Про старокиївські традиції відзначення Пасхи розповіла релігієзнавиця та киянка з діда-прадіда.
Чимало традицій відзначення тих чи інших релігійних свят у Києві сягають своїм корінням у ще княжі часи. Водночас у Києві, як і в інших містах зберегти звичаї було складніше, ніж в селах. Особливо за часів Радянського Союзу. Насамперед це стосується елементів відзначання християнських свят, зокрема — Великодня. Проте частина старокиївських традицій перетривали всі лихоліття, і відродились як фенікс у незалежній Україні.
Родинними переказами та сімейним рецептом старокиївської сирної паски з читачами «Вечірнього Києва» поділилася Ольга Недавня, кандидатка філософських наук, старша наукова співробітниця Відділення релігієзнавства Інституту філософії імені Г.С.Сковороди Національної Академії Наук України. Ольга Володимирівна виросла на Подолі, на вулиці Хорива.
Ольга Недавня знає багато таємниць Подолу та київських гір
— З чого починалося святкування Великодня?
— Серед приготувань до Великодня прибирання-прикрашання стосувались і душі, і оселі та довкілля. Прибирали у домівках і подвір’ях, на кладовищах, що на Замковій та інших горах, а також біля міських джерелець «живої води».
Вони витікали з-під тих ж гір, зокрема — Замкової, праворуч від Житнього базару, і зі Щекавиці біля вулиці Олегівської, де зараз будівництво, але лише старі кияни могли розрізнити, де в них жива вода, а де мертва (з-під цвинтарів, звідки витікають підґрунтові потоки). Відрізняли на вигляд, смак і звучання, це був цілий ритуал, дітям дозволяли пити тільки перевірені (а їх треба було перевіряти часто, бо ситуація могла мінятись).
— А були якісь особливі традиції?
— Відносно не дуже давньою, але популярною в дореволюційному Києві була традиція передвеликоднього прикрашання на вікнах: наклеєні на скло тематичні витинанки — обриси церкви, квіти та пташок. І звичайно, готували багато писанок, дряпанок, крашанок однотонних та з відбитками листочків.
Для оздоблення яєць також використовували оригінальні техніки — «мережанка» і «шнурівка» (з виклеєним мереживом, доповненим блискітками, та з викладеними візерунками тонкими кольоровими шнурами чи нитками), «зернівка» (з паперовими образками, обклеєними фарбованим пшоном або навіть бісером) і «подільська пістря» (з обклеєними обрізками тканини — така назва була у тієї тонкої напівшовкової, яка виготовлялась тут-таки на київському Подолі та була у вжитку будь-якої поважної київської господині, або, якщо пощастить — із обрізками тканин, з яких шили церковні шати в подільських монастирях).
Писанки в техніці «мережанка» і «шнурівка»
Писанки виготовлені за технологією «подільська пістря»
Ці різноманітні великодні яйця клались у виплетені та укріплені крохмальним варевом «гніздечка» та призначались на подарунки, а також — підвішувались (зазвичай 12 штук) до гілок дерев під вікнами — «на благословення і щастя», «щоб пташки гніздились, і в оселі все добре плодилось».
— Кияни прикрашали гілки дерев перед Великоднем?
— Так, прикрашені гілки зустрічались на київському Подолі ще в часи мого дитинства (кінець 60-тих — 70-тих роках ХХ ст.), варто було лише трохи відійти від центральних вулиць старих кварталів та уважно зазирнути в зелене плетиво біля вікон.
Тільки порівняно нещодавно я дізналась, що аналогічні традиції прикрашання дерев великодніми яйцями побутують і в інших європейських країнах. Авжеж, українська культура — природна та невід’ємна частина культури європейської.
Розвішували яйця практично скрізь на магістратському Подолі (особливо у дворах), хіба що біля самого базару (Житнього) і на Контрактовій, біля порту, автостанції і на Валах — рідко, бо їх там могли помітити радянські посіпаки, які за це могли утискати місцевих…
Ольга Недавня у студентські часи. Біля каштану, що посадив її дідусь. На цьому дереві теж розвішували писанки
— За розвішування писанок могли покарати?
— Так, це ж «релігійні традиції», які суворо присікались. Були в Києві й такі великодні традиції, які у дорадянські часи мали одне значення, а в радянські — набули іншого. Традиційні великодні дзвони із дзвіниць храмів, які замовкли, передали естафету маленьким дзвіночкам, якими вночі yа Великдень зухвалі кияни наважувались озвучувати свято Христового воскресіння. Чергові «дружинники» від атеїстичної влади збивались з ніг, кидаючись на один передзвін, як він вже чувся з інших дворів…
Ще зухвалішим було пускання шкарлупок крашанок у Дніпро після великоднього столу, який потайки готували чимало киян: якщо раніше це дійство відбувалось удень і означало сповіщення легендарних рахманів про радість воскресіння Христа, то за радянських часів — уночі, коли ватаги підлітків та молоді пробирались до ріки зарослими стежками, подалі від мостів, і, розмахнувшись щосили, кидали зібрані по родичах і надійних сусідах кольорові шкарлупки, щоб сповістити співгромадян, що не перевелись ще українці, готові продовжувати свої духовні традиції.
Один раз навіть ув’язалась за такою ватагою зі шкарлупками (за що мене насварили, бо була мала для таких пригод).
До слова, великоднє гасло — «Воскрес Христос, воскресне й Україна!», — написане на асфальті жовтою і синьою крейдою, я уперше побачила в Києві наприкінці 80-тих років.
Великодній рушничок із писанкою. Фото: Ольга Недавня
— Що готували на Великодній стіл?
— Окрім всім відомих святкових страв, готувались особливі київські: зелений борщ на свинині або курці, з черемшею та яйцями, і княжа сирна паска (інші її назви «князівка», «Либідь», «підперезана»). Її рецепт передавався з покоління у покоління старокиївських родів, оригінальний і зовсім не схожий на російський, натомість має аналоги в інших європейських країнах.
Основу сирної паски складала трійця елементів: м’який сир, крихти коржів та сметана, ретельно вимішані до консистенції, яка дозволяє тримати форму, та підсолоджені варенням або медом, з додаванням горішків, шматочків сухофруктів (зокрема, цукатів знаменитого київського сухого варення), пізніше — цедри і шоколадних кульок та навіть маленьких сувенірів, які потім знаходили у своїх порціях учасники великоднього столу, жартівливо передбачаючи по них близьке майбутнє.
«Княжу» паску не треба було ані пекти, ані варити, ані відтискати — вона формувалась у традиційну циліндричну форму вручну (згодом були і спеціальні форми), і з боків охоплювалась пергаментним папером з великодніми візерунками, що поверху вирізувався зубцями на кшталт княжої корони та підперезувався стрічками з мереживом, галузками верби, іншої зелені й квітів, а також особливим «щасним намистом», неодмінним атрибутом київських урочистих дійств. Згори ця паска оздоблювалась хрестом (переважно з темних родзинок) та білим птахом із сиру — це була легендарна Либідь, і водночас — символ святого духа.
На відміну від печеної, старокиївська сирна паска була легша у виконанні з точки зору придбання інгредієнтів у радянські часи, й «не видавала» інтенсивним запахом випічки, тож була популярна і тоді.
Сирна паска за старокиївським рецептом. Фото: Ольга Недавня
— Поділитесь із читачами «Вечірнього Києва» рецептом?
— Так, цей рецепт пережив радянську владу, і у нашій родині був творчо пристосований до сучасних продуктів: крихти коржів з успіхом замінюю покришеним вручну печивом, сметану — йогуртом, а м’який сир — сирною масою з курагою, доповнення ж можна вибрати до вподоби — ми надаємо перевагу цитрусовим ноткам. Щоб приготувати паску на трьох беру пачку сирної маси, пачку пісочного печива, а йогурт доливаю потроху, на око, поки не буде консистенція, яка легко ліпиться.
Нема вже старовинних бабусиних форм, але цілком зручні пасхальні силіконові, якщо їх перед формуванням паски облити з середини холодною перевареною водою, щоб легше виймалась.
Руками теж нескладно зліпити паску прямо на тарілці, і поставити на кілька годин у холодильник, накривши каструлею (щоб не підсихала). Таку сирну паску просто зробити навіть з меншими дітками, під розповіді про старокиївські традиції. Вона, до речі, на смак дещо нагадує тирамісу, що є нічим іншим, як сучасною модною варіацією аналогічних нашій княжій пасці старовинних європейських великодніх виробів.
Київські Великодні традиції, як і інші тутешні автентичні — гідні столичного духу нашого гордого міста: патріотичні, світлі, духопідйомні, й вони житимуть, перемагатимуть і радуватимуть доти, доки розвиватимуться новими поколіннями творчо й актуально.
