Між Україною і державами Центральної Азії набагато більше спільного, ніж здається, написав у колонці для видання Daily Sabah глава Офісу президента України Андрій Єрмак.
"Юрти непереможності в українських містах – нагадування про спільну визвольну боротьбу після розпаду імперії Романових, про спільний біль від голодомору в благодатних степах Заходу і Сходу, про бажання захистити свій спосіб життя. Українці високо цінують цю допомогу", – написав він.
Єрмак висловив подяку за голосування за українські резолюції в ООН. "Ми розуміємо, що за певних обставин навіть "утриматися" – це прояв мужності, не кажучи вже про систематичний голос "за", – зазначив він.
За словами глави Офісу президента, "не тільки українці стикаються з територіальними претензіями Москви як помстою за відсутність пієтету щодо її амбіцій".
"І перше, і друге прекрасно відомі нашим друзям у Казахстані. Газового шантажу в розпал зими зазнали і українці, і узбеки. Крім Києва, в Бішкеку прекрасно розуміють, наскільки мало шансів на екстрадицію і суд над кремлівськими ставлениками. І в Душанбе, і в українському Криму знають, яким потужним інструментом тиску може бути російська військова база. Крім того, я вважаю, що і конезавод з Ашхабаду, і власник кінноспортивного клубу "Буча" згодні з тим, на яке покарання заслуговують вбивці скакових коней". – написав Єрмак.
Він наголосив, що "те, що відбувається в Україні, – це не опосередкований конфлікт між Москвою і Вашингтоном, як це видається російській пропаганді. Ми люди, а не проксі".
"У цій війні все просто: є агресор і є жертва агресії. Потерпілий має право захищати себе всіма доступними способами. Зокрема пошуком підтримки за кордоном. Але нам це було б не потрібно, якби Росія не була одержима "величчю", – зазначає глава Офісу президента.
Для того щоб зрозуміти, що відбувається, Єрмак запропонував переглянути ще раз радянський фільм "Біле сонце пустелі". "Запитайте себе, як червоноармієць Федір Сухов потрапив із Самари до Туркестану? Що він там робив? Відповідь лежить на поверхні: він робив те ж саме, що Олександр Сухов із Твері, убитий в Україні минулого року. Він приніс нам "рускій мір" зі зброєю в руках. Простіше кажучи, він був завойовником, а не визволителем", – написав він.
Москва, пише Єрмак, послідовно втручається в інтеграційні процеси в регіоні Середньої Азії, щоб зберегти свою багаторічну роль арбітра. "Це ні що інше, як продовження імперської практики проведення кордонів без урахування етнічних карт. Москва встановила тісні відносини з афганськими талібами, попри те, що Росія визначає їх як терористичну організацію. Сьогодні багато хто схильний розглядати таке зближення як стабілізуючий фактор. Але що буде далі? З огляду на довгу історію використання Кремлем радикальних рухів, на це запитання легко відповісти".
"Намагаючись побудувати "дешевшу" імперію, Росія епохи президента Володимира Путіна неодноразово вдається до стратегії рекету: Кремль створює проблему, а потім пропонує свої (за замовчуванням безальтернативні і дуже дорогі) послуги з її вирішення", – пише Єрмак.
