Київ порушує роботу російських мереж в Африці. Це зменшує здатність москви заробляти гроші та тиснути на найуразливіший кордон Європи. Про це пише американський підрядник у сфері оборони в Києві, який раніше працював в Атлантичній раді та в Центрі аналізу європейської політики (CEPA), Майкл Альбанезе. Експерт вважає, що українські операції в Африці, які завдають ударів по російській присутності, є нічим іншим як обороною південного флангу Європи. Адже він потерпає від зростання вимушеної міграції та терористичної загрози. І саме такі проблеми для Європи і НАТО, зокрема, створює росія в Африці. Україна ж завдає ударів по сполучній тканині глобальної мережі росії і змушує її відволікати ресурси на захист своєї присутності.
Війна росії проти України дедалі більше переноситься в Африку, де Україна почала бити по російських мережах далеко за межами європейського поля бою. Ці операції обмежені за масштабом, але стратегічно зосереджені: вони спрямовані на порушення роботи інфраструктури, на яку москва спирається, щоб підтримувати свої воєнні зусилля та тиснути на південний фланг НАТО.
У 2024 році Київ передавав розвіддані та координував дії з місцевими групами в Малі, завдавши значних втрат російським найманцям. У Судані оператори спецпідрозділу "Тимур", пов’язаного з Україною, завдали прихованих ударів по мережах, пов’язаних із Кремлем і пов’язаних із видобутком золота та логістикою, що свідчить про чітке розуміння того, де москва є найуразливішою.
Україна також завдає ударів по російських танкерах "тіньового флоту" в Середземному морі, розпочавши це наприкінці 2025 року та розширивши операції у 2026 році, при цьому, за повідомленнями, точкою запуску є Лівія.
Україна не намагається відтворити російську неоколоніальну модель в Африці або встановити тривалу присутність на континенті, а веде кампанію з мінімальною присутністю, спрямовану на порушення роботи ключових елементів глобальної мережі Кремля.
Завдаючи ударів по персоналу, фінансових потоках і логістичній інфраструктурі, Київ змушує москву захищати розпорошену й уразливу систему, яка не була розрахована на тривалий тиск. Це створює тертя в мережі, яка історично функціонувала майже без опору.
Тепер росія має захищати не лише свої лінії фронту в Україні, а й зовнішню архітектуру, яка підтримує її воєнні зусилля. Втрати в Малі підривають її здатність забезпечувати прибутковий захист режимів у Сахелі, тоді як порушення роботи в Судані обмежує фінансові канали, що підтримують поточні операції.
Після вбивства у 2023 році ватажка ПВК "Ваґнер" Євгенія Пригожина путін консолідував російську присутність в Африці навколо підконтрольного державі "Африканського корпусу", замінивши напівсамостійну модель "Ваґнера" більш централізованою структурою. Місія залишилася тією самою: москва забезпечує режими, видобуває ресурси та розширює вплив у регіонах, де західна присутність скоротилася.
У Малі, Буркіна-Фасо та Центральноафриканській Республіці російські сили вбудувалися у крихкі політичні системи, що призвело до контрольованої нестабільності, за якої уряди стабілізуються на рівні керівництва, але загальне безпекове середовище погіршується.
Повстання розширюються, управління слабшає, а насильство триває. Це не побічний продукт місії москви: це і є стратегія.
Дії росії в Африці є "часто дестабілізаційними" і є частиною ширшої конкуренції, в якій великі держави тепер бачать, що їхнє "майбутнє проходить через континент", за словами командувача Африканського командування США генерала Дагвіна Андерсона.
Хронічна нестабільність робить режими залежними від москви, водночас обмежуючи можливості для повернення Заходу. Вона також породжує вторинні ефекти, що рухаються на північ у бік Європи.
Небезпека в Сахелі підживлює екстремістську активність, крах управління та міграційні потоки вздовж південної периферії Європи. Після відходу західних сил росія заповнила вакуум недорогими воєнізованими групами та суто прагматичними домовленостями у сфері безпеки.
Тепер регіон є менш стабільним, менш керованим і менш доступним для Заходу, водночас стаючи політично дедалі ближчим до москви.
Одночасно росія розміщує по всій Африці сили та інфраструктуру, які можуть бути використані як південний плацдарм для військових операцій і дій через проксі-сили проти Європи.
У Лівії російські сили зберігають доступ до авіабаз, що дають їм змогу діяти в центральній частині Середземномор’я. У Судані москва прагне закріпитися на Червоному морі, що дало б їй доступ до критично важливих морських маршрутів.
Ці позиції формують розподілену мережу доступу, здатну підтримувати логістику, збір розвідданих і проксі-операції в разі майбутньої кризи.
російські операції в Африці також допомагають підтримувати її воєнні зусилля. Золото та інші товари, видобуті через непрозорі схеми в Судані, Малі та Центральноафриканській Республіці, спрямовуються через непрозорі торговельні схеми до ОАЕ, обходячи санкції та зміцнюючи фінансову стійкість росії.
У сукупності нестабільність, доступ і доходи утворюють систему тиску, спрямовану на південний фланг НАТО. Вони також становлять форму стратегічної глибини, оскільки Африка дає росії ресурси, оперативну гнучкість і важелі впливу поза межами європейського театру воєнних дій.
Наслідки для НАТО є значними. Альянс давно намагається впоратися з нестабільністю на своєму південному фланзі.
Завдаючи ударів по інфраструктурі, яка створює міграційний тиск, морські ризики та політичну нестабільність, Київ формує безпекове середовище в регіонах, де присутність НАТО обмежена і де сам альянс має мало бажання безпосередньо втручатися.
Україна поширює захист Європи за межі власних кордонів, підриваючи стратегічну глибину, яку росія вибудувала в Африці, та обмежуючи здатність москви підтримувати свою війну і використовувати свою мережу як вісь тиску в ширшому конфлікті з НАТО.
Якщо нинішні тенденції збережуться, кампанія України, ймовірно, розширюватиметься як у морському просторі, так і по всій Африці, завдаючи ударів по сполучній тканині глобальної мережі росії.
Чим довше зберігатиметься тиск, тим більше росія буде змушена відводити ресурси з фронту в Україні, щоб захищати свою стратегічну глибину за кордоном, посилюючи напруження на кількох своїх театрах дій.
Джерело: CEPA
