Умови війни радикально переписали правила фінансової поведінки мільйонів українців, перетворивши кредитування з інструменту довгострокових цілей на механізм оперативного виживання та адаптації. Якщо до 2022 року типовим запитом була “позика на техніку” або “кредит на відпустку”, то сьогодні домінують звернення, що звучать як короткі допомоги: “швидкий кредит на карту онлайн”, “терміновий займ на ліки” чи “гроші на ремонт після обстрілу”. Соціальний портрет позичальника також змінився — це вже не лише традиційна категорія громадян з нестабільним доходом, а й внутрішньо переміщені особи, які втратили все, волонтери, що фінансують свої ініціативи, чи військовослужбовці в періоди відпусток, які намагаються вирішити родинні питання. Мережа МФО, що функціонує цілодобово та дистанційно, стала для багатьох фінансовим “авакійним виходом”, пропонуючи рішення там, де банки через посилені ризики та процедури часто виявляються недосяжними. Цей тренд свідчить не про бажання жити в борг, а про прагнення відновити елементарну стабільність шляхом, який залишився доступним, навіть якщо він коштує дорого через високі відсотки, що стали платою за швидкість, мінімальні формальності та відсутність довгих очікувань.
Аналіз цілей, на які оформлюються мікрокредити, яскраво відображає нову українську реальність. На першому місці – це витрати, пов’язані з фізичною безпекою та базовою інфраструктурою: це покупка генераторів, акумуляторів, Powerbank-ів, печей-буржуйок та палива до них, а також оплата ремонту пошкодженого житла або оренди нового. Другий критичний блок – це витрати на здоров’я: придбання ліків, яких немає в державних аптеках, оплата приватних консультацій та процедур, а часто – ветзабезпечення для домашніх тварин, що стали повноцінними членами сімей під час випробувань. Третій потужний потік – підтримка бізнесу, що намагається вижити: дрібні підприємці беруть кредити на карту для закупівлі товарів, оплати інтернету та комунальних послуг для домашнього офісу або виплати заробітної плати кільком працівникам. Окремо варто виділити кредити “на евакуацію”, коли сім’ї збирають кошти на переїзд у безпечніший регіон, та позики “на спогади”, коли люди в зоні активних бойових дій намагаються вивезти та зберегти своє майно. Ці запити демонструють, що мікрокредит перетворився з фінансового продукту на інструмент соціальної та гуманітарної стійкості.
Однак ця доступність має й зворотний, ризикований бік. Необхідність “закрити” одну термінову потребу кредитом часто призводить до повторних звернень, формування “боргової гойдалки” та погіршення кредитної історії, що може стати перешкодою вже в повоєнному майбутньому для отримання іпотеки чи автокредиту. Психологічний тиск від необхідності виплачувати відсотки під час втрати доходу або в нестабільному становищі лише посилює загальний стрес. Тим не менш, ринок адаптується: деякі МФО вводять спеціальні умови для переселенців або військових, програми реструктуризації наявних боргів. Таким чином, феномен кредитування в умовах війни — це не лише історія про фінансові потоки, а й дзеркало колективної поведінки суспільства в екстремальних умовах. Він показує, як люди, стикаючись з неможливістю планувати на роки вперед, використовують будь-які доступні ресурси для забезпечення наступного дня, тижня або місяця, а фінансові інститути, в свою чергу, відповідають на цей запит, залишаючись часто єдиним каналом швидкої ліквідності. Після перемоги досвід цього періоду, ймовірно, призведе до переосмислення моделей відповідального кредитування та створення державних механізмів підтримки для тих, хто опинився в борговій пастці через обставини, поза їхнім контролем.
