Росія намагається перетворити результати незаконних голосувань на політичне обґрунтування територіальних претензій до України. Псевдореферендуми, виборчі кампанії та створення підконтрольних органів влади стали складовими системи, за допомогою якої Кремль прагне закріпити наслідки військової агресії та вплинути на умови майбутніх міжнародних домовленостей.
Як працює ця система, ми дослідили на прикладі тимчасово окупованих територій Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей. Дослідження Східної правозахисної групи охоплює період із лютого 2022 року до початку жовтня 2026 року та чотири основні кампанії: псевдореферендуми 2022 року, незаконні регіональні й муніципальні вибори 2023 року, президентські вибори РФ 2024 року та вибори до Державної думи РФ у вересні 2026 року, які Росія поширила на окуповані українські території, пише у своєму блозі на Цензор.нет, доктор філософії з політичних наук Віра Ястрєбова.
Результати аналізу свідчать про послідовне використання виборчих процедур для відтворення окупаційного управління, встановлення контролю над населенням і просування російських територіальних вимог.
Вісім років окупації та нові захоплення: різні механізми однієї політики
Для розуміння російської стратегії принципово важливо враховувати різну історію окупації українських територій.
На частинах Донецької та Луганської областей, окупованих із 2014 року, Росія протягом восьми років формувала підконтрольні адміністративні, політичні та силові структури під назвами "ДНР" і "ЛНР". Псевдореферендуми 2014 року та наступні незаконні виборчі кампанії використовувалися для оформлення повноважень керівництва цих утворень.
Із 2019 року Росія розширила механізми паспортизації мешканців окупованих районів Донеччини та Луганщини. Це створювало додаткові інструменти адміністративного контролю та залучення населення до російських виборчих процесів.
На територіях, захоплених після 24 лютого 2022 року, окупаційне управління встановлювалося в умовах повномасштабного вторгнення. У Запорізькій та Херсонській областях російські військові й призначені ними посадовці усували українські органи влади, створювали військові комендатури та окупаційні адміністрації, перебирали контроль над бюджетами, комунальним майном і місцевими установами.
Додатково захоплені райони Донецької та Луганської областей включалися до системи окупаційних утворень, сформованих раніше.
У вересні 2022 року Кремль використав ці різні адміністративні структури для організації псевдореферендумів. Їхні оголошені результати стали формальною підставою для ухвалення російських законів від 4 жовтня 2022 року, спрямованих на оформлення спроби анексії чотирьох українських областей.
Надалі Росія почала приводити окупаційні органи до спільної адміністративної моделі за власним законодавством.
Псевдовибори як механізм відтворення окупаційної влади
Незаконні регіональні вибори 2023 року стали наступним етапом цієї політики.
За результатами, оприлюдненими окупаційними виборчими структурами, партія "Єдина Росія" отримала 175 із 216 мандатів у так званих регіональних парламентах — 81%.
Сформовані за результатами цих процедур окупаційні "парламенти" забезпечили оформлення п’ятирічних повноважень чотирьох очільників, які вже керували відповідними структурами.
При цьому Денис Пушилін і Леонід Пасічник очолювали окупаційні утворення на Донеччині та Луганщині ще до повномасштабного вторгнення, тоді як Євген Балицький і Володимир Сальдо були поставлені на чолі окупаційних адміністрацій Запорізької та Херсонської областей у 2022 році.
Встановлена послідовність кадрових рішень і виборчих процедур демонструє механізм відтворення окупаційного управління, у якому ключові призначення контролює Москва.
Цей висновок підтверджується кадровим аналізом. Зокрема, 12 із 13 керівних посад в окупаційних прокуратурах обіймали особи, попередня професійна діяльність яких була пов’язана зі структурами Російської Федерації.
Дослідження також виявило значну залежність окупаційних адміністрацій від російського бюджетного фінансування. За проаналізованими даними, федеральні трансферти становили 80–90% доходів окупаційних бюджетів у 2023 році.
Отже, кадрове забезпечення, фінансування та організація незаконних виборчих кампаній формують взаємопов’язану систему управління, основні рішення в якій ухвалюються російським федеральним центром.
Як формується "волевиявлення" в умовах примусу
Окрему увагу ми приділили механізмам організації голосувань і формування оголошеної явки.
Російська влада використовує примусову паспортизацію, адміністративний облік населення, багатоденне дострокове голосування та обходи домогосподарств.
Наявність російського паспорта окупаційні адміністрації пов’язують із доступом до медичної допомоги, пенсій, працевлаштування та реалізації майнових прав. Така практика створює залежність цивільного населення від органів держави-окупанта.
В окремих кампаніях дострокове голосування тривало до 19 днів. Представники окупаційних виборчих структур відвідували мешканців удома, у дворах і на робочих місцях, зокрема у супроводі поліції та озброєних військовослужбовців.
Показовими є результати аналізу незаконних виборів до Державної думи РФ у вересні 2026 року. За даними окупаційної "виборчої комісії" так званої ДНР, кількість голосів, заявлених до основних днів голосування, становила близько 91% оголошеної підсумкової явки.
Цей показник розраховано на основі повідомлень окупаційної сторони. Незалежного підтвердження фактичної участі населення немає.
Дослідження виявило й інші статистичні невідповідності, зокрема між заявленою кількістю виборців, демографічними оцінками та показниками паспортизації.
Такі обставини ставлять під сумнів достовірність оголошених результатів і свідчать про системне використання виборчих процедур для контролю над населенням.
Принципово важливо враховувати становище цивільних осіб, які залишаються на окупованих територіях. Їхня участь у голосуваннях за умов адміністративного тиску та присутності озброєних представників держави-окупанта не може автоматично вважатися добровільним схваленням російської політики.
Навіщо Кремлю потрібні результати незаконних голосувань
Російська стратегія передбачає використання окупаційних інститутів у зовнішньополітичній аргументації.
Після псевдореферендумів 2022 року Росія закріпила у власному законодавстві претензії на території чотирьох українських областей, включно з районами, які залишаються під контролем України.
Зокрема, ці претензії охоплюють міста Запоріжжя та Херсон, а також інші території, які російська армія не контролює.
Незаконні регіональні вибори 2023 року, президентська кампанія РФ 2024 року та вибори до Державної думи РФ 2026 року використовувалися для демонстрації нібито завершеного включення окупованих українських територій до російської політичної системи.
Посилання на оголошені результати псевдореферендумів і подальших голосувань стало складовою російської аргументації щодо територіальних вимог.
Паралельно Кремль просуває твердження про нібито нелегітимність української влади та використовує питання проведення виборів в Україні для формування додаткових умов переговорного процесу.
Таким чином, незаконні голосування виконують функцію політичного інструмента, за допомогою якого Росія намагається посилити свої позиції в міжнародних переговорах і домогтися визнання наслідків агресії.
Чому міжнародне невизнання має принципове значення
Міжнародно-правовий статус тимчасово окупованих територій України залишається незмінним.
Стаття 2(4) Статуту ООН закріплює заборону погрози силою або її застосування проти територіальної цілісності чи політичної незалежності держав.
Статті 43 і 45 Гаазького положення 1907 року визначають обов’язки окупаційної влади щодо дотримання чинного законодавства окупованої території та забороняють примушувати її населення до присяги на вірність державі-окупанту.
Стаття 47 IV Женевської конвенції 1949 року гарантує збереження конвенційного захисту цивільного населення незалежно від змін, запроваджених окупаційною владою, включно зі спробою анексії.
Резолюція Генеральної Асамблеї ООН ES-11/4 від 12 жовтня 2022 року підтвердила, що незаконні псевдореферендуми та спроба анексії Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей не мають юридичної сили й не можуть бути підставою для зміни статусу цих територій.
Держави та міжнародні організації закликано не визнавати будь-яких змін їхнього статусу, здійснених Російською Федерацією.
Ці положення мають безпосереднє значення для майбутніх міжнародних домовленостей. Росія намагається використати створені нею окупаційні органи та результати незаконних голосувань для просування територіальних вимог, зокрема щодо земель, які перебувають під контролем України.
Саме тому міжнародна політика невизнання має охоплювати всі наступні незаконні виборчі кампанії, рішення окупаційних органів і спроби надати їхнім результатам політичного значення в переговорному процесі.
Що далі
Наступним потенційним етапом стане 2028 рік, коли завершуватимуться п’ятирічні строки повноважень окупаційних очільників та регіональних органів, сформованих у 2023 році.
За умови збереження окупації Росія, ймовірно, використає вже створену адміністративну та виборчу інфраструктуру для проведення нових незаконних кампаній.
Це потребує завчасної міжнародної реакції, документування порушень, встановлення організаторів псевдовиборів і забезпечення їхньої індивідуальної відповідальності відповідно до застосовного права.
Результати дослідження Східної правозахисної групи дозволяють зробити висновок про системний характер використання Росією незаконних виборчих процедур для утримання окупованих територій і просування анексійних претензій.
Кожна наступна кампанія стає елементом політики, спрямованої на формування видимості суспільної підтримки російського контролю та поширення тверджень про нібито незворотність анексії.
Кремль намагається перетворити наслідки військової агресії на політичний аргумент, підкріплений сфабрикованим "волевиявленням" населення.
Для України принципово важливо забезпечити, щоб результати незаконних голосувань і створені державою-окупантом інститути не використовувалися як підстава для міжнародного визнання територіальних претензій Росії.
Послідовна політика невизнання, документування окупаційних практик і захист міжнародно-правового принципу територіальної цілісності мають залишатися невід’ємними складовими української стратегії протидії російській агресії.
Джерело: 44.ua
