«Главком» із філологинею Ольгою Васильєвою у рубриці «Мовне питання» щотижня розбирають тонкощі української лексики, стилістики, акцентуації, правопису, а також відповідають на запитання читацької аудиторії, які можна надсилати на електронну скриньку [email protected] з темою листа «Мовне питання».
Вивчаймо мову разом, говорімо та пишімо правильно!
Усі випуски читайте 👉 у спецпроєкті «Мовне питання»
Від надуживання словами «дійсно» і «здійснювати», здається, вже свистить у вухах. Прислівник «дійсно», як і «дійсний» та «дійсність», – не росіянізм, зʼявився у староукраїнській мові й повʼязаний з «істний» («справжній»). Однак українці геть забувають про прислівник «справді», який означає те саме. А от дієслово «здійснювати» стало канцеляризмом-уніфікатором і часто вживається в невідповідному значенні. «Здійснити» – це синонім до «справдити». Перше значення за тлумачним словником – «впроваджувати, втілювати в життя, робити що-небудь дійсним, реальним». Натомість коли йдеться про якусь побутову дію, слово «здійснити» (як і «справдити») не підходить.
Погляньмо, як його вживають наші ЗМІ: «Уряд здійснив розподіл коштів у сумі понад 94,6 млн грн на заходи з підтримки евакуйованих осіб». Замість «здійснив розподіл» мало бути «розподілив» або «зробив розподіл». Або в такому реченні: «Посли G7 нагадали, які кроки має здійснити Україна для отримання інвестицій у відбудову». Україна має зробити кроки, а не здійснити. Замість «здійснити моніторинг» – краще «провести моніторинг»; замість «здійснювати бойову роботу» – «виконувати бойову роботу»; замість «здійснити технічне обслуговування» – виконати або провести технічне обслуговування.
Коли вам захочеться вжити слово «здійснити», підставте замість нього слово «справдити» і отримаєте таке: «справдити моніторинг», «справдити бойову роботу», «справдити технічне обслуговування» тощо. Маячня, еге ж? А ось тут ужито доречно: «У реабілітаційному центрі допомагають здійснити мрію 32-річного захисника – зіграти в баскетбол протезованою рукою». Нехай кожне слово буде на своєму місці.
• 1 •
Анатолій Зателепа: Підкажіть, звідки взялося «подякував» замість «дякую» і що це за «вітаю» замість «добрий день»? З чим вітають?
«Подякував/-ла» – це розмовна форма, поширена на заході України. Нелітературна і дещо фамільярна, адже не кажемо «привітав» замість «з днем народження» або «попрощалася» замість «до побачення». А от із «вітаю» усе трохи складніше. Словник подає його тільки як дієслово, а не як вигук. Тобто вигук «Вітаю» актуалізувався пізніше, з появою електронного листування. Згідно з даними Генерального регіонально анотованого корпусу (ГРАК), «Вітаю» почало масово фіксуватися з 2005 року по всій Україні. Люди, які не хотіли конкретизувати час доби, не мали вибору, бо «Привіт» малознайомій або незнайомій людині не напишеш, а церковнословʼянізм «Здрастуйте» звучить не по-українському. Згодом вигук «Вітаю» поширився і на усне мовлення.
• 2 •
Юлія Лозинко: Це правда, що вітання «Добрий ранок» – помилка, а «Добрий день» і «Добрий вечір» – ні? Це ж абсурд. Хай або все буде в називному відмінку, або все в родовому («Доброго ранку», «Доброго дня» і «Доброго вечора»).
Так, різні відмінкові форми – справді абсурд. Або всі три мають бути в називному, або всі три – в родовому. Відповідаючи на ваше запитання про «Добрий ранок», – ні, не помилка. Вона, як і форма в родовому відмінку, зʼявилася аж у ХХ столітті. Це можна простежити по словниках. До цього селяни віталися тільки «Добри́день!» і «Добри́вечір!». У словнику Кримського і Єфремова (1924–1933) є «Добридень», «Добривечір», «Добраніч», «На добраніч», а «Доброго ранку» подано з приміткою «тільки в інтелігентів». («Доброго дня» і «Доброго вечора» теж придумали інтелігенти, але в незалежній Україні.) Ну а «Добрий ранок», яке зараз вважають помилковим, фіксується в російсько-українському фразеологічному словнику 1927 р. Підмогильного і Плужника: «Доброе утро» там перекладається тільки як «Добрий ранок», а «Доброго ранку» немає. У російсько-українському словнику сталих виразів 1959 р. Вирган і Пилинської подано обидві форми: «Доброго ранку!; добрий ранок!». На форму «Добрий ранок» натрапляємо і у творах класиків (Самчука, Стельмаха, Малика, Вінграновського, Костенко та інших). Особисто я вітаюся тільки в називному: «Добрий ранок», «Добрий день / Добри́день» і «Добрий вечір / Добри́вечір». А на «Доброго ранку / дня / вечора» відповідаю «Дякую».
• 3 •
Олена Сокира: Прочитала, що «день народження» треба писати з малої. Так вітати людину нечемно. Хіба буде помилкою писати «Вітаю з Днем народження»?
У листівці або привітанні в соцмережі чи месенджері ви маєте цілковите право написати з великої і «Днем», і «Ви» на знак особливої пошани до людини. Але правопис (§52) чітко вказує, що: «У назвах історичних подій, епох, календарних періодів і свят з великої букви пишемо перше (або єдине) слово і власні назви» (День учителя, День памʼяті та примирення, Всесвітній день охорони довкілля тощо). День народження вашої рідної або близької людини – це не історичне свято. А от з великої можуть писатися дні народження видатних людей, як-от: День народження Симони де Бовуар (відзначають феміністки), День народження Луї Брайля (відзначають незрячі люди) і подібні.
• 4 •
Марина Протас: В українській мові жінка годує не груддю, а грудьми? Форми однини немає? А як тоді сказати «дала дитині праву / ліву грудь»?
Слово «грудь» в однині у тлумачному словнику марковане як розмовне. Професорка Катерина Городенська пише: «Не забуваймо своїх, уживаних віками словосполук і використовуймо їх залежно від ситуації: в офіційній – вигодовувати, годувати дитину (немовля) грудьми, у неофіційній – давати (дати) дитині цицьку (цицю)». Але пані Городенська не каже, як в офіційній мові правильно вказати конкретно на праву чи ліву грудь. Очевидною є проблема нефункціональності та незручності в певних мовних ситуаціях слова «груди». Скажімо, жінка звертається до лікаря з такою проблемою: дитина прикладається тільки до лівої груді. Не можемо ж сказати «лівої з грудей». Це створення труднощів на рівному місці, а отже, є потреба в демаркуванні слова «грудь» як розмовного.
• 5 •
Андрій Вернигора: Як правильно: «омбудсмен» чи «омбудсман»? А фемінітив «омбудсменка», «омбудсманка» чи «омбудсвумен»?
Слово ombudsman шведське і означає «представник / представниця». Тому правильно «омбудсман / омбудсманка». Утім, в українській мові воно прижилося в англійському звучанні: «омбудсмен» (як «спортсмен»). Відповідно, фемінітив буде «омбудсменка» (як «спортсменка»). Але це все одно неофіційна назва посади, як і мер (бо правильно «міський / міська голова»). А офіційна назва омбудсмена/-ки – Уповноважений / Уповноважена (з великої). У нас є: Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Уповноважена Президента України з питань захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей, Уповноважений із захисту державної мови та інші Уповноважені. Щоправда, є освітній омбудсмен (зараз це Надія Лещик, тому освітня омбудсменка, до того ж вона сама не проти, щоб її так називали). Чому не Уповноважена – невідомо. Але попри офіційну назву із субстантивованим прикметником у народі це завжди буде простий іменник: омбудсмен/-ка.
• 6 •
Марія Литовченко: Підкажіть, будь ласка, як правильно утворити фемінітив від «міністр»: «міністерка» чи «міністриня»? Всюди в новинах бачу «міністерку». Але ж маємо «педіатриню», «психіатриню», а не «педіатерку», «психіатерку»…
Мовознавиця і авторка «Вебсловника жіночих назв» Олена Синчак на основі аналізу 2000 слів вивела певні закономірності утворення фемінітивів, з якими можна ознайомитися в передмові до її словника. Там, зокрема, сказано, що суфікс -к(а) додаємо також до основ зі збігом приголосних: арбітр – арбітерка, педіатр – педіатерка, міністр – міністерка. У другому випадку перед р з’являється -е, а наголос зберігається на тому самому складі, що й у маскулінітиві. І якщо з «міністеркою» можна погодитися, то з «педіатеркою» – ні. Якщо ви зайдете в лікарські блоги в інстаграмі (їх там багато), то побачите, що всі фахівчині з педіатричної та психіатричної справи, які обирають фемінітив, підписуються «педіатринями» і «психіатринями». Тобто закономірність ламається. Усе через те, що фемінітиви досі творяться, тобто все вирішить час. Скажімо, є аж три варіанти фемінітивів від «мовознавець» («мовознавиця», «мовознавка», «мовознавчиня») і два варіанти від «військовослужбовець» («військовослужбовиця», «військовослужбовка»). В обох випадках перемагає -иц(я), а у випадку з «педіатром» – -ин(я), а не -к(а). У випадку з «міністеркою» слововжиток продиктував цю форму як частотнішу. Її і вживаймо.
• 7 •
Мирослав П. Як ви ставитеся до того, що наш Президент називає росіян руськими? Чи треба розділяти ці поняття чи вони взагалі штучні, бо термін «росіяни» колись вигадав Єльцин?
Нічого не можу сказати про Єльцина, однак не «руські», а «русские» – це самоназва росіян (ендоетнонім). А ми їх маємо називати згідно з правилами нашої мови: або росіянами, або історично правильними екзоетнонімами московити, москвини, московці. І в жодному разі не русЬкими, бо це ті, що стосуються Русі, тобто України. Можливо, пан Зеленський цього не знає. Слова «русифікація» та «дерусифікація» в цьому контексті теж некоректні. Замість них правильно було б «московізація» / «змосковщення» або «росіянізація» / «зросійщення»; «демосковізація» / «знемосковщення» або «деросіянізація» / «знеросійщення». А найкращий відповідник для «русофобії» – мізорóсія (від грец. μῖσος (misos) – «зневага», на противагу φόβος (фобос) – «страх»). Слово «росіяни» у Росії зневажають тамтешні шовіністи-націоналісти, адже болісно ставляться до так званої багатонаціоналочки. Вони хочуть панування «русскіх», а не чеченців, дагестанців, бурятів, якутів тощо. А українська мова не виокремлює етносу «русскіє». Усі мешканці Росії для нас – росіяни.
• 8 •
Тетяна Проців: Покази чи показання? Протипокази чи протипоказання?
Показ і показання – це пароніми (слова зі схожим звучанням і спільним коренем, але різним значенням). Показ – це демонстрація чогось: мод, колекції, квартири тощо. Показання – це: 1) виклад обставин у кримінально-процесуальному праві; 2) підстави для медичних призначень (показання / протипоказання (не протипокази!) для процедур або приймання (не прийому!) ліків); 3) дані вимірювання приладів – показання лічильника / барометра / тонометра тощо (показання лічильника, а не показники. Показник – це ознака, узагальнена характеристика: показник водневий, показник екстенсивний, показник стандартизований, показник колірний, показник Базетта тощо).
• 9 •
Микола з Києва: Чому «маркетплейс» пишемо разом, а «онлайн-шопінг» через дефіс? Ніяк не можу зрозуміти це правило.
Разом пишемо ті слова з іншомовним компонентом, який самостійно не вживається, тобто є префіксоїдом або суфіксоїдом. В українській мові немає слова «плейс». Натомість обидва англізми «онлайн» і «шопінг» уже зайшли в мову. Тому «маркетплейс» пишемо разом, а «онлайн-шопінг» – з дефісом.
• 10 •
Андрій Волощук: Чи правильно пишуть на пляшках з олією, що вона «холодного віджиму»?
Це той випадок, коли слово, що має всі ознаки кальки і якого немає в жодному старому словнику (навіть радянському СУМ-11), потрапляє в сучасний тлумачний словник (СУМ-20). Сталося це вочевидь через те, що воно коротке та зручне, а мова завжди тяжіє до спрощення. У СУМ-11 є тільки «віджимання» і «відтискання». Натомість у СУМ-20 «віджим» – це дія і стан за значенням «віджимати»; те саме, що відтискування, відтискання. «Олію з мезги насіння соняшнику отримують двома методами: віджимом та екстрагуванням». Схожа ситуація зі словом «обігрів». Його ніде не було, на відміну від «обігрівання». Але у СУМ-20 воно вже є: «те саме, що обігрівання». Хоча українські іменники на позначення дії переважно закінчуються на -ння, а обігрів Микола Галю. Утім, мова живе своїм життям. Те, що переходить в активний ужиток, рано чи пізно фіксується у словниках.
Запитання для Ольги Васильєвої надсилайте на електронну скриньку [email protected] з темою листа «Мовне питання».
«Главком»
