Андрій Веремієнко служив командиром роти й мав позивний «Монах».
«Людина енциклопедичних знань», «сміливий і спокійний», «завжди йшов попереду бійців», «був справжнім вірянином», — такі слова найчастіше говорили сьогодні ті, хто прийшов попрощатись з Андрієм Веремієнком.
Він пішов захищати Україну одразу після Майдану.
Андрій Веремієнко, «Монах», командир роти, загинув 8 серпня 2023 року.
«Ми разом з 2014 року. Ми були схожі. Хотіли кращого для країни. Дехто думав, що після Майдану вже все буде по-іншому. Але ж Андрій розумів, що країну треба змінювати й це — постійна робота», — розповів журналістці «Вечірнього Києва» один з друзів загиблого Захисника.
У Андрія був позивний «Монах». Чому? Як виявилось, він був послушником у Києво-Печерській лаврі на початку двохтисячних. Й такі поняття, як «гріх», як виявилось, для нього не були абстрактними.
«Він міг сказати комусь з хлопців: «Гріх так робити! І його слухались. Він мав величезний авторитет, був демократичним і чесним», — розповіла капелан Людмила «Тереза», яка знає Андрія Веремієнка з 2014 року.
Прощання з «Монахом» на Майдані Незалежності.
Андрій любив і знав історію, вивчав мови. Ірина, волонтерка, прийшла попрощатись з Андрієм Веремієнком на Майдан Незалежності й поїхала на місце його поховання — Алею Слави на Лук’янівському цвинтарі. Жінка згадала, що познайомились вони у Veteran Hub в Києві. Обоє вдосконалювали англійську.
«Андрій вмів дружити. З ним підтримувала спілкування і відстежувала, як він далі розвивається й після курсів. Веремієнко був з тих людей, яких неможливо забути. Він писав книжки, сценарії, п’єси. Він думав над тим, як і що має змінитись в Україні. Він працював над собою щодня», — розповіла Ірина.
Остання шана Андрієві Веремієнку у Києві, на Майдані, де він боровся за європейське майбутнє України під час Революції Гідності.
Побратим «Монаха» по «Айдару» з позивним «Поводир» розплакався, згадуючи, як у перші місяці у 2014 році, не маючи фактично зброї та нормального спорядження, вони налагодили роботу на передовій.
Сестра Валентина та племінник Андрія Веремієнка прийняли прапор, яким була покрита труна Захисника під час поховання.
«Чесний високопорядний, енциклопедист, людина, яка дуже добре знала історію. Людина віри Божої. Винятковий солдат (плаче). Що вам сказати! Я не був з ним на бойових — я аналітик. Я його знав, як людину по „Айдару“. Один з небагатьох справжніх. Служили разом пів року. Кілька мов знав. Англійську, польську, норвезьку. Загинув у Старомайорську. Снайпер їх двох з побратимом „зняв“. Немає слів, як шкода! Людина честі, на таких, як Андрюша, тримається Україна», — розповів «Вечірньому Києву» «Поводир».
Андрія Веремієнка поховали на Алеї Слави на Лук’янівському цвинтарі в Києві.
Він поділився згадками про те, як Андрію Веремієнку вдавалось бути справжнім християнином у час війни.
«Найвищий ступінь порядності. Андрій був з таких високопорядних, яких до кінця життя згадуватимеш. Він був дуже спокійний і врівноважений. Ми пішли на війну готовими спеціалістами. Я пройшов курси радіорозвідки, а він — був реальний воїн», — розповів «Поводир».
У Андрія залишилась сестра Валентина та племінники. Валентина згадала під час прощання, що її брат мав справжній дар передбачення. За кілька років до Майдану він приніс військову форму й сказав їй: «Ось бачиш, яку гарну форму купив. Випери її та попрасуй, нехай лежить, я її на фронт вдягну, коли росія нападе…»
Оля Солар, волонтерка з Польщі розповіла, що Андрій кілька років працював у Польщі. Добре знав мову. Власне, він з Польщі приїхав, щоб після широкомасштабного вторгнення йти на передову.
Оля розповіла «Вечірньому Києву» про те, що коли привозила «гуманітарку» по потребах військових, ще кілька тижнів жила у розташуванні, чимось допомагала. І так всі 9 років, з 2014.
Її кімнатка була в будиночку, де мешкав і Андрій. І так сталось, що вона бачила його востаннє 7 серпня.
Андрій Веремієнко, «Монах», загинув у Старомайорську на Донеччині.
Оля розповіла: «Ми як брат з сестрою були з ним. Буває так, що в одній людині сходиться безліч різного роду талантів. І у нього оце все було також. Я пригадую, як він дав свою книжку „Сіль землі“ про селянські повстання на Чернігівщині проти „совєтів“ у минулому столітті. Потім він написав свого Тараса Бульбу — п’єса, сценарій. Не зросійщений образ Бульби. Він мав реальний талант художника, співав. Мав і голос, і слух. Але важливо, що мав аналітичне мислення та енциклопедичну пам’ять. Він мав свою ідею того, як має бути сконструйована Україна після війни і яку роль має відігравати громадянське суспільство».
Посестра «Монаха» згадала, що він брав «гуманітарку» завжди останнім, після всіх хлопців. Завжди з ними радився, коли приймав рішення.
«Він був людиною світла», — інакше про нього не скажеш, вважає Оля.
«Увечері Андрій сказав: „Ну, я побіг!“ Він завжди вибігав з хлопцями на передову. Я встигла йому в кишеню кинути спрей від комарів. А на ранок почула по рації, що „Монах“ загинув…», — розповідає Оля про те, як вона дізналася про його загибель.
«Вечірній Київ» постійно розповідає про Героїв і Захисників.
Читайте за темою:
«На фронті загинув актор і спортсмен Євгеній Світличний».
До слова, на фронті загинув активний учасник Революції Гідності, атовець та блогер Віктор Суходольський. За кілька днів до загибелі Воїна нагородили медаллю «За хоробрість у бою». У бою з російськими загарбниками дістав смертельне поранення ветеран війни та блогер Віктор Суходольський (позивний «Дідусік»). Полеглому герою було 55 років.
