Журналіст Пітер Сучіу, який спеціалізується на безпекових, політичних та оборонних темах, e своїй колонці для американського консервативного видання National Interest доводить, що образ "фортеці Крим", який кремль намагався створити як символ неприступності, спростовується всією історією півострова: від облоги Кафи до оборони Севастополя Крим щоразу зрештою переходив під контроль того, хто панував на морі та контролював шляхи постачання. Автор показує, що сучасні українські удари по аеродромах, засобах ППО та чорноморському флоту вписуються в цю історичну закономірність і перетворюють півострів на логістичну пастку для росії. Попри те, що путін називав Крим "неповторним авіаносцем", історія свідчить: жодному з тих, хто намагався втримати його до кінця, це так і не вдалося.
Як людина, яка начебто цікавиться історією, путін виявляє напрочуд мало розуміння того, що обороняти Крим упродовж століть намагалися багато хто – і майже завжди безуспішно.
На кримському півострові збереглося чимало фортець і укріплень різних епох – нагадування про те, що ця чорноморська земля століттями приймала на себе облоги та штурми.
Після незаконного захоплення й анексії півострова росією у 2014 році кремль став черговою державою, яка взялася готувати Крим до відбиття атаки. Тут з'явилися щільні мережі зенітних комплексів С-400 "Тріумф", берегові батареї та станції раннього радіолокаційного виявлення. Москва намагається представити Крим неприступним бастіоном, здатним витримати будь-який масований наступ. Однак упродовж усієї війни Україна завдає далекобійних ракетних і дронових ударів, які послідовно руйнують і виснажують цю оборонну систему. Кожен такий удар – це водночас особистий удар по репутації путіна, який поставив саме на це надбання значну частину свого політичного капіталу, і нагадування, що "фортеця Крим" цілком може впасти знову.
путін колись назвав Крим "неповторним авіаносцем", а росія й далі базує тактичну авіацію та ударні дрони на кількох ключових авіабазах окупованого півострова і застосовує їх звідти. Втім, удари, завдані у вихідні, могли пошкодити на землі до семи російських бойових літаків. Ці ж удари залишили Крим без світла – ще одне нагадування місцевим мешканцям, що Україна цілком здатна діставати півострів.
Самі по собі такі удари навряд чи здатні звільнити Крим, проте вони роблять утримання півострова для росії дедалі складнішим завданням. Утім, це далеко не перший випадок, коли Крим потерпає від війни, голоду й хвороб як розмінна монета в боротьбі великих держав за межами самого півострова.
"Чорна смерть" зародилася в Криму
Стратегічне розташування зробило Крим ареною безлічі битв упродовж тисячоліть. Найдавніше зафіксоване вторгнення на півострів відбулося 513 року до нашої ери, коли перський цар Дарій I з держави Ахеменідів спустошив ці землі. У наступні століття Крим переходив під владу грецьких колоністів, а згодом – римлян і візантійців, які здебільшого управляли ним через місцевих васалів.
Перша велика облога на півострові відбулася в середині XIV століття, коли монгольське військо Золотої Орди на чолі з ханом Джанібеком оточило генуезьке портове місто Кафу (нинішня Феодосія). Місто трималося майже три роки – з 1343-го по 1346-й, доки армію облоги не вразила епідемія бубонної чуми.
Замість того, щоб зняти облогу й відступити, монголи вдалися до відчайдушного кроку: за допомогою облогових машин вони закидали в місто трупи померлих від чуми – один із перших відомих історії прикладів біологічної зброї. Це змусило генуезців покинути Кафу та тікати; саме так "чорна смерть" потрапила до Середземномор'я, а звідти поширилася по всьому світу, докорінно змінивши подальшу історію Європи і людства.
Крим полюбляє останні бої
За останні приблизно 200 років оборона півострова неодноразово опинялася під ударом ззовні. Найвідоміший із цих епізодів для західного читача – облога Севастополя під час Кримської війни, що тривала 11 місяців, із жовтня 1854-го по вересень 1855 року. Його падіння у вересні 1855-го фактично поклало край Кримській війні, яка забрала життя приблизно 500 тисяч військових і цивільних з обох сторін заради відносно незначного політичного результату.
У 1920 році півострів став останнім великим прихистком для антибільшовицької білої армії на теренах європейської частини росії під час громадянської війни в росії. Генерал Петро Врангель зібрав розрізнені й ослаблені залишки білих сил і відступив у Крим, де укріпив перекопський перешийок – вузьку смугу землі, що з'єднує півострів із материком, аби дати останній бій наступаючій червоній армії. Розуміючи неминучість поразки, Врангель усе ж утримував лінію оборони достатньо довго, щоб дати змогу майже 150 тисячам військових і цивільних біженців евакуюватися морем до Стамбула.
Севастополь, база спершу російського, а потім радянського чорноморського флоту, знову опинився в облозі під час вторгнення нацистської Німеччини в Радянський Союз. Місто протрималося 250 днів – із жовтня 1941-го по липень 1942 року, але зрештою було змушене капітулювати перед нацистами.
Радянський Союз відвоював місто в середині 1944 року порівняно легко – ще один доказ того, що укріплення самі по собі не завжди здатні стримати наступ.
Чи вдасться росії втримати Крим проти України? Історія підказує, що ні
кремль наполегливо просуває наратив про Крим як неприступну фортецю, проте, як показує історія, є щонайменше кілька чинників, здатних зруйнувати цю ілюзію.
Перший – критична залежність від обмеженої кількості вразливих ліній постачання. Київ і далі перерізає ці шляхи, що робить забезпечення півострова дедалі складнішим. Українські сили також значною мірою нейтралізували кримську протиповітряну оборону та змусили чорноморський флот залишити Севастополь. Через це фортеця перетворилася на логістичну пастку – її однаково важко як утримувати, так і залишити.
путіна не раз називали людиною, яка добре знає історію, проте він, схоже, так і не усвідомив, що обороняти Крим до кінця історично вдавалося рідко кому. Можливо, російський лідер розраховував на кампанію у стилі червоної армії, яка одним ударом накриє всю Україну. Натомість чорноморський флот фактично втратив боєздатність як бойова сила, а Крим як коштовність у короні путінських імперських амбіцій, цілком можливо, невдовзі опиниться поза його досяжністю.
Джерело: National Interest
