю зазначив, що «путін сприймає Україну як об’єкт».
Левко Лук’яненко є також Лауреатом Національної премії імені Тараса Шевченка 2016 року.
Видатний борець за відродження української незалежності пішов з життя 7 липня 2018 року в лікарні «Феофанія» після тривалої хвороби. Похований на Байковому цвинтарі у Києві.
Йому належить знаменита фраза, яка залишається особливо актуальною і в наші дні:
«Я підняв синьо-жовтий прапор боротьби і я маю пронести його стільки, скільки зможу, до самої смерті. А потім його підхопить хтось наступний і понесе далі. Який я у цьому ланцюгу — не має значення. Мають значення лише Україна, її свобода, її незалежність, її перемога, її життя».
***
Нагадаємо, що у червні 2022 року в застосунку «Київ Цифровий» завершили електронне голосування щодо перейменувань київських топонімів. Перелік самих об’єктів, запропонованих до перейменування, визначила експертна комісія фахівців Українського інституту національної пам’яті, Інституту історії України та інших установ. У списку 296 найменувань. Усі пропозиції передали на розгляд експертної комісії.
З того часу, Київрада підтримала перейменування понад 200 вулиць, провулків, проспектів та площ, назви яких пов’язані з радянським союзом, країною агресоркою та її сателітами.
У разі перейменування вулиці, документи киянам змінювати не потрібно.
Також наводимо повний перелік вулиць Києва, перейменованих з 2014 року.
У разі перейменування вулиці, документи киянам змінювати не потрібно.
До теми: у центрі столиці з’явилася вулиця Івана Драча
