“Це премія усім Маріупольцям”. Ексклюзив із лауреатом Пулітцера, Мстиславом Черновим

Мстислав Чернов – український відео та фото журналіст, режисер, військовий кореспондент та письменник. У понеділок, 8-го травня стало відомо, що Мстислав Чернов разом зі своїми колегами Євгеном Малолєткою, Лорі Гіннант, а також фіксеркою Василісою Степаненко стали лауреатами однієї із найпрестижніших журналістських нагород – Пулітцерівської премії. Відзнаку вручили в категорії “Public Service” (громадське служіння, – ред.) за висвітлення злочинів Росії у Маріуполі. У лютому-березні 2022-го вони знімали руйнування міста, спричинені російськими обстрілами, та роботу лікарів у місцевих шпиталях. Журналісти залишили Маріуполь 15-го березня в складі колони, яка виїхала з міста після відкриття гуманітарного коридору. Вони були одними із останніх медійників, які покидали захоплене російськими військами місто. Завдяки їхнім фото та відео світ побачив жахи війни у блокадному місті. З відеоматеріалів зібраних в Маріуполі Чернов разом з командою “Frontline” (ред. програма документальних фільмів на каналі PBS, США) створив документальний фільм "20 днів у Маріуполі". Прем'єра в США відбулась 21 січня 2023 року на фестивалі незалежного кіно «Санденс». Європейська прем'єра проходила на фестивалі документального кіно “CPH: DOX”, в Копенгагені. Як в США так і в Європі стрічка отримала нагороди. Окрім повномасштабного російського вторгнення в Україну, Мстислав також висвітлював Революцію гідності, російську війну на сході України починаючи із 2014-го року, збиття Boeing MH-17, Сирійську громадянську війну, битву при Мосулі в Іраку та інші події в гарячих точках. Про те, що означає Пулітцерівська премія для нього та для України загалом Мстислав розповів журналістці Голосу Америки, Катерині Лісуновій. Катерина Лісунова, журналістка Голосу Америки: Що Пулітцерівська премія означає для тебе, для України та для цієї війнв загалом? Мстислав Чернов, лауреат Пулітцерівської премії: Для мене це честь. Честь, що я можу розповідати світу про Україну, що я можу розповідати світу про страждання українців. І це означає, що нам довіряють, – довіряють тому, що ми розповідаємо. Це важливо не тільки для мене, це важливо для усіх українських журналістів. Рік тому, всі українські журналісти, хто розповідав про вторгнення РФ в Україну, отримали спеціальну нагороду Пулітцерівської премії. Отримуючи премію цьогоріч, ми розуміємо, що це про всіх українських журналістів, тому що усі ми ризикуємо однаково – працюючи, як на передовій так і в ньюзрумах. І всі ми пишемо історію своєї країни. І на нашу роботу дивіться увесь світ. І нашими очима він бачить та розуміє жорстокість Російської Федерації, злочини вчинені ними в Україні, проти українського народу. Це наша місія і ми будемо її нести і будемо робити усе, що від нас залежить, щоб світ не забув про Україну, тому що завжди є небезпека, що світ втомиться, що світ перестане співчувати і підтримувати Україну. К.Л.: В одному із своїх інтерв’ю ти розповідав, що українські поліцейські допомагали тобі та твоїм колегам вийти із Маріуполя. Поліцейські, зокрема казали, що ваші фото та відео можуть змінити хід війни. На той момент, ти сказав, що сумніваєшся у цьому. Яка твоя позиція зараз? М.Ч.: Я й досі сумніваюсь, що одна фотографія чи один репортаж або стаття, можуть змінити хід війни. Але якщо те, що ми робили допомогло, хоча б трохи, – відкрити зелений коридор, врятувати кілька життів – 10, 100, 1000…якщо це допомогло українським дипломатам знайти підтримку міжнародної спільноти, – то це вже багато. Тут треба також додати – усе, що роблять українські журналісти включно із нашою роботою в Маріуполі, залишаться в історії. Ніхто з цих вбивць не зможе втекти від правди, ніхто не зможе втекти від покарання. Злочинці повинні знати, що усі їхні злочини сфотографовані та зняті на відео і про них знатиме увесь світ. І ця премія, вона допоможе донести до вбивць цей меседж. К.Л.: Коли ваші роботи були оприлюднені постпред Росії в ООН назвав їх фейком. Що би ти відповів йому сьогодні? М.Ч.: Цікаво, що він став фактично першим представником Росії, хто публічно сказав, що російське вторгненя в Україну це не спеціальна операція, а війна. Він тоді сказв – “хто переможе у війні інформаційній, переможе у війні загалом”. Таким чином він назвав це війною. Але я не хочу думати про журналістів, як про солдатів, які б’ються десь в інформаційній війні. Професійні журналісти не повинні битися з машиною пропаганди, не повинні сперечатися із кимось. Усе що ми можемо робити, – це продовжувати свою роботу, і робити усе можливе, щоб інформація дійшла до людей, була прочитана, побачена, якомога більшою кількістю глядачів. Саме тому, Пулітцерівська премія настільки важлива. Тому що ми знову можемо нагадати світові про Маріуполь, про Україну, про злочини, які РФ вчиняє в Україні кожного дня, – тоді в Маріуполі, зараз в Бахмуті, Авдіївці чи Мар’їнці. К.Л.: Що ці фото та відео, які ти зробив, а також їхнє визнання, означають для тебе? М.Ч.: Фотографії Євгена Малолєтки, а також відео та фото, які я знімав у Маріуполі і фільм який я зробив після того як ми виїхали, «20 днів у Маріуполі», для мене це все символ вторгнення Росії в Україну. Символ жорстокості росіян проти українців. Але це також і символ надії і того, як увесь світ був здивований силою українців, які зупинили навалу, – це по-перше. А по-друге, коли через 10, 50 років хтось з РФ чи з Європи, або будь-хто інший, хто захоче побачити, що насправді сталося в Маріуполі напочатку повномасштабного вторгнення і на 8-й рік війни, яку РФ веде проти України, – то вони можуть знайти цей фільм і дізнатись. Ми формуємо своє розуміння світу, послуговуючись новинами, але розуміння своєї істрорії, історії країни та історії світу формується великими репортажами, фільмами, книгами. І те, що ми отримали Пулітцерівську премію, це допоможе таким роботам залишитись в цій історії. К.Л.: Ще раз вітаю із цим визнанням тебе та твоїх колег. Чи хотів би ти додати щось до цього інтерв’ю? М.Ч.: Це премія усім маріупольцям, теж. Це премія усім хто вистояв, вижив і премія усім, хто втратив своє життя і зараз лежить в могилах без імен. Для усіх тих, хто був вбитий у своїх будинках і потім перетертий на пил і забутий…але не забутий, ніколи! Це нагорода для них, для маріупольців. Дивіться також: Повне відео інтерв’ю Катерини Лісунової із Мстиславом Черновим.