Після щоденних обстрілів Харкова і ночей, які нещодавно були в Києві, дуже зростає запит на короткі відповіді «коли це все закінчиться» і рецепти швидких рішень. Також після нехороших новин і висловлювань зі США некритично сприймаються хороші висловлювання. Що спотворює картину. Але на допомогу завжди приходить цариця наук – конспірологія, яка дає змогу зібрати докупи і щонайменше перерахувати основні сюжети!
З повсякденного.
• 1 •
Обстановка на землі. Тут незмінна порада – читайте/дивіться Костянтина Машовця, буде загальне розуміння.
Загалом: ситуація відрізняється на різних ділянках. Є проблемні зони, є ділянки інтенсивних боїв, де ворог зазнає важких втрат, але не в змозі просунутися.
Тому, коли бачите якісь занепадницькі/ейфоричні узагальнення, уточнюйте – про яку ділянку йдеться? Чим зумовлені ті чи інші висновки? І з'ясуйте, чим відрізняється тактичне від оперативного та стратегічного.
Тоді щоденні новини про захоплення «стратегічних» посадок і отримання контролю над руїнами стратегічної хати можна буде адекватно інтерпретувати.
• 2 •
Удари Росії по мирних (тилових) українських містах (що формально пояснюється спробами Москви обрушити український ОПК, який стає на ноги) – яскравий доказ того, що в лоб на фронті Росія впоратися не може.
Їй доводиться задіювати вкрай непопулярні криваві заходи, що провокують негативний резонанс і підштовхують до рішень на заході, яких Кремль хотів би не допустити.
Динаміка на лінії фронту фактично не впливає на настрої за кордоном, тому що війна рутинізована. А ось кадри пожеж у Києві або людських трагедій – ще чіпляють.
• 3 •
Російські атаки по ТЦК – це демонстрація деякої безвиході для Кремля. За всіх тисячократно описаних проблем мобілізації, за всіх реальних потворних історій, які додатково роздмухуються до небес роспропагандою, мобілізація і рекрутинг в Україні забезпечують такий рівень поповнення військ, який нескінченно далекий від ідеалу, але водночас не дає змоги Росії протиснути фронт. Див. п.п.1 і 2.
Тобто, фронт місцями гнеться, місцями стоїть. Наш ОПК робить Росії все болючіше. І навіть найодіозніша сфера по мінімуму завдання вирішує.
Якщо розкласти кожен блок на складові (проблемні ділянки – які заходи? ОПК – як посилити? тощо) картина тотальної зради і ганьби зникає, виникає палітра завдань. Не дуже легше, тому що обсяг колосальний, але відразу видно як жахливі, так і прийнятно-погані сценарії.
Точно можу сказати, бо знаю, що тестуються і потихеньку масштабуються зенітні «антишахедні» дрони. Хороша новина – вони будуть, військові очікують різкого зниження ефективності російських нальотів. Погана – це станеться не завтра. Головний ризик – якщо РФ захоче обрушити енергетику.
Якщо записувати все в стовпчик, то основний поганий висновок – «все це» може тягнутися ще довго. Місяці як мінімум. З виповзанням у 2026 рік. Але також накопичуються факти, які переконують, що результат зовсім не обов'язково відповідатиме очікуванням Москви. Якраз навпаки. Тут допомагає більш загальний погляд на пов'язані сюжети.
Те, що в підсумку вплине на перебіг війни (терміни і характер її закінчення).
• 4 •
Ключовою подією останніх днів вважаю тезу «Китай не допустить поразки Росії». Уже не має значення – говорив це міністр закордонних справ КНР Ван Ї чи ні, спотворили контекст чи ні – ця теза пішла в маси й обговорюється як факт у нас, у самій Росії, в Європі та США.
Низка подій – висловлювання перших осіб ЄС, чутки про скорочення програми саміту ЄС-КНР 24 липня тощо. – вказують, що суть позиції Китаю сприймається саме так.
Це знаковий момент.
Згадуємо 9 травня, коли імператор Сі приймав військовий парад у Москві. Не тільки я тоді зазначив, що тепер саме в Китаї визначають долю війни. За певних умов Пекін може її швидко припинити. Але зазначена теза свідчить, що Китай поки що все влаштовує.
У цьому зв'язку цікаві настрої росіян. Кремль публічно розганяє сигнал і переконує, що ось тепер-то росіяни точно переможуть. Непублічно настрій відрізняється.
Я вже досить довго, але тихо присутній у низці галузевих і регіональних веб-спільнот РФ, ці групи є досить референтними для оцінок. Так ось головних оцінок – дві.
Перша: а з чого раптом Китай говорить про якусь поразку? Невже все так погано? Існує загальний консенсус, що російська влада бреше, але незрозумілий масштаб. Зростає відчуття, що масштаб – трагічний.
Друга: тепер Китай Росію живою з цієї війни не випустить, ми спливемо кров'ю в Україні, а вони приберуть до рук усе!
Ось ця думка, що РФ не зможе вийти з «переможної» війни за своїм бажанням, поступово заволодіває розумами.
• 5 •
Я спеціально зробив низку ілюстративних постів про ситуацію в РФ. Там не все так жахливо, як нам би хотілося, але є низка тенденцій, які можуть підштовхнути частину російських «веж» і навіть поточного господаря Кремля до спроб вискочити з війни.
Справа тут не в лінійному співвідношенні Україна – Росія. Річ у тім, про що я раніше згадував: загрузнувши в трясовині війни і де-факто втративши можливість вийти на власний розсуд, Москва починає втрачати стратегічні позиції для гри вище регіонального рівня. А це для Кремля – смерть.
На Балтиці РФ відкинута у 18 століття, ще трохи – і опиниться в часах Івана Грозного.
Втрата позицій у Сирії – це перекреслення імперських завоювань 19 століття і радянської спадщини. Тепер сучасні учасники різних тусовок а-ля Палестинське імператорське товариство виглядають як група старих клоунів. Імператор Олександр ІІІ, на якого намагається бути схожим Путін, помер би від огиди, дивлячись на цього нащадка.
Перипетії на Кавказі – це також виштовхування РФ на позиції 18 століття.
Лінія ЦА, Сибіру і Далекого Сходу – тут знову занурення до Івана Грозного.
Для нас (України) приємного на короткому відрізку мало. У разі подальшого затягування війни ми втрачатимемо людей, час, частину перспективи. Але справа тільки частково в нас.
Навіть отримавши якийсь бонус унаслідок нападу на Україну, Росія позбавляється більшого і потрапляє в ситуацію, коли відновити позиції вона може тільки війнами. Не м'якою силою, не економікою, а великою кров'ю.
Тобто, Путін загнав РФ у ситуацію, коли паралельно потрібна війна на Балтиці, на Кавказі, проти Казахстану і ще нарощування потужності від Байкалу до Тихого океану. Від чого можна тріснути по швах.
Але ж якихось 11 років тому Путін був найпопулярнішим політиком від Белграда до Владивостока, він міг легко перемогти на демократичних виборах в Україні.
Розмови про залучення північних корейців і навіть Лаосу – це все гра Китаю. А де тут Росія? Де тут росіяни?
І ось ця колія стає лякаюче очевидною для найтугіших.
• 6 •
Після «репліки Ван І» спостерігаємо нову розстановку в маневрах трьох якодзун: США, Китаю та ЄС. Саме як похідне від інтересів цих сил складатимуться перспективи війни.
Навесні ЄС демонстрував готовність притулитися до Китаю, щоб посилити позиції в головній битві – на тарифах зі США. Китай також дуже явно давав зрозуміти, що готовий до альянсів з Європою проти американського гегемона.
За останні півтора місяця відбулася певна еволюція.
По-перше, було знайдено формулу непротивлення, за якої європейські країни позначили готовність витрачати більше на оборону (легенда про «5% від ВВП» у НАТО). Де-факто – це антикитайський жест, бо вивільняє можливості США. І Китай буде всіма силами «в'язати» ці можливості.
По-друге, посилилася риторика європейців проти Пекіна. У Брюсселі та інших столицях очікують, що Вашингтон стане більш поступливим, і не доведеться йти на екстравагантні союзи.
Також Трамп уже вгамувався з Канадою і тимчасово затих з Гренландією, що економить багато часу і сил.
• 7 •
Останні репліки Трампа з особистими випадами проти Путіна і заяви про готовність щось там посилити в підтримці України, я сприймаю не як раптове прозріння і напад симпатії до України, а як реакцію на «слова Ван І» в загальному контексті. І це набагато серйозніше і позитивніше для нас.
По суті, Китай публічно позначив, що всі потуги Трампа, всі його поцілунки і нахвалювання Путіна з метою дистанціювати Росію від імператорського трону Сі закінчилися провалом. Ніяких вольностей Пекін тут не потерпить.
Відповідно – зникає необхідність постійно клеїти дурня, можна додати в публічний дискурс щодо РФ жорсткі нотки.
Реакція Кремля дуже показова: вони намагаються віджартуватися, мовляв, Трамп раз на тиждень змінює позицію, давайте почекаємо, на чому він зупиниться.
Мені здається, що процес не варто розглядати як незворотній. Трамп дійсно може зробити щось жорстке щодо РФ, але як точковий захід. Щоб показати, як воно може бути, і що він більше не готовий терпіти путінські петляння. При цьому не заганяючи Москву в кут остаточно.
Росія може намагатися пом'якшити і відтягнути ці заходи за рахунок якогось чергового раунду імітації «доброї волі». Головне завдання Путіна зараз – протягнути три тижні до канікул у США і Європі. Тоді у нього буде люфт до вересня, щоб зосередитися. Хоча серпень обіцяє бути знервованим і за тарифами, і в світлі роздумів ОПЕК.
Я не виключаю, що зараз активізується дискусія про перемир'я в повітрі. Україна показала, що може створити з російською авіацією. У Путіна є мотив уникнути повторення такої ганьби і заодно замилити картинку руїн житлових будинків і вбитих цивільних в Україні (тим паче, їм треба підкопити ударні засоби).
А оскільки Трамп пообіцяв аж (!) 10 ракет, це виглядатиме як вирішальний фактор і переможна для Вашингтона історія.
• 8 •
На нашому боці, як і раніше, головний союзник – російська упоротість. Цілком реалістично, що Путін таки перейде межу, і в серпні ми отримуватимемо таку допомогу, яка дозволить зірвати наступальні плани Кремля. Тобто, в серпні Росія нічого не виграє, тільки спалить ресурси. А у вересні Путіну колективно поставлять запитання: дозрів?
Ще одним практичним наслідком «репліки Ван І» може бути складання рамки того, що буде позначено як «непоразка Росії». Старші товариші обговорять і Москві доведуть. А якщо у Москви не буде «реалій на землі», щоб розсунути ці рамки, доведеться погодитися. У Китаю з'явиться нова опція: тягнути далі війну або розміняти зупинку на якийсь бонус.
Тож зараз дивимося на динаміку США-Китай-ЄС і практичне наповнення серпня.
Найгірший сценарій для нас – це прискорена «північнокореїзація» Росії. Коли зникає останній простір для маневру.
Але це найгірший сценарій не тільки для нас, а для всього російського периметра і для всього європейського континенту. І ми тут будемо виглядати найбільш готовими.
А для декого – це вирок.
Читайте також:
- Путін викинувся з вікна можливостей
- Режим Путіна починає розвалюватися: військовий експерт знайшов підтвердження
- Глава Пентагону не попередив Трампа про зупинення постачання зброї Україні – CNN
- Трамп погрожував Путіну «розбомбити Москву» – ЗМІ
