Такого більше немає: унікальні й прекрасні 26 килимових панно “Хрещатику” дивують Автор: Любава Лисичкіна 15:27 Сьогодні
Орнамент жодного з 26 “килимів” не повторюється. Іноді варто просто постяти і роздивитися те, що прямо перед вами. Це і свого роду медитація, і релакс від буденних проблем.
Світлинами та дописом про панно поділилася у фейсбуці Киянка кілька років фотографувала панно в “музеї під закритим небом” – станції метро “Хрещатик”, яка з 1986 року має статус «пам’ятки архітектури місцевого значення». Всього на станції метро “Хрещатик” 26 килимових панно, кожне з яких складається з 12 типів прямокутних панелей, які задумані з безліччю варіантів компонування – їх можна з’єднати між собою будь-якою стороною. 
Орнамент жодного з 26 “килимів” не повторюється. В основі композиції традиційні українські мотиви рослинного орнаменту. Контури малюнка виконані у техніці невисокого рельєфу і розписані кольоровими поливами відновного вогню. Варто додати, що в Національному музеї декоративного мистецтва України розповідають, що декоративні панно з яскравими квітковими візерунками складаються з 12 типів прямокутних плиток. У центральному залі всі 16 панно мають червоне тло, яке тоді називали «бичачою кров’ю», з рельєфним малюнком окисом срібла. А в платформних залах 10 панно, навпаки, – мають червоний малюнок по сріблястому тлу. Автор цього неймовірного керамічного декору Оксана Грудзинська. Панно на станції «Хрещатик» є найвідомішою роботою художниці, її візитівкою. Довідково:
Оксана Грудзинська закінчила Московський інститут прикладного та декоративного мистецтва, а її дипломною роботою стало керамічне панно “Українські танці”. З 1947 року працювала в експериментальній майстерні художньої кераміки Інституту архітектури Академії будівництва та архітектури УРСР. З початку 1970-х років почала працювати в комбінаті монументального та декоративного мистецтва Художнього фонду України.
Вона працювала над оформленням: фасаду павільйону “Тваринництво” на ВДНГ у Києві (1954); вестибюлю Національного музею українського народного декоративного мистецтва (1964); мозаїчних панно для механіко-металургійного технікуму в Києві (1972); рафінадного заводу в м. Суми (1982); палацу культури хімічного об’єднання “Азот” у Рівному (1979) та ресторану в м. Кентау, Казахстан (1965), тощо.
У 1990—2010 роках викладала композицію на кафедрі кераміки Інституту декоративно-прикладного мистецтва та дизайну ім. М. М. Бойчука. Померла у січні минулого року на 101 році життя.
Великий Київ у Google News
підписатися
